Рішення № 56594473, 16.03.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/499/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53 Позарецька С. М. Доповідач в апеляційній інстанції Подорога В. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПодороги В. М.суддівБородійчука В. Г. , Василенко Л. І. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року його було поновлено з 30 грудня 2014 року на роботі на посаді заступника начальника управління господарського забезпечення виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування з тимчасових втрати працездатності та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 33 111 грн. 99 коп., моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 33 611грн. 99 коп.

Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 травня 2015 року, Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 09 вересня 2015 року вказані судові рішення також залишені без змін.

За виконавчим листом, органами ДВС відкрито виконавче провадження від 09 квітня 2015 року № 47197591.

Незважаючи на вказані судові рішення, рішення в частині поновлення його на посаді заступника начальника управління господарського забезпечення Виконавчої дирекції фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було виконане лише 05 листопада 2015 року. Вважає, що на підставі ст. 236 КЗпП України, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу.

Зазначав, що час затримки у поновленні на роботі за період з 03 квітня 2015 року по 05 листопада 2015 року включно становить 147 робочих днів, тобто квітень 19 днів, травень 18 днів, червень 20 днів, липень 23 дні, серпень 20 днів, вересень 22 дні, жовтень 21 день, листопад 4 дні.

Вказував, що рішенням Соснівського райсуду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року по справі №712/1011/15ц встановлено, що розмір зарплати за два останні місяці на роботі становить 21 166 грн. 01 коп., розмір середньоденної зарплати 492 грн. 23 коп.).

Тому, середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за вказаний період складає: 492грн. 01коп. х 147 днів = 72 325 грн. 47 коп.

Вважає, що своїми діями відповідач позбавляв його законних прав на працю та можливість заробляти гроші для утримання сім'ї, в т.ч. неповнолітньої дитини.

Крім того, не поновленням його на роботі та невиконанням судових рішень йому була завдана велика моральна шкода.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, остаточно просив суд стягнути з відповідача на свою користь середньомісячний заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 03 квітня 2015 року по 05 листопада 2015 року у розмірі 72 325 грн. 47 коп., а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 03 квітня 2015 року по 05 листопада 2015 року в розмірі 50 088 грн. 78 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.

Вважає, що судом порушені норми чинного законодавства, зроблені невірні, без посилання на норми законодавства та судових рішень, розрахунки щодо належного йому середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі.

Просив скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 03 квітня 2015 року по 05 листопада 2015 року у розмірі 73 259 грн. 10 коп., а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності теж оскаржила рішення суду в апеляційному порядку.

Дане рішення вважає безпідставним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що судом не надано належної оцінки тим обставинам, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси не могло бути виконане з об'єктивних підстав, про які неодноразово повідомляв і ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві і позивача.

Просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Соснівського райсуду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року позивач ОСОБА_6 був поновлений з 30 грудня 2014 року на роботі на посаді заступника начальника управління господарського забезпечення виконавчої Дирекції соціального страхування з тимчасових втрати працездатності та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 33111грн. 99 коп., моральну шкоду в розмірі 500 грн., а всього 33611 грн. 99 коп.(а.с.17-20).

Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 травня 2015 року (а.с.5-9).

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 09 вересня 2015 року вказані судові рішення залишені без змін(а.с. 10-12).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 09 квітня 2015 року, відкрито виконавче провадження № 47197591 щодо виконання виконавчого листа, виданого 03 квітня 2015 року про поновлення ОСОБА_6 з 30 грудня 2014 року на роботі на посаді заступника начальника управління господарського забезпечення виконавчої Дирекції соціального страхування з тимчасових втрати працездатності. Зазначено, що постанова підлягає до негайного виконання(а.с.3-4).

На підставі наказу №376-к від 05 листопада 2015 року, виданого виконавчою Дирекцією соціального страхування з тимчасових втрати працездатності, на виконання рішення Соснівського райсуду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року, поновлено ОСОБА_6 з 30 грудня 2014 року на посаді заступника начальника управління господарського забезпечення виконавчої дирекції Фонду з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 33 111 грн. 99 коп. та моральної шкоди 500 грн., а всього 33 611 грн. 99 коп.(а.с. 96).

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада 2015 року, яка вступила в законну силу, встановлено факт відсутності в трудовій книжці ОСОБА_6 наказу від 07 серпня 2015 року №312-к «Про призначення ОСОБА_6.» яким його поновлено на рівнозначній посаді начальника відділу розвитку матеріально-технічної бази управління господарського забезпечення Виконавчої дирекції Фонду(а.с.78-81). Крім того, в матеріалах справи відсутній вищевказаний наказ.

Таким чином, судом першої інстанції зроблений вірний висновок, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року, яким ОСОБА_6 був поновлений з 30 грудня 2014 року виконане саме 05 листопада 2015 року.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_6 неодноразово звертався до правоохоронних органів, органів ДВС, органів прокуратури щодо неправомірних дій посадових осіб виконавчої Дирекції соціального страхування з тимчасових втрати працездатності з приводу непоновлення його на роботі відповідно до судових рішень.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (ст. 68 Конституції України, ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 14, 367 ЦПК України, ЗУ "Про виконавче провадження").

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч.5 ст. 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ст. ст.14, 367 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-435цс15, ч.1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ч.7 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч.2 ст. 14 ЦПК України).

Згідно ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання", "проволока", за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до Правової позиції висловленій у справі за N 6-648цс15 від 16 грудня 2015 року, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Отже, при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, для її обрахування необхідно виходити із середньоденної заробітної плати, виключивши з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню відповідно до розділу III Порядку.

Рішенням Соснівського райсуду м. Черкаси від 03 квітня 2015 року, яке вступило в законну силу, встановлено, що розмір заробітної плати за останні два відпрацьовані календарні місяці роботи, за серпень та липень 2014 року, становила 10 475 грн. 34 коп. та 10 690 грн. 67 коп. відповідно(а.с. 19). При цьому в даному періоді 43 робочих дні.

Таким чином розмір середньоденної (середньогодинної) заробітної плати ОСОБА_6 становить (10 475 грн. 34 коп.+10 690 грн. 67 коп.):43= 492 грн. 23 коп.

У заяві про уточнення позовних вимог, ОСОБА_6. надав власний розрахунок часу затримки у поновленні на роботі, а саме 147 робочих днів, зокрема квітень 19 днів, травень 18 днів, червень 20 днів, липень 23 дні, серпень 20 днів, вересень 22 дні, жовтень 21 день, листопад 4 дні.

Даний розрахунок визнаний судом обґрунтованим та покладений в основу рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначив, що суд взяв не вірний розрахунок та вказував вже на 215 календарних днів, а Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в апеляційній скарзі зазначила, що суд хоч і вірно виходив із робочих днів при підрахунку, однак зайво врахував два дні, а саме 03 квітня 2015 року, день ухвалення судом рішення, та 05 листопада 2015 року, дата поновлення позивача на посаді, яке було робочим днем позивача згідно розрахункового листа за листопад 2015 рік (а.с. 159,165).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі підлягає виходячи саме за 145 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі дорівнює 145 (робочі дні за період з 04 квітня 2015 року по 04 листопада 2015 року)* 492 грн. 23 коп. = 71 373 грн. 35 коп.

Обставини, на які посилається представник відповідача, зокрема на те, що: судові рішення були оскаржені в касаційному порядку; зупинення ухвалою від 12 червня 2015 року Вищим Спеціалізованим судом України виконання судового рішення до закінчення касаційного провадження в частині, що не підлягає негайному виконанню, а також те, що штатним розписом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом від 16 серпня 2013 року вищезазначена посада не передбачена - не перешкоджали виконанню рішення суду про поновлення незаконно звільненого ОСОБА_6, а факт поновлення позивача на посаді не позбавляв би відповідача права оскаржувати рішення суду в апеляційному та касаційному порядку.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Однак, як зазначалося вище, за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника передбачена лише виплата йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки(ст. 236 КЗпП України).

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, врахував зазначені норми та роз'яснення, та враховуючи обставини справи і досліджені докази, дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні моральної шкоди.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Враховуючи наведене, судова колегія уважає, що апеляційна скарга Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі, як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та вважає за необхідне ухвалити в цій частині нове рішення.

У решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309,316, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі та стягнення моральної шкоди, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки у поновлення на роботі - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення середнього заробітку за час затримки у поновленні на роботі - задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 04 квітня 2015 року по 04 листопада 2015 року в розмірі 71 373 грн. 35 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :