Ухвала суду № 56594478, 16.03.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/782/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Хорошун О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л. І.суддівБородійчука В. Г. , Демченка В. А. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Укрсоцбанк» Uпісrеdіt Gruр, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: нотаріус Канівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7 про розірвання договору кредиту, іпотечного договору, договору поруки,

в с т а н о в и л а :

14 травня 2015 р. ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup, в якому просив визнати недійсним (неукладеним) Договір кредиту від 22 серпня 2008 р. № 910-06-034-470, укладений між АКБ Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії AKБ «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup, та ОСОБА_6

Визнати недійсним Іпотечний договір від 22 серпня 2008 р. № ІД 910-06-034-470 укладений між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії AKБ «Укрсоцбанк» UniCredit Grup та ОСОБА_6, що посвідчений державним нотаріусом Канівського нотаріального округу Шатило Л.А., та зареєстрований за №1-3705.

Визнати недійсним Договір поруки від 22 серпня 2008 р. № ІД 910-06-034-470 укладений між Акціонерним комерційним соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії AKБ «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup та ОСОБА_7

24 червня 2015 р. позивач звернувся із заявою про збільшення розміру позовних вимог, та просив рахувати термін позовної давності не пропущеним, та таким, що підлягає обчисленню з 05 травня 2015 р., а саме з моменту його ознайомлення 15.04.2015 р. з повідомленням банку про застосування обов'язку дострокового повернення кредиту та 15.04.2015 р. з ознайомленням зі звітом про виконане завдання.

15 липня 2015 р. ОСОБА_6 змінив предмет позову та остаточно просив суд, на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, розірвати Договір кредиту від 22 серпня 2008 р. № 910-06-034-470, укладений між АКБ Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup та ОСОБА_6 і припинити зобов'язання.

Розірвати Іпотечний договір від 22 серпня 2008 р. № ІД 910-06-034-41, укладений між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Шатило Л.А., зареєстрований за № 1-3705, а також звільнити від обтяжень майно, що було предметом договору іпотеки від 22 серпня 2008 р. № ІД 910-06-034-470.

Розірвати Договір поруки від 22 серпня 2008 р. № ДП 910-06-034-470, укладений між Акціонерним комерційним банком Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» UniCredit Grоup в особі Канівського відділення Черкаської обласної філії АКБ«Укрсоцбанк» UniCredit Grоup та ОСОБА_7

Позовні вимоги мотивував висновками спеціаліста, щодо аудиторської перевірки до кредиту № 910-06-054-470, якими відповідно виявлено наступне: реальна процентна ставка по кредиту дорівнює 18,63%, що не відповідає реальній процентній ставці зазначеній в Договорі кредиту і визначеній Банком в сумі 17,76%.

Правилами надання банками України інформації споживачу про кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджено Постановою КМУ № 168 від 10.05.2007 р.) визначено відомості, які повинен містити кредитний договір.

У відповідності до п.3.1 Постанови НБУ № 168 зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього вказати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Однак, як зазначає позивач, у спірному Договорі кредиту були відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, відсутні умови, які пунктами 3.1, 3.2, 3.4 розділу 3 Правил визнані обов'язковими. Також Банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не було вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово незрозуміло для споживача.

У відповідності до п. 3.8.- у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

В даному випадку ОСОБА_6 - споживач, належним чином про дані обставини попереджений банком не був. Дана обставина в кредитному договорі не прописана і є відсутньою.

Позивач вважає, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало спеціальних знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні договору, та по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах.

Таким чином, на думку позивача, Банком порушено принцип справедливості, чесності право споживача на отримання якісних послуг, користуючись своїм монопольним правом створив протиправні умови по стягненню додаткових коштів, що і послугувало причиною звернення до суду із зазначеним вище позовом.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2015 р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: нотаріуса Канівської державної нотаріальної контори та поручителя ОСОБА_7

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 липня 2015 р. замінено у вказаній справі неналежного відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» Uпісrеdіt Gruр в особі Канівського відділення № 910 на належного - ПАТ «Укрсоцбанк» Uпісrеdіt Gruр.

Рішенням Канівського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2016 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 оскаржив його шляхом подачі апеляційної скарги в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

При цьому послався на ті ж підстави, що і в позовній заяві.

Крім того вказав, що суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, проігнорував положення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що обставини, якими керувалися під час укладення спірних договорів, істотно змінилися, що є підставою для їх розірвання. Судом не прийнято до уваги висновок економічної експертизи яка в сукупності підтвердила недобросовісність відповідача при укладенні договорів, що привели до дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін, а в підсумку завдали та продовжують завдавати шкоди споживачеві банківських послуг.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача Покутнього О.В., перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині розірвання Договору кредиту, з підстав наведених у позовній заяві, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Виходячи з того, що в задоволені позову про розірвання Договору кредиту позивачу відмовлено, то суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог і в частині розірвання договорів іпотеки та поруки, про розірвання яких, також, просив позивач.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

В силу положень статей 3 та 627 ЦК України одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності умов, вказаних у ч. 2 ст. 652 ЦК України, а саме: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

В свою чергу кредитний договір є різновидом договору позики. Законодавством України та зокрема ст. 1054 ЦК України визначено поняття кредитного договору з якого слідує, що договір кредиту укладається між кредитодавцем, який зобов'язаний надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, і позичальником який в свою чергу зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Про укладення договору свідчить його підписання сторонами.

Будь-який правочин в тому числі і договір кредиту містить в собі сукупність умов (пунктів) визначених на розсуд сторін та погоджений з ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.

На ряду з викладеним, у відповідності до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка регламентує права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, в редакції від 01.12.2005 р. чинній на час виникнення спірних правовідносин, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Так, судом встановлено, що 22 серпня 2008 р., між ОСОБА_6 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено Договір кредиту № 910/06-034-470.

Відповідно до умов Договору Банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_6 кредит в сумі 20 000 доларів США, з оплатою за процентною ставкою 14 процентів річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених у Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, на умовах визначених цим Договором, з кінцевим строком повернення до 19 серпня 2033 р.

Цільовим призначенням кредиту є купівля нерухомості - квартири АДРЕСА_1, складається з однієї кімнати, загальною площею 47,10 м.кв. (п. 1.2).

Виконання зобов'язань позичальника за даним Договором кредиту забезпечено іпотечним договором № ІД 910/06-034-470 від 22 серпня 2008 р., укладеним між Банком та ОСОБА_6, та договором поруки № ДП 910/06-034-470 від 22 серпня 2008 р., уцкладеним між Банком та ОСОБА_7

Судом першої інстанції встановлено, що виходячи зі змісту оспорюваного Договору кредиту, сторони обумовили і прописали в ньому необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення споживчих кредитних договорів. З даними висновками погоджується і колегія суддів.

Так, у розділі 1 спірного Договору кредиту визначено предмет договору - кредитні кошти у сумі 20 000 доларів США (п.1.1 Договору).

Кредитними умовами передбачено строк кредитування до 19 серпня 2033 р. (п.1.1.1.), процентну ставку за користування кредитом в розмірі 14 % річних та комісій, в розмірі та порядку, визначених в Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною (п.1.1), строки сплати платежів (п.1.1.1), мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений - купівля нерухомості (п. 1.2); форми його забезпечення - іпотечним договором та договором поруки (п.1.3, п. 1.3.1, п. 1.3.2).

Розділом 2 Договору визначено порядок надання кредиту та сплати процентів. Зокрема у пункті 2.6 Договору сторони погодили черговість погашення грошових зобов'язань позичальника: 1) прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 2) прострочена заборгованість за комісіями; 3) прострочена заборгованість за кредитом; 4) строкова заборгованість за нарахованими процентами; 5) строкова заборгованість за комісіями; 6) строкова заборгованість за кредитом; 7) пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків; 8) штрафні санкції.

Також умовами Договору визначено права та обов'язки сторін (розділ 3), відповідальність сторін за порушення зобов'язань за Договором (розділ 4), та інші умови.

В Додатку № 1 до Договору визначені тарифи (комісії): за оформлення додаткової угоди до кредитного договору та/або договору поруки за ініціативою клієнта; оформлення додаткової угоди до договору забезпечення за ініціативою клієнта; за відкриття позичкового рахунку; за дострокове погашення; комісія за оформлення кредитного договору відповідно до договору про співпрацю з Державним житловим фондом сприяння молодіжному житловому будівництву; комісію за ведення кредитної справи відповідно до договору про співпрацю з Державним фондом сприяння молодіжному житловому будівництву.

У Додатку № 2 до Договору відображений детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Позивачем підписано Договір кредиту, Додаток № 1, Додаток № 2 до нього, що свідчить, про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, а також графік погашення кредиту з зазначенням дати і суми платежів. З наведеного вбачається, що умисел позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 20 000 доларів США під купівлю нерухомого майна на вторинному ринку, з передачею його в іпотеку Банку і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до Договору позивач не зазначив.

Проаналізувавши умови спірного Договору кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони доступно та зрозуміло передбачають розмір кредиту, строки його повернення, проценти за користування кредитом, розмір комісії за відкриття позичкового рахунку і за оформлення кредитного договору про співпрацю з Державним житловим фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, розмір щомісячного платежу та графік погашення кредиту, можливість дострокового погашення кредиту, відповідальність сторін за порушення умов договору та його забезпечення, і цілком узгоджуються з Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За викладеного правомірним є і висновок суду першої інстанції про те, що висновок проведеної у справі судово-економічної експертизи, який не є обов'язковим і оцінюється судом на ряду з іншими доказами у справі, не свідчать про те, що підприємницька практика відповідача, як кредитора, була нечесною та ввела позивача в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення спірного правочину.

При цьому зазначений в експертному висновку факт завищення реальної процентної ставки за користування кредитом на 1,15%, в результаті не в повній мірі врахованих вартостей супутніх послуг, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, не є підставою для розірвання Договору кредиту.

ОСОБА_6, звертаючись до суду першої інстанції із позовом про захист порушеного права, шляхом розірвання споживчого кредитного договору та похідних від нього договорів іпотеки та поруки, зокрема посилався як на підставу для задоволення вимог, на положення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про те, що йому як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі не було надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору.

З такими доводами позивача колегія суддів не погоджується, керуючись наступним.

ОСОБА_6, при зверненні до Банку, останнім надавалась інформація щодо кредитування на придбання нерухомості на вторинному ринку, щодо строків такого кредитування, відсоткової ставки за користування кредитом, % річних по кредитах у гривні, доларах США та євро, комісії Банку, умов кредитування фізичних осіб, переваг та недоліків пропонованих графіків погашення, документів необхідних для оформлення кредиту на купівлю нерухомості.

Так, у відповідності до наявного в матеріалах справи, на аркушах 89 - 90, запиту на отримання кредиту, ОСОБА_6 власним підписом ствердив те, що Банк надав йому повну, достовірну та вичерпну інформацію, власне про особу та місцезнаходження Банку та про всі умови отримання, користування, та повернення кредиту, щодо якого цей запит на отримання кредиту підписаний позичальником та поданий на розгляд Банку. Разом з цим, власний підпис позичальника на цій заяві свідчить про відсутність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої йому Банком інформації, зокрема про умови отримання, користування та повернення кредиту.

Банком позивачу, також, надавався і попередній розрахунок сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, який підписаний власноруч ОСОБА_6, що, знову ж таки, свідчить про його обізнаність з умовами кредитування у валюті - в доларах США.

При вирішенні спору колегія суддів враховує і те, що зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні у відношенні до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Аналізуючи вимоги позивача щодо порушення відповідачем принципу справедливості, чесності, права споживача на отримання якісних послуг, що користуючись монопольним правом Банк створив протиправні умови по стягненню додаткових коштів, з посиланням на Закон України «Про захист прав споживача», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що таких обставин позивачем не доведено.

При цьому суд врахував вимоги Закону України «Про захист прав споживача», зокрема, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно наступних ознак: умови договору порушують принцип добросовісності; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Крім того, колегія суддів враховує і те, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач міг скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладання договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Позивач таким правом не скористався, а тому, відповідно, погодився зі всіма його умовами, про що також свідчить часткове виконання спірного Договору.

Таким чином, викладене свідчить про те, що спірний Договір споживчого кредиту, з строком дії з 22 серпня 2008 р. по 19 серпня 2033 р., підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов Договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення Договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного Договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачеві документи, які передували укладенню кредитного Договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг; у Договорі та Додатках до договору споживчого кредиту визначено сума кредиту, валюта кредиту та графік платежів, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

За викладеного, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що позивачем не доведено наявність передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору, у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Наряду з цим, за визначеного позивачем кола сторін, прийшов до обґрунтованого висновку і про відсутність підстав для задоволення вимог про розірвання Договору іпотеки та Договору поруки.

Такі висновки суду є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи.

Щодо посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що суд стягнувши з нього судовий збір не врахував вимог Закону України «Про захист прав споживача», відповідно до якого він, як споживач, звільняється від його сплати, то колегія суддів враховує наступне.

Перелік підстав для звільнення від сплати судового збору та пільг щодо його сплати визначено статтями 3, 5 Закону України «Про судовий збір».

У п. 7 ч.1 ст. 5 даного Закону було передбачено, що споживачі за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав звільняються від сплати судового збору.

Проте, Законом України від 22.05.2015 р. № 484-\/ІІІ, який набрав чинності 01.09.2015 р., внесено зміни до Закону України «Про судовий збір» та викладено статтю 5 цього Закону в новій редакції, у якій звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживача» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Проте, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню.

Тому, виходячи з того, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача судовий збір при ухваленні судового рішення.

Враховуючи те, що посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :