Рішення № 56571456, 18.03.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23754/15-ц Провадження № 22-ц/772/871/2016Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 20 Доповідач Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Стадника І.М., Голоти Л.О.

За участю секретаря: Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення авансу , -

встановила:

В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення авансу в розмірі 42294 грн.,обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 02.11.2013 року між позивачем та відповідачем була укладена домовленість стосовно купівлі для позивача та за його кошти автомобіля. В рахунок виконання майбутнього договору купівлі-продажу позивачем було передано аванс в сумі 2900 доларів США, що підтверджується розпискою від 02.11.2013 року, яка була написана відповідачем власноручно. З вини ОСОБА_3 договір купівлі-продажу автомобіля не був укладений у встановленому законом порядку, а тому передана сума у розмірі 2900 доларів США, є за змістом ст. 570 ЦК України авансом і підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Позивач визнає, що відповідач добровільно повернув частину авансу в розмірі 900 доларів США, а іншу частину коштів повертати відмовляється.

Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року у задоволенні позову відмолено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з підстав, зазначених в ній, просив суд її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

По справі встановлено, що 02.11.2013 р. ОСОБА_3 взяв завдаток у ОСОБА_2 в сумі 2900 доларів США, про що надав власноручно складену розписку ( а. с. 6).

31 серпня 2015 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, за вказаною вище розпискою, в сумі 2000 доларів США ( а. с. 37-39).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 58 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 11 ЦПК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Розписка про отримання ОСОБА_3 завдатку в сумі 2900 доларів США, надана позивачем на підтвердження своїх доводів, не є належною формою укладення договору купівлі-продажу чи будь-якого іншого договору, та з її змісту не можливо чітко встановити вид і характер зобов'язань, які виникли між сторонами, оскільки в останній не зазначено обов'язки в рахунок виконання яких ОСОБА_3 було отримано вказану ним як завдаток суму в розмірі 2900 доларів США.

Проте, поведінка сторін та вчинені ними дії свідчать про наявність домовленості сторін та спрямованості їх дій на встановлення, зміну цивільних прав та обов'язків та досягнення юридично значимого результату, тобто про існування між сторонами договірних правовідносин.

Той факт, що сторонами не було укладено договір у формі, яка відповідає закону не означає відсутності між ними договірних зобов'язань.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові у справі №6-122цс14 від 24.09.2014, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач ОСОБА_3 заперечень проти позову ОСОБА_2 не подав, доводи останнього не спростовував.

Згідно з ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Оскільки договір купівлі-продажу автомобіля який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону між сторонами у справі укладено не було передана ОСОБА_2 відповідачу сума в розмірі 2900 дол. США є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

З наведених вище підстав, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України, на яку посилався позивач, оскільки для застосування цієї норми необхідно встановлення обставин безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої без достатньої правової підстави, тобто такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілих , інших осіб, або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у постановах у справах №6-122цс14 від 24.09.2014, №6-88цс13 від 02.10.2013, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Позивач визнав повернення ОСОБА_3 частини переданих коштів в сумі 900 дол. США.

Таким чином, вимоги ОСОБА_2 про повернення суми авансу в сумі 42294 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 05.10.2015 року еквівалентно 2000 дол. США , підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно квитанції від 07.10.2015 року ОСОБА_2 за подачу позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 551,2 грн. (а.с.1).

Згідно з п. 1.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( із змінами і доповненнями) ставка судового за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом 09.10.2015 року.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня становив 1218 гривень.

Тобто з позивача за подання позову підлягала сплаті мінімальна сума судового збору 487, 2 грн. ( 1218 * 0,4), яка повинна бути стягнена з відповідача у зв'язку із задоволенням позову.

За таких обставин, суд першої інстанції не встановив належним чином характер спірних правовідносин та неповно з'ясував обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення суду про відмову у задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 січня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) 42294 (сорок дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. , сплаченого авансу за договором від 02 листопада 2013 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 487,2 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді /підпис/ І.М. Стадник

/підпис/ Л.О. Голота

Згідно з оригіналом: