Рішення № 56591052, 10.03.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/944/15-ц

10 березня 2016 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуюча суддя Грипіч Л. А.

з участю секретаря Мельник Р. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Кредитного Договору

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором .

Відповідач ОСОБА_6 подала до суду зустрічний позов про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Кредитного Договору .

Ухвалоу суду від 10 березня 2016 року первісний позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором залишений без розгляду.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в поданому позові до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист порушеного права споживача фінансових послуг просила визнати Кредитний Договір № 014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05 червня 2007 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»), було укладено Кредитний Договір № 014/53-05/61107.

Відповідно до п. 1.1.,1.2.,1.4. Кредитного Договору, відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов'язання надати позичальнику грошові кошти в сумі 21420,00 доларів США з оплатою за користування кредитом за ставкою 13,5 процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до «2 червня 2017 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається позичальнику на споживчі цілі та на сплату комісій банку за цим Договором.

Відповідно до умови п.2.1. Кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим Договором є: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Позивач зазначає, що Банк не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об'єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те. Що Банк в умовах кредитного договору, неналежно визначив та приховав фактично, значення реальної процентної та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та, того у подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його. За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_8 пояснив, що банком при укладенні договору № 014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року не було виконано імперативних вимог закону «Про захист прав споживачів», а саме, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Зазначає, що сторонами спірного кредитного договору про іпотечний борг, забезпеченого іпотекою - не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, а банк не виконав всіх імперативних норм і вимог закону. Крім того, зауважує, що банк, всупереч вимогам закону не отримав письмового підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про всі існуючі кредитні умови для споживача. Пояснив, що укладений кредитний договір між сторонами містить умови про ціну договору, якою є детальний розпис як реальної процентної ставки так і сукупної вартості кредиту для споживача за кожним платіжним періодом та суми величини абсолютного значення подорожчання кредиту, що за змістом є відповідними вимогам закону, а за формою - вимогам постанов НБУ та є істотною умовою договору про надання споживчого кредиту. За таких умов, зловживання Банком правами, мають бути припинені, а укладені з використанням такої практики правочини мають бути визнані судом недійсними, із застосуванням встановлених цивільним законодавством України наслідків недійсності.

Представник відповідача ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» в судове засідання не заявився, був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, письмових заперечень на зустрічний позов не подано.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені по справі докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 05 червня 2007 року, між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»), було укладено Кредитний Договір № 014/53-05/61107.

Відповідно до п. 1.1.-1.2. Кредитного Договору, Відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику грошові кошти в сумі 21420 США 00 центів), з оплатою за процентною ставкою 13,5 процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 02 червня 2017 року, на умовах визначених цим Договором.

Кредит надається Позичальнику на споживчі цілі та на сплату комісій банку за цим Договором. (п.2.1).

Відповідно до умови п. 2.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника за цим Договором є: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Того ж дня, 05 червня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № №014-05/61107-і . Предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Відповідачем було викладено в додатку до кредитного договору графік погашення заборгованості Позичальника.

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо казано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. А, цим законодавчим актом у даному випадку є: норма ЗУ " Про захист прав споживачів",

Разом з тим, зважаючи на те, що договір споживчого кредитування, забезпечений іпотекою є договором приєднання, за таких умов та сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов, повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ "Про захист прав споживачів", котрий, враховуючи суб'єктний склад учасників правочину у даному випадку, - є спеціальним законом.

Отже, з урахуванням наведеного в цій частині слідує, що урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. (Саме такий правовий висновок зробив Верховний Суд України, який викладено в Постанові ВСУ в цивільній справі №6-52цс13 від 11 вересня 2013 року).

Як вже вище зазначалось, що оспорюваний Кредитний договір за своєю правовою природою, - є договором приєднання в розумінні ст.634 ЦК України. А звідси, є логічним висновок, що його зміст та умови кредитного договору розробляє сам кредитодавець. За таких обставин, в позичальника не існує фактичної можливості вплинути на його умови, а тим більше їх змінити.

Відповідно до умови п. 2.1. Кредитного Договору №014-05/61107 від 05 червня 2007 року, забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим Договором є застава нерухомості, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за договором іпотеки №014-05/61107-і . Того ж дня, тобто 05 червня 2007 року, між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір іпотеки (надалі - Іпотечний договір чи Договір іпотеки) на умовах, визначених в п.3.5. - 3.10. Кредитного Договору.

Таким чином, з вище наведеного змісту умов кредитного договору слідує, що зобов'язання, яке виникло на підставі зазначеного кредитного договору забезпеченого іпотекою, - є іпотечним боргом, що врегульовується Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Разом з тим, відповідно до змісту преамбули Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», цей Закон регулює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Коментована преамбула зазначеного Закону прямо вказує, що дія цього закону поширюється як на правовідносини за основним зобов'язанням, виконання якого забезпечене іпотекою, так і на правовідносини у системі перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

В статті 1 цього Закону визначено, що договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотечним кредитуванням є правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами.

Вимогою ст.2 коментованого Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» встановлено: Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Таким чином, виходячи з аналізу наведеного змісту преамбули а також припису ст.ст. 1 та 2, в яких прямо зазначено, що: договором про іпотечний борг є цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у саме у кредитодавця (а не іпотеко держателя) та боржника (а не іпотекодавця) з приводу іпотечного боргу. Іпотечним боргом є основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; та те, що умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє саме кредитодавець а не (іпотекодержатель), суд приходить до висновку, що даний Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», підлягає застосуванню до даних правовідносин.

А відтак, прийшов до висновку, що спірні правовідносини за цим договором врегульовуються окрім загальних правил діючого законодавства також, спеціальними правовими нормами Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та спеціальними нормами Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Правилом ч. 1 ст. 628 ЦК України, визначено: змістом договору є умови, визначені не тільки на розсуд сторін і погоджені ними, але і умови, які є обов'язковими для даного виду договорів, відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України, встановлено: договір набирає сили і породжує суб'єктивні права й обов'язки з моменту його укладання.

Відповідно доправила ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до припису ст.640 ЦК України, Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

В пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ N 5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», судам роз'яснено: При вирішенні таких спорів суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.ХІ.1950), а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано,зокрема, главами 52. 53. 71 Цивільного кодексу України далі - ЦК), законами України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"; від 5 червня 2003 року ,№ 898-1V "Про іпотеку"; від 12 травня 1991 року У 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів"; від I9 червня 2003 року У 979-ІV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"; та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року № 679-Х1V "Про Національний банк України".

З дослідженого у судовому засіданні Кредитного Договору № 014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року вбачаються, що всупереч вимоги п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів" та вимоги п.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, Банк не здійснив належно детальний, достовірний та об'єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; в порушення вимоги п.3.4 Правил, не зазначив належно та об'єктивно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; в порушення вимоги п.3.3 Правил, не зазначено належно та об'єктивно реальну процентну ставку; не визначив та не вказав належно і об'єктивно, про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми п.9 ч. 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»; всупереч вимоги ст. 2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», банк не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановив положення про інфляційне застереження; не встановив узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

З дослідженого судом висновку судового експерта № 1517 від 07.12.2015 року, встановлено, що за даними п. 1.4. Кредитного Договору №014/53-05/61107 від 05.06.2007 року процентна ставка за використання кредитних коштів становить 13,5 % річних. В межах наданих на експертизу документів, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту в договорі №014/53-05/61107 від 05.06.2007р. не визначені.

Реальна процентна ставка за користування кредитом, зазначена в Договорі на момент його укладання в розмірі 13,50 %, є нижчою від реальної процентної ставки встановленої експертним дослідженням 16,41% (докладно див. Додаток 1 та 2 експертизи).

Абсолютне значення подорожчання кредиту (тобто, фактична сума переплати за кредитом) за кредитним договором №014/53-05/61107 від 05.06.2007р., встановлене під час дослідження (за наявними страховими платежами), складає 16158,05 дол.США (81598,13 грн.).

При виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 05.06.2007р. по 15.05.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 15.05.2015р., реальна процентна ставка за кредитним договором №014/53-05/61107 від 05.06.2007р. (за наявними страховими платежами) становить 32,26% (докладно див. Додаток 3 експертизи).

При виконанні розрахунку в національній валюті, відповідно до умов постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007р., з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 05.06.2007р. по 15.05.2015р. та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 15.05.2015р., абсолютне значення подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) за Кредитним Договором №014/53-05/61107 від 05.06.2007р., становить 127711,45 грн., та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту, передбаченого сторонами кредитного договору на момент його укладення (Додаток 3 експертизи).

Щомісячні платежі, що передбачені умовами кредитного договору №014/53-05/61107 від 05.06.2007р. на момент його укладення (за наявними страховими платежами), становили: від 180,61 дол.США (912,09 грн.) до 677,66 дол.США (3422,19 грн.), (докладно див. колонку 2 Додатку 1, 2 експертизи).

Також, висновком експерта встановлено, що документальне оформлення кредитного договору №014/53-05/61107 від 05.06.2007р. та додатку до нього не містять даних щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Також, додаток №2 (графік платежів) до кредитного договору №014/53-05/61107 від 05.06.2007р., виконано з недотриманням п.3.1. та п.3.2. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007р., а саме даний графік не містить сум нарахованих процентів за користування кредитом та платежів за супутні послуги.

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, у суду немає підстав для сумніву в об'єктивності, всебічності та обґрунтованості виконаної експертизи, висновок якої, суд оцінює як належний та допустимий доказ, наведених позивачем обставин.

На думку суду розбіжності являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний договір та додатки до нього. З дослідженого судом висновку експертизи убачається, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупності вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. А відтак, між сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, у тому числі й щодо ціни договору.

При цьому суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист справ споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія ти поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У змісті коментованого рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп2011. Конституційний Суд України наголосив: «Споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч. 1ст.634 ЦК).

Держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг».

В пункті 14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (із змінами та доповненнями), наголошено: Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягай згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам наголошено: Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ), не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки вище вказані обов'язкові відомості не зазначені в кредитному договорі забезпеченого іпотекою, суд прийшов до висновку, що оспорюваний кредитний договір є неукладений. А відтак, не може бути визнаний недійсним цей кредитний договір, який не вчинено. Зокрема, в якому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення.

За таких умов, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Кредитного Договору .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6, 628, 631, 638, 640, 1054, 1055 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів , ст.ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, 224-226

ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Кредитного Договору - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Костопільським районний судом за письмовою заявою відповідача, шляхом подачі заяви про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяЛ. А. Грипіч