Рішення № 56597082, 11.03.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/11844/15-ц

пр. № 2/759/425/16

11 березня 2016 року Святошинський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Кириленко Т.В.

при секретарі Євфіменко К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Альфа - Гарант» до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить визнати недійсним поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5879666 укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа Гарант» 10.02.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 01.07.2015 року позивач отримав повідомлення про ДТП, що мало місце 25.06.2015 року за участю транспортного засобу ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 Відповідач надав бланк полісу на транспортний засіб «ГАЗ 3302», д.н.з. НОМЕР_1, укладеного з позивачем. Вказаний бланк полісу не використовувався, страховий платіж за ним не надходив страховій компанії, вказаний бланк значиться, як втрачений, а тому відповідно до положень ст. ст. 983, 998 ЦК України позивач просить визнати договір страхування недійсним.

Позивач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про день та час повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим слухати справу у їх відсутність згідно ст. 224 ЦПК України.

Суд дослідивши матеріали справи, вважає що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.07.2015 року ОСОБА_3 звернувся до позивача з повідомленням про ДТП, відповідно до якого 25.06.2015 року о 15.00 в м. Києві по вул. Велика Кільцева, 2 сталася ДТП за участю транспортного засобу «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_2 під його керуванням та транспортного засобу ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, у якого був наявний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5879666, укладеного з ТДВ СК «Альфа - Гарант». В результаті вказаного ДТП, автомобіль «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_2 отримав пошкодження /ас 5/.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ГАЗ 3302 д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована згідно полісу № АС/5879666 в ТДВ «СК «Альфа - Гарант», термін дії з 00 год. 00 хв. 11.02.2015 року до 10.09.2015 року включно. Страховий платіж в сумі 577,40 грн. сплачено 10.02.2015 року. Наведена обставина підтверджується полісом № АС/5879666 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підписаний обома сторонами і скріплений печаткою ТДВ «СК «Альфа - Гарант» /ас 7/.

З повідомлення ТДВ СК «Альфа Гарант» про кримінальне правопорушення за № 3040 від 13.07.2015 року вбачається, що бланк вказаного полісу було передано ОСОБА_4 згідно акту прийому-передачі бланків договорів страхування на підставі договору доручення (агентського договору) № 02\529\171 від 05.02.2015 року, укладеного з ТДВ «СК «Альфа - Гарант», відповідно до якого ОСОБА_4 зобов'язувався від імені та на користь ТДВ «СК «Альфа - Гарант» укладати договори страхування з фізичними та юридичними особами (пп. 1.1.1. п. 1.1 договору № 02\529\171 від 05.02.2015 року).

Про втрату бланку повідомлення в пресу було надано після надходження до страхової компанії повідомлення про ДТП /ас 29-30/.

Відповідно до виписки з МТСБУ від 20.07.2015 року бланк полісу № АС/5879666 значиться як втрачений. /ас 8/. Тобто, повідомлення про втрату бланку було розміщено після його використання і настання страхового випадку.

Отже на думку позивача бланк полісу № АС/5879666 не використовувався, страховий платіж за даним полісом позивачу не надходив, звіт по оформленню полісу страховим агентом не надавався.

За приписами ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування"). Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Законупередбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Як і будь-яке зобов'язання, страхове зобов'язання може виникати з договору або з інших підстав, які передбачені законом.

Поняття договору страхування закріплено в ст. 979 ЦК України, ст. 354 ГК України та в ст. 16 Закону України "Про страхування". Так, згідно з наведеною статтею Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, договір страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Його також можна віднести до договорів про надання послуг та на користь третьої особи.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст. 982 ЦК України).

Ст. 981 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ч. 2 ст. 998 ЦК України визначені додаткові підстави для визнання недійсним договору страхування. Так, за змістом цієї норми договір страхування визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

Законодавець у ст. 18 Закону України "Про страхування" розмежовує поняття "укладення" договору і "набрання ним чинності". Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Тобто момент укладення договору може не збігатися з моментом набранням ним чинності. У випадку, що розглядається, моментом укладення договору не є момент набрання ним чинності, оскільки він був укладений 13 жовтня 2013 року, а набрав чинності з 19 жовтня 2013 року, що визначено умовами договору. Юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Отже, невиконання страхувальником взятого на себе за договором обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів зобов'язання щодо сплати страхового платежу не може слугувати правовою підставою для визнання такого договору недійсним.

Позивач посилається на ненадходження страхового платежу за полісом як на підставу заявлених вимог, проте з наведеного вище вбачається, що оплата або її відсутність мають правове значення виключно для встановлення моменту набрання чинності полісом, якщо інше не передбачено договором страхування, та не є підставою для визнання його недійсним в силу положень ст. ст. 203, 215, 998 ЦК України, оскільки чинне законодавство не встановлює несплату страхового платежу підставою для визнання договору страхування (полісу) недійсним.

Суд звертає увагу на те, що бланк полісу № АІ/5879666 було передано страховому агенту ОСОБА_4, який зобов'язувався від імені та на користь ТДВ «СК «Альфа - Гарант» укладати договори страхування з фізичними та юридичними особами і в силу ст. 15 Закону України «Про страхування» мав право одержувати страхові платежі. У полісі вказано про сплату страхувальником страхового платежу, а також зазначено дату сплати та розмір страхового платежу, а тому відсутні підстави стверджувати про невнесення страхувальником страхового платежу, про що зазначає позивач. Невнесення отриманих коштів страховим агентом на рахунок страховика не впливає на дійсність оспорюваного договору страхування та є предметом виконання (неналежного виконання) договірних зобов'язань між ТДВ «СК «Альфа - Гарант» і страховим агентом ОСОБА_4

Судом встановлено, що оспорюваний поліс був переданий уповноваженій на його укладання особі ТДВ СК «Альфа-Гарант» - страховому агенту, який не надавав жодної інформації щодо полісу, в тому числі і про його втрату. Неналежне виконання своїх обов'язків уповноваженою позивачем особою, а саме не надання інформації стосовно реалізації полісу, не є доказом того, що даний поліс не був реалізований та не може слугувати підставою його недійсності.

Наведене свідчить про відсутність визначених законом підстав для визнання полісу недійсним, позивач не надав жодних доказів недотримання вимог законодавства України щодо укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому суд відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 18 Закону «Про страхування» ст. ст. 203, 215, 638, 981, 983, 998 ЦК України, ст. ст. 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Альфа - Гарант» до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя