Ухвала суду № 56580365, 15.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/9232/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Кальненко О. І.,

за участю: представника відповідача - Ханаса Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості,

встановив:

Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі звернулося до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості в сумі 3 815 грн 98 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, всупереч вимогам п.4 постанови правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 "Про затвердження Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, не прийняв до заліку суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих, суми витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування, через що виникла заборгованість за період з червня 2013 року по листопад 2013 року в сумі 3 815 грн 98 коп.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що між УПФУ в місті Тернополі та Відділенням виконавчої дирекції Фонду в місті Тернополі при складанні актів щомісячної звірки витрат по особовим справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з червня 2013 року по листопад 2013 року відповідачем не прийнято до відшкодування суми витрат УПФУ в місті Тернополі за вказаний період на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих, суми витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування.

Відповідачем акти щомісячної звірки за спірний період підписувалися з розбіжностями, а саме, згідно таблиць розбіжностей, не враховувалися суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих, суму витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування в розмірі 3 815 грн 98 коп. Спору щодо правильності підрахунку сум, зазначених в актах звірки і таблиці розбіжностей, між сторонами немає.

Відмовляючи в позові, суди обох інстанцій виходили з того, що робочі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, враховуючи відсутність відповідних нормативно-правових актів, які б наділяли їх компетенцією на місцевому рівні вирішувати питання про відшкодування відповідних витрат та проведення взаєморозрахунків без попереднього узгодження сум та перерахування відповідних коштів Пенсійному Фонду України Фондом соціального страхування на централізованому рівні, - не мають законодавчо визначених підстав для здійснення будь-яких розрахунків із управліннями Пенсійного фонду та відшкодування їм на місцевому рівні відповідних витрат.

Окрім того, судами зазначено, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували право потерпілих на отримання виплат, зокрема акти про нещасний випадок, висновки МСЕК, які б підтверджували причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів передчасними.

У справі, що розглядається, суди дійшли правильного висновку про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особам, котрі стали інвалідами унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання на території колишніх республік СРСР (пенсію у зв'язку із втратою годувальника, який помер із цих причин), а в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що обраний у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права не відповідає змісту прав Управління Пенсійного фонду щодо відшкодування понесених ним витрат.

Так, Міністерством юстиції України 16 травня 2003 року зареєстрована постанова правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4, якою затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Аналізуючи наведений нормативно-правовий акт, колегія суддів приходить до висновків, що ні Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності", ні Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4, не передбачений такий захист прав позивача, про який він заявив щодо зобов'язання відповідача вчинити дії, а вказаним Порядком встановлені порядок та правила підписання актів звірки розрахунків за наявності відсутності спору щодо сум виплат, а витрати, понесені Пенсійним фондом України у зв'язку з виплатою пенсій, передбачених ст. 26 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Водночас, надаючи оцінку відшкодування Фондом сум виплачених пенсій, що таке відшкодування передбачено лише на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України Пенсійному фонду України, колегія суддів вважає таким, що не відповідає нормам матеріально права.

У п.п. 2, 5, 6, 7 зазначеного Порядку передбачено механізм відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій.

Також передбачено, що органи Пенсійного фонду України щомісячно проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України звірку витрат по особових справах потерпілих, складають акт щомісячної звірки, в якому визначають загальну суму витрат, що підлягають відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його, відповідно, головним управлінням Пенсійного фонду і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на місцях. Порядком також передбачено, що головні управління Пенсійного фонду України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підставі поданих актів узагальнюють і узгоджують Довідку про відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій, та до 20 числа місяця, наступного за звітним, подають її, відповідно, до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування від нещасних випадків, який на підставі вищевказаної Довідки на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду.

Отже, висновки судів, що відшкодування Фондом сум, виплачених пенсій, передбачено лише на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України Пенсійному фонду України, є посилковими та не узгоджуються з вище викладеним.

Щодо порушень судами у застосуванні норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Відповідно до положень статей 163, 165 КАС України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Відповідно до КАС України під час прийняття судового рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Таким чином обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Дотримання судами вказаних норм процесуального права є ніщо як гарантія для сторін право на справедливий суд, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Між тим, розглядаючи справу, суди обох інстанцій надали перевагу доводам та доказам, про які зазначив відповідач, вказавши, що позивач не надав докази, які б підтверджували право потерпілих на отримання виплат, натомість не спростували надані позивачем докази на підтвердження обставин, викладених у позові, - акти щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; не пояснили, чому не взяли їх до уваги, що є порушенням норм процесуального права, принцип якого закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як гарантія для сторін на право на справедливий суд.

Окрім того, вказуючи на відсутність доказів, суди не з'ясували причини їх неподання, факт їх існування або відсутності, причини неможливості їх подання до суду, а також не обґрунтували підстави відмови в задоволенні позову при наявності в матеріалах справи документів щодо нещасних випадків, які сталися з потерпілими особами.

Таким чином суд касаційної інстанції вважає, що судами розглянуто справу без з'ясування всіх обставин, що є порушенням ст. 11 КАС України.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення у застосуванні до правовідносин у справі норм процесуального права, то судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: