Ухвала суду № 56580137, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Київ К/800/887/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Черпіцької Л.Т.,

секретар судового засідання Вишняк О.М.,

за участі:

представника позивача Майданника Д.Г.,

представника відповідача Тхорика С.М.,

представника третьої Прохоренка К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київські телекомунікаційні мережі" до Київської міської ради, третя особа - комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", про визнання протиправним та скасування рішення в частині, що переглядається за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Київські телекомунікаційні мережі" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Київські телекомунікаційні мережі" (далі - позивач) звернулося в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), третя особа - комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 14 травня 2015 року №464/1328 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №378/5765 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій" в частині надання повноважень комунальному підприємству ""Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у будинках та інфраструктурних об'єктах житлового фонду, переданого до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №378/5765 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій" в частині надання повноважень комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у будинках та інфраструктурних об'єктах житлового фонду, переданого до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій від 14 травня 2015 року №464/1328.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року апеляційні скарги Київської міської ради та комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволені.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2015 року скасована.

Прийнята нова постанова, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, 14 липня 2011 року відповідач прийняв рішення №378/5765, згідно п.п.1.2 якого було доручено комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності, укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

14 травня 2015 року відповідач прийняв рішення №464/1328 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №378/5765 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій", згідно якого його пункт 1 рішення №378/5765 викладено у новій редакції: "Доручити комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, таких як: нежитлові будинки, інженерні та інші споруди, а також будинки та інфраструктурні об'єкти житлового фонду, передані до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій".

Пункт 2 рішення відповідача №378/5765 викладено у новій редакції: " Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" укладати договори на розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах, зазначених у пункті 1 цього рішення".

Оскільки на момент прийняття відповідачем 14 травня 2015 року рішення №464/1328 у позивача були укладені договори сервітутів з відповідними підприємствами управління районних в місті Києві державних адміністрацій, прийняття оскаржуваного рішення порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вищий адміністративний суд України погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно із статтями 5, 6, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (у редакції, чинній, станом на момент прийняття спірного рішення, далі - Закон №280/97-ВР), Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №371/1805, статті 6 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» від 15 січня 1999 року №401-XIV (далі - Закон №401-XIV), місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 11 Закону №401-XIV, питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

Статтею 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини п'ятої статті 60 Закону №280/97-ВР, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. До виключної компетенції міської ради відноситься прийняття на пленарних засіданнях рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 Закону №280/97-ВР).

Пунктом 5 статті 16 Закону №280/97-ВР передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.п. 30, 31 статті 26 Закону №280/97-ВР, до повноважень представницького органу місцевого самоврядування - міської ради, також відноситься право створювати, ліквідувати, реорганізовувати та перепрофільовувати підприємства, установи та організації комунальної власності відповідної територіальної громади та відповідно приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно із статтею 17 Закону №280/97-ВР, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону №401-XIV, який визначає спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві, Київська міська рада має право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідач наділений повноваженнями створювати підприємства комунальної власності та передавати їм повноваження щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Як встановлено судом, 14 липня 2011 року Київська міська рада з метою підвищення ефективності використання об'єктів права комунальної власності та створення сприятливих умов для ефективного надання послуг населенню в галузі зв'язку та інформаційних технологій, прийняла рішення №378/5765, згідно п. 2 якого, зокрема, було доручено комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» доручено укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж у житлових та нежитлових будівлях комунальної власності.

За результатами розгляду справи №2а-16531/12/2670 ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2013 року № К/800/33337/13 вищезазначене рішення було визнано законним і прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14 травня 2015 року Київська міська рада прийняла рішення №464/1328 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року №378/5765 «Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій».

Як встановлено судом та вбачається з текстів вказаних рішень відповідача, внесені зміни стосувалися лише уточнення об'єктів житлового фонду міста Києва щодо яких КП «Київжитлоспецексплуатація» доручено укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж та здійснювати моніторинг і координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж. При цьому варто зауважити, що оскаржуване рішення відповідача не змінило обсягу прав та обов'язків як позивача так і КП «Київжитлоспецексплуатація», не наділило останнього новими та не розширила старі повноваження щодо укладання договорів, відносно базового рішення Київради від 14 липня 2011 року №378/5765.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що спірним рішенням введено обмеження у вигляді обов'язку укладення договору на розміщення телекомунікаційних мереж виключно з КП «Київжитлоспецексплуатація».

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року №3659-XII (далі - Закон №3659-XII), органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в уточненні об'єктів, що було внесене у рішення відповідача 14 липня 2011 року №378/5765 рішенням від 14 травня 2015 року № 464/1328 порушення конкуренції на ринку, а тому вимоги наведеної вище частини статті і 20 Закону №3659-XII до спірного рішення відповідача застосуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 липня 2015 року по справі №638/16842/14-а.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважає, що у даному рішенні касаційного суду мали місце інші обставини, ніж у даній справі. Так, ТОВ «Інженерні мережі», яке виступало третьою особою у справі №638/16842/14-а, було провайдером та надавало послуги з технічного обслуговування та експлуатації телемереж, на підставі чого Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що доручення цьому підприємству укладення відповідних договорів може призвести до його монопольного (домінуючого) становища на ринку, а тому відповідне рішення повинно було бути погоджене з Антимонопольним комітетом України. Натомість у даній справі, КП «Київжитлоспецексплуатація» не є провайдером та не надає послуги з технічного обслуговування та експлуатації телемереж, а лише представляє власника відповідного майна - територіальну громаду м. Києва в особі Київської міської ради, в частині укладення договорів на розміщення у (на) ньому телекомунікаційних мереж, вступаючи у відносини з суб'єктами господарювання, які надають телекомунікаційні послуги споживачам (в тому числі з позивачем), виключно на договірних засадах.

Відповідно до частин першої-другої статті 25 Закону №3659-XII, з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Антимонопольного комітету України про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, або про розірвання угоди.

Таким чином, Антимонопольний комітет України, у випадку встановлення невідповідності оскаржуваного рішення відповідача вимогам законодавства про захист економічної конкуренції вправі звернутися до суду з вимогою про його скасування.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про безпідставність адміністративного позову.

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи, дано належну оцінку доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано задоволено адміністративний позов, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Київські телекомунікаційні мережі" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: