Рішення № 56577911, 23.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016Справа №910/32583/15

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Громадської організації "Стара Дарниця"

про стягнення 31 348,21 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Смілик Т.М. - довіреність №47-07 від 05.01.2016 року;

від відповідача: не з'явилися;

Обставини справи :

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Громадської організації "Стара Дарниця" про стягнення 31 348,21 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, який являється орендарем нерухомого майна за Договором №1999 оренди нерухомого майна від 28.10.2010 року, не сплачував спожиті комунальні послуги, які були йому надані позивачем (балансоутримувачем об'єкту оренди).

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 18 666,84 грн. - заборгованості за надані комунальні послуги (з яких: 15 883,85 грн. - заборгованості з централізованого опалення, 642,10 грн. - заборгованості з холодного водопостачання, 1 868,33 грн. - заборгованості з гарячого водопостачання, 272,56 грн. - заборгованості з холодної води на підігрів), 11 239,62 грн. - інфляційних втрат, 1 441,75 грн. - 3% річних, 1 218,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 10.02.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2016 року відкладено розгляд справи на 23.02.2016 року.

В судове засідання 23.02.2016 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 30.12.2015 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 23.02.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Стара Дарниця" (далі по тексту - відповідач, орендар) на підставі Договору №1999 оренди нерухомого майна (далі по тексту - Договір), який укладено з Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у м. Києві ради (далі по тексту - орендодавець), є орендарем нерухомого майна (далі по тексту - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. Бажана, буд. 7/21.

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі по тексту - позивач) є Балансоутримувачем об'єкту оренди.

Відповідно до п. 4.5. Договору, орендар зобов'язався самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг (водопостачання, каналізація, електрична та теплова енергія, та ін.) постачальника таких послуг, що надаються за окремими договорами, укладеними з орендарем з такими підприємствами, або за окремим Договором з балансоутримувачем по тарифам, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість надання, а також пропорційну орендованій площі частку витрат по технічному обслуговуванню внутрішньо-будинкових мереж, утримання житлового та не житлового фонду, та прибудинкової території.

Факт передачі орендарем та прийняття відповідачем об'єкту оренди підтверджується підписаним між сторонами 28.10.2010 року Актов приймання-передачі нерухомого майна (об'єкту оренди).

03.12.2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1999-пр до Договору, згідно якої розділ 4 Договору «Орендна плата та порядок розрахунків» викладено в наступній редакції: «п. 4.9. Договору, вартість комунальних послу … сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з балансоутримувачем або організаціями, що надають такі послуги».

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що позивач, на підставі договорів з тепло та водопостачальними організаціями (ПАТ «Київенерго», ТОВ «ЄВРОРЕКОНСТРУКЦІЯ», ПАТ АК «Київводоканал») приєднав до своєї мережі відповідача, як субабонента, та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання, а також холодної води на підігрів, а відповідач фактично споживав послуги, але не здійснював оплату за їх споживання.

Як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти оплати вартості отриманих (спожитих) комунальних послуг, відповідно до умов Договору за період з 01.11.2012р. по 30.01.2014р., у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 18 666,84 грн. (з яких: 15 883,85 грн. - заборгованості з централізованого опалення, 642,10 грн. - заборгованості з холодного водопостачання, 1 868,33 грн. - заборгованості з гарячого водопостачання, 272,56 грн. - заборгованості з холодної води на підігрів), на підтвердження іншого суду не надано жодного доказу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення»).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, що вона фактично користується чи має намір користуватися цими послугами. Тому обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту початку користування цими послугами.

Таким чином, на думку суду, між відповідачем та позивачем склалися позадоговірні відносини., які підпадають під ознаки договору про надання комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач, на підставі договорів з тепло та водопостачальними організаціями (ПАТ «Київенерго», ТОВ «ЄВРОРЕКОНСТРУКЦІЯ», ПАТ АК «Київводоканал») приєднав до своєї мережі відповідача, як субабонента, та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання, а також холодної води на підігрів, а відповідач фактично споживав послуги, однак не сплатив на користь позивача вартість отриманих та спожитих комунальних послуг в розмірі 18 666,84 грн. (з яких: 15 883,85 грн. - заборгованості з централізованого опалення, 642,10 грн. - заборгованості з холодного водопостачання, 1 868,33 грн. - заборгованості з гарячого водопостачання, 272,56 грн. - заборгованості з холодної води на підігрів) за період з 01.11.2012р. по 30.01.2014р.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 18 666,84 грн. - заборгованості за надані комунальні послуги, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 441,75 грн. - 3% річних, 11 239,62 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 441,75 грн. - 3% річних, 11 239,62 грн. - інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача .

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації "Стара Дарниця" (02094, м. Київ, БУЛЬВАР ПРАЦІ, будинок 10, офіс 5; код ЄДРПОУ 36972150) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г; код ЄДРПОУ 03366612) 18 666 (вісімнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 84 коп. - заборгованості за надані комунальні послуги, 11 239 (одинадцять тисяч двісті тридцять дев'ять) грн. 62 коп. - інфляційних втрат, 1 441 (одну тисячу чотириста сорок одну) грн. 75 коп. - 3% річних, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 09.03.2016 року.