Рішення № 56596730, 16.03.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

справа № 760/19766/15-ц

провадження № 2/760/122/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Тарана М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсними умов кредитного договору, ухвалив таке рішення.

Позиції осіб, які беруть участь у справі:

29.10.2015 позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання недійсними умов кредитного договору.

Позовні вимоги, обґрунтовував тим, що 23.04.2014 ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 50011965, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 217 407,21 грн. (18 424,34 дол. США) на придбання транспортного засобу «Volkswagen Touareg», зі сплатою процентної ставки у розмірі 9,90 % та разової комісії за надання кредиту у розмірі 2,50 % від суми кредиту, строком користування 60 місяців.

Однак позивач стверджував, що умова кредитного договору про погашення кредиту в еквіваленті іноземної валюти є не справедливою, аргументуючи тим, що відповідно до норм чинного законодавства, виконання зобов'язання за договорами в Україні має здійснюється у національній валюті, тобто у гривні, а тому кредитний договір в цій частині належить визнати недійсним.

Крім цього, позивач зауважив що пункти 1.3., 1.3.1, 1.3.2., 1.3.3. та 3.1 Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору, порушують принципи рівності сторін зобов'язання та спрямовані на погіршення її матеріального становища, оскільки у зв'язку із зростанням обмінного курсу долара США розмір щомісячних платежів визначений в іноземній валюті, може змінюватися в бік збільшення, в результаті чого вона буде вимушена сплачувати більшу суму грошових коштів за наданим кредитом.

Так, станом на день звернення до суду з позовом, офіційний курс гривні до долару США становить 22,60 грн., що є значно вищим за курс, який існував на момент укладення кредитного договору. Однак, зміна курсу валют в бік зменшення не призведе до отримання відповідачем платежів у меншому розмірі, оскільки кредитним договором передбачено, що розрахункова сума процентів за відповідний період, після врахування позитивного або від'ємного значення курсової різниці, а також сума процентів, яка підлягає сплаті за відповідний період не можуть мати від'ємні значення.

Таким чином, проаналізувавши умови кредитного договору позивач стверджувала, що визначений розмір платежів в еквіваленті до іноземної валюти, яка не є законним засобом платежу на території України та встановлення залежності розміру таких платежів від обмінного курсу для долара США є дискримінаційним, оскільки встановлюють дисбаланс її договірних прав та обов'язків, в результаті чого її витрати щодо сплати кредитних платежів значно збільшилися.

Крім цього, зауважила що на правовідносини у цій справі поширюється сфера дії Закону «Про захист прав споживачів», відповідно до вимог якого надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України заборонено.

З вищезазначеного випливає, що у правовідносинах споживчого кредиту сторони не мають права визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, оскільки визначення валюти договору та платежу за зобов'язанням до іноземної валюти є порушенням прав споживача на отримання кредиту, відповідно до вимог чинного законодавства та порушенням права на отримання інформації щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту.

На підставі вищевикладеного позивач просила суд визнати недійсними пункти 1.3., 1.3.1., 1.3.2., 1.3.3. та 3.1 Загальних умов кредитування, які є невід'ємним додатком до кредитного договору № 50011965 від 23.04.2014, який укладений між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 та визнати недійсним кредитний договір № 50011965 від 23.04.2014 з усіма додатками до нього укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» у частині здійснення розрахунку усіх сум договору з посиланням на еквівалент в доларах США.

Представник позивача у судовому засідання позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір не суперечить вимогам цивільного законодавства, умови цього договору сторонами визнавалися та виконувалися відповідно до порядку, встановленого цим договором, жодним вимог щодо зміни окремих положень цього договору сторонами не вимагалося, що підтверджує вільне волевиявлення сторін, повне розуміння сторонами змісту договору та наслідків його укладення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд

встановив:

23.04.2014 ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 50011965, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 217 407,21 грн. (18 424,34 дол. США) на придбання транспортного засобу «Volkswagen Touareg», зі сплатою процентної ставки у розмірі 9,90 % та разової комісії за надання кредиту у розмірі 2,50 % від суми кредиту, строком користування 60 місяців (а.с. 9).

Відповідно до умов кредитного договору № 50011965 від 23.04.2014 договір між сторонами складається з: кредитного договору № 50011965 від 23.04.2014, Загальних умов кредитування, Графіку погашення, а також додаткових угод та інших документів, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношенні кредиту.

Пункт 1.3. Загальних умов кредитування, передбачає що сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту, позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання ТОВ «Порше Мобіліті» очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Відповідно до пункту 1.3.1. Загальних умов кредитування, розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід'мною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до вставлених ТОВ «Порше Мобіліті» рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, до еквівалентів платежів у іноземній валюті.

Згідно з положеннями пункту 1.3.2. Загальних умов кредитування, ТОВ «Порше Мобіліті» має право вимагати, щоб платежі у погашення кредиту та додаткового кредиту були розраховані за обмінним курсом за безготівковими операціями іншого банку (Національного банку України або іншого українського комерційного банку), замість обмінного курсу банку (а.с. 11-14).

На виконання умов кредитного договору позивач здійснював погашення кредиту. Цей факт підтверджується копією квитанції № 11768431-1 від 13.07.2015 на суму 24 000 грн., копією квитанції № 11768262-1 від 13.07.2015 на суму 8 211,52 грн., копією квитанції № 10864859-1 від 16.04.2015 на суму 24 757,60 грн., копією квитанції від 24.04.2014 на суму 5 435,20 грн., копією квитанції від 12.05.2014 на суму 4 589,08 грн., копією акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 00279438 від 04.08.2015 відповідно до умов договору № 50011965 від 23.04.2014 на суму 4 638,46 грн., копією квитанції від 18.06.2014 на суму 4 647,55 грн., копією квитанції від 10.07.2014 на суму 4 647,66 грн., копією квитанції від 14.08.2014 на суму 4 850,76 грн., копією квитанції від 16.09.2014 на суму 5 038,22 грн., копією квитанції від 17.10.2014 на суму 5 057,75 грн. та копією квитанції від 21.11.2014 на суму 5 057,75 грн. (а.с. 15-21).

Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити з таких підстав.

Законодавець у пункті третьому частини першій статті 3 ЦК визначив, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частина перша статті 627 ЦК передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положення статті 204 ЦК встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у свої постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що «правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7).

Зі змісту частини першої статті 215 ЦК випливає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями частини першої статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина перша статті 1054 ЦК передбачає, що «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

Таким чином, кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Суд встановив факт укладення кредитного договору між сторонами.

У кредитному договорі сторони визначили основні умови кредиту, що сума наданого кредиту становить 217 407,21 грн. (18 424,34 дол. США), процентна ставка становить 9,90 %, разова комісія за надання кредиту становить 2,50 % від суми кредиту, строк користування кредитом становить 60 місяців.

Таким чином, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки договір був підписаний сторонами та в подальшому позивач виконував всі умови кредитного договору.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що використання еквіваленту іноземної валюти у кредитному договорі є порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з цим його належить визнати недійсним.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, суд не погоджується з доводами позивача з таких підстав.

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 частині першій статті 3 ЦК.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Положення статті 192 ЦК визначають, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такими випадками є зокрема правовідносини, які виникають на підставі статті 193 ЦК, частини четвертої статті 654 ЦК, Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закону «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно до пункту 1.1. Загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору від 23.04.2014, відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановили еквівалент суми кредиту у іноземній, прийнятній для сторін, а саме у доларах США.

Крім цього у пункті 1.3. Загальних умов кредитування сторони погодили, що кошти повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти.

Згідно з вимогами пункту 1.3.1. Загальних умов кредитування, на позичальника покладено обов'язок сплачувати платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених відповідачем рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення обмінного курсу банку, який визначений у кредитному договорі.

У графіку погашення кредиту зазначено, що всі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до пункту 1.3. Загальних умов кредитування, який є додатком до кредитного договору.

Таким чином, суд констатує, що кредит надавався позивачу в національній валюті, що станом на день укладення кредитного договору становив певний еквівалент грошових коштів в іноземній валюті та підлягає поверненню саме в національній валюті за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до пункту 1.3. Загальних умов кредитування.

У зв'язку з цим, доводи позивача що кредитний договір укладений між сторонами є договором в іноземній валюті не відповідають обставинам справи, оскільки в кредитному договорі було визначено, що позивач сплачує платежі щодо повернення суми кредиту відповідно до виставлених відповідачем рахунків у гривні, розмір яких розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку до еквіваленту платежів у іноземній валюті, які вказані у графіку погашення кредиту.

Така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02.07.2014 № 6-79цс14, який відповідно до вимог статті 360-7 враховується судом при розгляді цієї справи.

Також, суд не враховує доводи позивача щодо заборони надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території Україні, оскільки стаття 11 Закону «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач, як на підставу обґрунтування своїх вимог, не місить заборону на визначення грошового зобов'язання сторонами в гривні із посиланням на еквівалент суми зобов'язання в іноземній валюті, а лише забороняє укладення споживчого кредиту в іноземній валюті, відповідно до умов яких позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту в іноземній валюті.

З кредитного договору у цій справі випливає, що сторони визначили валюту платежу - гривню, у зв'язку з цим фактичне виконання умов кредитного договору також здійснюється у гривні.

Обгрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач також зазначив що умови кредитного договору є не справедливими, оскільки він порівняно з відповідачем несе значні валютні ризики у зв'язку зі зміною курсу валют, однак суд не враховує його доводи з таких підстав.

З матеріалів справи випливає, що з моменту підписання Загальних умов кредитування позивач підтвердив, що відповідач належним чином ознайомив його з інформацією, яка передбачена статтею 11 Закону «Про захист прав споживачів», Правилами надання фінансових послу (кредитів), які затверджені відповідачем. Позивач підтвердив, що йому надано вичерпну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позивача, умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартості, реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, механізм захисту прав споживачів відповідачем та порядок регулювання спірних питань, які виникають і процесі надання послуг фінансових кредитів, реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що «саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач (пункт 16)».

Дослідивши матеріали справи, суд констатує, що відповідач під час укладення кредитного договору попередив позивача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе саме позивач, а тому доводи позивача на неправомірність умов кредитного договору, у зв'язку із значними валютними ризиками не враховуються судом, оскільки відповідач покладений на нього законом обов'язок, щодо попередження позивача стосовно валютних ризиків виконав, а позивач в свою чергу такі умови банку прийняв та погодився на його виконання.

За правилами статті 1056 1 ЦК процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Суд встановив, що розмір процентної ставки за кредитним договором становить 9,90 % та є фіксованою.

Відповідно до умов кредитного договору сума процентів повинна бути сплачена в гривнях та підлягає розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, яка залишається неповернутою протягом дії кредитного договору, відповідно до графіка погашення кредиту.

Таким чином, суд не враховує доводи позивача, що протягом дії кредитного договору відповідач збільшував розмір процентної ставки, оскільки з матеріалів справи випливає, що фактичне збільшення розміру заборгованості пов'язане виключно з коливанням обмінного курсу долара США, а тому не може бути правовою підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Крім цього, суд не враховує доводи позивача, що умови кредитного договору є несправедливими в контексті вимог Закону «Про захист прав споживачів», оскільки сторони при укладенні кредитного договору погодили, що кошти під час повернення кредиту відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі, загальний розмір щомісячного платежу протягом часу дії кредитного договору є незмінним, який в свою чергу не може бути збільшений або зменшений за ініціативою відповідача, положення кредитного договору не передбачають будь-яких додаткових витрат позивача, а тому кредитний договір відповідає принципам справедливості та добросовісності.

Суд встановив, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

Крім цього, з матеріалів справи випливає, що позивач була обізнана про всі умови визначені кредитним договором, оскільки протягом дії кредитного договору здійснювала погашення заборгованості.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 мала можливість погодитися чи відмовитися від укладення договору, однак таким правом не скористалась.

Cтаття 217 ЦК передбачає можливість визнання окремих пунктів правочину саме недійсними, проте при укладенні з відповідачем договору кредиту позивачу були відомі усі його умови, ніяких обставин, які б примушували позивача прийняти їх в безумовному порядку, не існувало (позивачем про це у позові не зазначено і нічим не доведено).

Дослідивши матеріали, справи суд дійшов висновку, що кредитний договір, який є предметом розгляду у цій справі, є результатом вільного волевиявлення сторін, а тому посилання на порушення відповідачем вимог Закону «Про захист прав споживачів» є безпідставним.

Крім того, не підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним кредитного договору № 50011965 від 23.04.2014 з усіма додатками до нього у частині здійснення розрахунку усіх сум договору із посиланням на еквівалент в доларах США, оскільки здійснення розрахунку стосується моменту виконання договору, тоді як підставою недійсності договору є недодержання стороною вимог, які визначені законом, саме на момент укладення договору.

Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Керуючись статтями 3, 192, 193, 204, 215, 217, 533, 627, 628, 638, 654, 1054, 10561 ЦК, Законом «Про захист прав споживачів», статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсними умов кредитного договору - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя Л. В. Шевченко