Рішення № 56591309, 15.03.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10346/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючого-судді Бучко Т.М.

секретар Соломон О.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лукашина Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист порушених прав споживача у сфері фінансових послуг,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просить з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог визнати п.1.1.2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» незаконним та таким, що порушує права споживача банківських послуг; стягнути з відповідача суму заборгованості за банківським вкладом в розмірі 39215,75 доларів США та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що уклала з відповідачем договір строкового банківського вкладу. Після закінчення строку вкладу звернулася із заявою про повернення коштів з депозитного рахунку та нарахованих процентів. Однак, отримала відмову з мотивів наявності на іншому рахунку заборгованості в сумі 24474,41 грн., яка виникла в результаті проведення нею розрахунків національною валютою в іноземних магазинах/інтернеті, через що банк зазнав збитків на курсовій різниці. Вважає п.1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», яким обов'язок сплатити курсову різницю покладено на клієнта, несправедливим та таким, що суперечить нормам законодавства України і порушує її права. Враховуючи, що банк прострочив виконання грошового зобов'язання, сума вкладу має бути повернута з урахуванням процентів за користування грошовими коштами, 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України та пені відповідно до п.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, неправомірними діями банку їй завдано моральної шкоди, яка полягає у нарахуванні неіснуючої заборгованості, невиплаті коштів за депозитом, матеріальних незручностях, обмеженні у побутових покупках, переживаннях, та яку просить стягнути на підставі п.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та з аналогічних підстав. Зазначив, що позивач не має заборгованості перед відповідачем, що підтверджується отриманими довідками. Пеня за п.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» не є подвійною відповідальністю, оскільки в договорі депозитного вкладу пеня не визначена. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача Станкевич В.О. в судовому засіданні 23 грудня 2015 року позов не визнав та пояснив, що позивач перед укладанням договору була ознайомлена зі змістом договору, умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, що засвідчила власним підписом. В період з 13 грудня 2014 року по 5 січня 2015 року позивач здійснювала розрахунки в іноземних магазинах за допомогою картки в національній валюті, в результаті чого утворилася заборгованість на рахунку позивача. На підставі п.1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» банк має право списати кошти з депозиту для погашення заборгованості позивача.

Представник відповідача Лукашин Є.В. позов не визнав та пояснив, що позивачем не доведено в чому полягає несправедливість п.1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк». Застосування до відповідача санкцій за прострочення виконання зобов'язання і на підставі ст.625 ЦК України, і на підставі ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» є подвійним стягненням та подвійною відповідальністю. Депозитний договір розірвано 16 травня 2015 року, відтак, договірні правовідносини припинилися. Зазначив, що банк не відмовляється від повернення вкладу з процентами, але з вирахуванням суми валютного курсування, а тому вимоги позивача про стягнення моральної шкоди безпідставні. Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 15 травня 2015 року між сторонами укладено договір депозитного вкладу «Стандарт, 1 місяць» № SAMDNWFD0070623436900. Для зарахування вкладу банком відкрито позивачу особовий рахунок НОМЕР_1. Підписанням договору позивач підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг та приєднується до них.

Пунктом 1.1.2.1.11 Умов та Правил надання банківських послуг, які становлять невід'ємну частину договору, визначено, що у разу виникнення заборгованості власника за картрахунком в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов'язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

У відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Підставами недійсності правочину згідно із ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Виходячи з положень ст.215 ЦК України та п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1- 3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За правилами ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Позивач в своєму позові зазначає, що положення п.1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг є несправедливими, оскільки передбачають перекладання майнової відповідальності за недоліки в роботі ПАТ КБ «Приватбанк» на позивача, викладені нечітко, двозначно, порушують її права та суперечать нормам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», в результаті чого має місце істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Положеннями ч.1 та ч.2 ст.18 Закоун України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець ( виконавець, виробник ) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими, зокрема, є умови договору про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю ( виконавцю, виробнику ) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору ( п.13 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» ).

Однак, відповідно до абз.5 ч.4 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» положення пунктів 8, 11 та 13 частини 3 цієї статті про несправедливі умови договору не застосовуються до: операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем; договорів купівлі-продажу іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

Оскільки предметом договору про надання банківських послуг є обслуговування банком карткового рахунку позивача, а оспорюваним пунктом договору регулюються правовідносини при виникненні заборгованості держателя картки, зокрема, при здійсненні операцій з валютою, в тому числі внаслідок номінування ( купівлі-продажу ) за межами України коштів із національної в іноземну валюту за курсом іноземного банку, суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного положення договору таким, що є несправедливим та суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» позивач є держателем електронного платіжного засобу, фізичною особою, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу.

Згідно із ст.28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою визначено особливості виконання міжбанківського переказу, ініційованого за допомогою електронного платіжного засобу, міжбанківський переказ між банками-учасниками міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, здійсненими їх держателями за межами України, проводяться у валюті, визначеній у відповідних договорах із платіжними організаціями міжнародних платіжних систем. Якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою, списаною з рахунка клієнта, емітент може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним Банком України.

Відповідно до п.3 розділу ІХ постанови Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» № 705 від 5 листопада 2014 року емітент зобов'язаний у разі виконання користувачем платіжної операції з використанням електронного платіжного засобу у валюті, яка відрізняється від валюти рахунку, здійснювати перерахунок суми за операцією в порядку, визначеному договором.

Таким чином, суд вважає, що зміст оспорюваного положення договору відповідає вимогам, встановленим в законодавстві, при укладенні договору відповідачем дотримано всіх вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину та його окремих положень, відтак, підстави для визнання недійсним п.1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг відсутні.

У відповідності до умов укладеного між сторонами договору сума початкового вкладу становить 6500 доларів США, яка може бути збільшена за правилами, визначеними п.1 договору.

Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 9,5 % річних.

16 травня 2015 року за заявою позивача № 0000000591889305 спірний договір банківського вкладу було розірвано.

У відповідності до п.28 при поверненні вкладу без зниження процентної ставки сума вкладу повертається та в повному обсязі виплачуються проценти, нараховані відповідно до умов договору за фактичний строк користування вкладом.

Відповідно до положень ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі ст.1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона ( банк ), що прийняла від другої сторони ( вкладника ) або для неї грошову суму ( вклад ), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частини 1 та 2 ст.1060 ЦК України передбачає, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу ( вклад на вимогу ) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку ( строковий вклад ). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Як передбачено ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією ( відмиванням ) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму.

Жодних обмежень прав позивача щодо розпорядження грошовими коштами умовами договору банківського вкладу, укладеного між сторонами, не встановлено.

Згідно із ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 5 лютого 2016 року, станом на 5 лютого 2016 року ОСОБА_3 заборгованості перед ПАТ КБ «Приватбанк» не має. Відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу наявності за позивачем заборгованості перед банком, що виникла на картрахунку позивача в результаті курсової різниці.

Відтак, відмова відповідача від повернення належних позивачу коштів на її вимогу є порушенням умов договору.

Таким чином, підлягає до задоволення вимога позивача про повернення суми вкладу в розмірі 6500 доларів США.

Також підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення процентів за користування відповідачем грошовими коштами понад строк дії договору за період з 16 травня 2015 року по 16 жовтня 2015 року в сумі 257,07 доларів США. У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-247цс14, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми з урахуванням проведеного позивачем розрахунку, який представником відповідача не оспорювався в судовому засіданні, в розмірі 88,68 доларів США.

Частиною 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено відповідальність виконавця роботи ( послуги ) за її не виконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» надав позивачу послугу, яка полягає у прийнятті ним від позивача грошової суми з обов'язком виплати процентів на неї. Надання такої послуги було оформлено укладеним банком з позивачем договором банківського вкладу.

Після укладення такого договору між сторонами виникли зобов'язальні відносини, які регулюються нормами зобов'язального права та положеннями укладеного договору банківського вкладу. Положення ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює відповідальність виконавця робіт ( послуг ) за її не виконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені, відносин, які виникли між сторонами після укладення договору банківського вкладу, не регулюють.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 31 березня 2010 року.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» до задоволення не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди,Є завданої невиконанням договірних зобов'язань, то суд вважає за необхідне відмовити в її задоволенні, оскільки укладеним між сторонами договором не передбачено відшкодування моральної шкоди в разі порушення його умов, як не передбачено таке відшкодування й законодавством щодо банківської діяльності.

Згідно із ст.611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

За нормами Закону України «Про захист прав споживачів» ( ст.4 ) право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає тільки в разі її завдання внаслідок недоліків продукції ( дефекту в продукції ) відповідно до закону.

Покликання позивача на п.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу відшкодування моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки у справі не встановлено обставин, з якими вказаний Закон пов'язує право споживача на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до правил ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст.10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.525, 526, 530, 549, 625, 629, 1058, 1060, 1074 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист порушених прав споживача у сфері фінансових послуг - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 суму депозитного вкладу в розмірі 6500 ( шість тисяч п'ятсот ) доларів США, відсотки по депозиту в сумі 257 ( двісті п'ятдесят сім ) доларів США 07 центів, 3 % річних в сумі 88 ( вісімдесят вісім ) доларів США 68 центів, а всього - 6845 ( шість тисяч вісімсот сорок п'ять ) доларів США 75 центів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави 1801 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :