Постанова № 56576321, 21.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 березня 2016 року № 826/24542/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.10.2015р.,О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.10.2015р. №0006652202 та №0006662202.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Ікомнет» за результатами якої 21.09.2015р. складено Акт №844/26-54-22-02/37423041 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лайк Трест» (код ЄДРПОУ 38389211) та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» (код ЄДРПОУ 377273661) за період з 01.06.2012р. по 30.04.2014р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення: п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 525 172грн., в тому числі за І півріччя 2012 року - 77 422грн., за 4 квартал 2012 року - 71 402грн., за 2013 рік - 375 550грн. та за 2014 рік - 798грн.; п. 185.1 статті 185, п. 186.1 статті 186, п. 188.1 статті 188, п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого підприємством занижено ПДВ на суму 537 942грн., в тому числі за липень 2012 року - 23 223грн., серпень 2012 року - 11 703грн., вересень 2012 року - 38 810грн., жовтень 2012 року - 16 122грн., листопад 2012 року - 40 178грн., грудень 2012 року - 11 703грн., січень 2013 року - 28 742грн., лютий 2013 року - 20 471грн., березень 2013 року - 35 480грн., квітень 2013 року - 29 235грн., травень 2013 року - 45 683грн., червень 2013 року - 16 612грн., липень 2013 року - 40 542грн., серпень 2013 року - 56 220грн., вересень 2013 року - 29 943грн., жовтень 2013 року - 23 595грн., листопад 2013 року - 41 362грн., грудень 2013 року - 27 431грн., січень 2014 року - 887грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 19.10.2015р. прийняті податкові повідомлення - рішення №0006662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 754 524,00грн., у тому числі основний платіж - 503 016грн. та штрафні санкції - 251 508грн. та №0006652202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 787 758,00грн., у тому числі основний платіж - 525 172грн. та штрафні санкції - 262 586грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015р. протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Лайк Трест» (Виконавець) укладено ряд договорів: №0503-2 від 05.03.2013 року; №0503-1 від 05.03.2013 року; №1103-1 від 11.03.2013 року; №2003-1 від 20.03.2013 року; №0104-1 від 01.04.2013 року; №0204-1 від 02.04.2013 року; №2204-1 від 22.04.2013 року; №0305-1 від 03.05.2013 року; №1305-1 від 13.05.2013 року; №0306-1 від 03.06.2013 року; №1906-1 від 19.06.2013 року; №2106-1 від 21.06.2013 року; №0107-1 від 01.07.2013 року; №0307-1 від 03.07.2013 року; №2607-1 від 26.07.2013 року; №0108-1 від 01.08.2013 року; №0209-1 від 02.09.2013 року; №1209-1 від 12.09.2013 року; №0110-1 від 01.10.2013 року; №0310-1 від 03.10.2013 року; №1309-1 від 13.09.2013 року; №0111 -1 від 01.11.2013 року; №0411-1 від 04.11.2013 року; №0212-1 від 02.12.2013 року; №0312-2 від 03.12.2013 року; №0512-1 від 05.12.2013 року; №1701-1-14 від 17.04.2014 року, відповідно до умов яких, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання з надання різних послуг.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Лайк Трест» були виписані акти надання послуг, видаткові та податкові накладні всього на суму ПДВ 1 011 767,05грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту.

ТОВ «Лайк Трест» було укладено договір з ТОВ «Радікал Пост» про відступлення права вимоги №0704-14-01 від 07.04.2014р., відповідно до якого Первісний кредитор (ТОВ «Лайк Трест») передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за Договором №2003-1 від 20.03.2013р., укладеним між Первісним кредитором та ТОВ «Ікомнет».

Крім того, судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» (Виконавець) було укладено ряд договорів: №1206-1 від 12.06.2012 року; №0207-1 від 02.07.2012 року; №1607-1 від 16.07.2012 року; №0108-1 від 01.08.2012 року; №0309-1 від 03.09.2012 року; №0409-1 від 04.09.2012 року; №0110-1 від 01.10.2012 року; №2210-1 від 22.10.2012 року; №0111 -1 від 01.11.2012 року; №0711-1 від 07.11.2012 року; №0312-1 від 03.12.2012 року; №0201-1 від 02.01.2013 року; №1401-1 від 14.01.2013 року; №0102-1 від 01.02.2013 року; №0402-3 від 04.02.2013 року на виконання робіт та надання послуг.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» були виписані акти надання послуг, видаткові та податкові накладні всього на суму ПДВ 190 950,48грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту.

У той же час, як вбачається з Акту перевірки, відповідачем було отримано постанову від СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві про проведення перевірки ТОВ «Ікомнет» з якої було встановлено, що в провадженні СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження №320151000000000100, внесені 20.04.2015р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, згідно якої: «Допитані під час досудового розслідування засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ «Лайк Трест» - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомили, що не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства. Жодних договорів з контрагентами - продавцями не укладали, товарів не постачали, робіт та послуг не надавали.

Під час досудового розслідування встановлено, що на ТОВ «Лайк Трест» відсутні будь-які інструменти, обладнання, техніка, устаткування, прилади відповідно до технологічних вимог виконання робіт за для забезпечення контролю якості виконання робіт пов'язаних з проведення будівництвом.

Також під час досудового розслідування встановлено, що ТОВ «Ікомнет» протягом 2013 - 2014 років формувало штучний податковий кредит від ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ». Проведенням огляду наявних в базі даних АІС «Податковий блок» встановлено, що на вказаному підприємстві протягом всього часу працювала ОСОБА_3, яка також являлась засновником вказаного товариства, статутний капітал якого становив 1000грн.

Крім того, контролюючий орган в Акті перевірки зазначив, що позивачем не було надано до перевірки товарно-транспортних накладних або маршрутних листів, які б підтверджували факт переміщення товару від постачальника до покупця та місце надання послуг виконавцями замовнику.

Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача товари від ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» фактично не поставлені ТОВ «Ікомнет».

Однак, з даними висновками податкового органу суд не погоджується, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи висновки про порушення податкового законодавства позивачем в Акті перевірки ґрунтуються виключно на інформації, отриманої з постанови про її призначення та даних АІС «Податковий блок», що стосується податкового обліку контрагентів.

У той же час судом встановлено, що зустрічні звірки ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» з питань підтвердження господарських операцій з позивачем контролюючим органом не проводилися.

Окрім цього, не може бути належним доказом правомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень - рішень і інформація, отримана органом досудового розслідування в рамках кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків ТОВ «Вістобуд» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, оскільки під час перевірки фінансово-господарських операції вказаного товариства з позивачем не перевірялися.

У той же час, суд зазначає, що з наданих відповідачем доказів не встановлено, що за фактом реєстрації та діяльності контрагентів позивача зареєстровані кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 358 КК України, як не надано і відповідних вироків суду, які б доводили вказані обставини.

Відповідно до частини 4 статті 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Одночасно, на підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копії господарських договорів, актів надання послуг, видаткові та податкові накладні по відносинам із зазначеними контрагентами.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача - ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи те, що судом встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед ЛОУ», суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет».

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015р. №0006652202 та №0006662202 є безпідставними та неправомірними, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 23 134,23грн. з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.10.2015р. №0006652202 та №0006662202.

Присудити з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ікомнет» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 23 134,23грн. (двадцять три тисячі сто тридцять чотири гривні, 23 копійки).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко