Рішення № 56567233, 02.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1802/16 Справа № 203/6411/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Карпенко С. Ф. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.

суддів: Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» про видачу трудової книжки, стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИЛА:

24 листопада 2015 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що з 19 січня 2015 року вона працювала касиром в ТОВ «Юніда» в магазині «Варус-35», що розташований по пр.Кірова, 11 в м.Дніпропетровську, звідки була звільнена у зв'язку з переведенням до ТОВ «Омега». 21 травня 2015 року її було прийнято на посаду касира торговельної зали до розрахунково-касової зони в ТОВ «Омега» в магазині «Варус-35» , що розташований за тією ж адресою. 08 червня 2015 року, перебуваючи на своєму робочому місці у вказаному магазині, близько 16 год.00 хв., начальник охорони перекрив її касу для перерахунку, від неї, позивачки, стали вимагати написати заяву про скоєння нею крадіжки грошових коштів, однак вона відмовилась, оскільки такї дії не вчиняла. Під тиском її змусили написати заяву про отримання заробітної плати за червень 2015 року, хоча зарплату вона не отримувала. 10 червня 2015 року ОСОБА_2 написала заяву про звільнення за власним бажанням, яку було подано менеджеру по персоналу ОСОБА_3, але остання відмовилась взяти заяву. 12 червня 2015 року вона, позивачка, направила поштою на адресу ТОВ «Омега» заяву про звільнення та проведення розрахунку і видачу трудової книжки. Однак, лист відповідач не отримав і він повернувся за закінченням терміну зберігання. З наказом про звільнення вона, позивачка, не була ознайомлена, трудова книжка їй не видавалась, розрахунок проведено не було. На її усні звернення задля проведення розрахунку та отримання трудової книжки, працівники відповідача відмовлялись від спілкування. Також, з 11 червня 2015 року по 16 червня 2015 року позивачка проходила амбулаторне лікування у КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 8», а з 16 червня 2015 року по 11 липня 2015 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №1 «ДОР». Після лікування вона зверталась до головного офісу відповідача у відділ кадрів для подання лікарняних листів, але працівники відділу кадрів категорично відмовились прийняти документи. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд стягнути з ТОВ «Омега» на її користь заробітну плату за червень 2015 року - 1032,08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку до постановлення судом рішення по справі - 25414,97 грн., компенсацію за невикористану відпустку - 2580,2 грн., моральну шкоду - 20000,0 грн., та зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Омега» на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за червень 2015 року в сумі 524,87 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування оскаржуваного рішення, в частині відмови в задоволенні позовних вимог просить ухвалитинове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що трудова книжка позивачки містить запис за номером 38, згідно якого ОСОБА_2 19.01.2015 року було прийнято на роботу в ТОВ «Юніда» на посаду касира торговельної зали до розрахунково-касового відділу, з посиланням на наказ за №10-к від 10.01.2015 року (а.с. 21 - 24).

Згідно запису за №39 у трудовій книжці позивачки, наказом ТОВ «Юніда» №79-к від 20.05.2015 року ОСОБА_2 було звільнено у зв»язку з переведенням до ТОВ «Омега» (а.с. 21 - 24).

З 21.05.2015 року ОСОБА_2, по переводу з ТОВ «Юніда», прийнято на роботу в ТОВ «Омега» в розрахунково-касову зону супермаркета «Варус-35» на посаду касира торгової зали з окладом згідно штатного розкладу, що стверджується копією наказу ТОВ «Омега» за №93-КП від 21.05.2015 року (а.с. 103). Відповідний запис міститься в трудовій крижці позивачки за №40; подальші записи у трудовій книжці ОСОБА_2 відсутні, що стверджується копією трудової книжки на а.с. 21 - 24.

Колегія звертає увагу, що вищевказані накази ТОВ «Юніда» №79-к від 20.05.2015 року та ТОВ «Омега» за №93-КП від 21.05.2015 року на цей час ОСОБА_2 у передбаченому діючим законодавством порядку не оскаржені, що визнано позивачкою у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Судом встановлено, що за штатним розкладом ТОВ «Омега» оклад позивачки, яка працювала за 40-годинним робочим тижнем, у травні та червні 2015 року складав 2610,0 грн. на місяць, що стверджується відповідними розрахунковими листами та бухгалтерською довідкою відповідача, які долучені до матеріалів справи.

У травні 2015 року, у відповідності до встановленого графіку змінності, позивачка відпрацювала в ТОВ «Омега» шість робочих змін (22, 23, 24, 27, 28 та 29 травня) тривалістю 7,0 годин кожна. У зв»язку з цим за травень 2015 року їй була нарахована до виплати заробітна плата у розмірі 616,62 грн.; розрахунок здійснено правильно, з відрахуванням всіх обов»язкових платежів та зборів. Викладене стверджується витягом з табелю обліку робочого часу за травень 2015 року, розрахунковим листом за травень 2015 року та бухгалтерською довідкою відповідача, які долучені до матеріалів справи.

Колегія звертає увагу, що розмір нарахованої за травень 2015 року заробітної плати та факт її вчасного отримання позивачкою не оспорюється, що стверджується змістом позовної заяви, апеляційної скарги та поясненнями позивачки у судових засіданнях.

У червні 2015 року, у відповідності до встановленого графіку змінності, позивачка відпрацювала в ТОВ «Омега» п»ять робочих змін (02, 03, 04, 05 та 08 червня) тривалістю 8,0 годин кожна. У зв»язку з цим за червень 2015 року їй була нарахована до виплати заробітна плата у розмірі 524,87 грн.; розрахунок здійснено правильно, з відрахуванням всіх обов»язкових платежів та зборів. Викладене стверджується витягом з табелю обліку робочого часу за червень 2015 року, розрахунковим листом за червень 2015 року та бухгалтерською довідкою відповідача, які долучені до матеріалів справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заробітну плату за червень 2015 року у повному розмірі 524,87 грн. відповідачем перераховано на картку позивачки 22.06.2015 року. Про зарахування на картку зарплати за червень 2015 року позивачка дізналась не пізніше 23.06.2015 року, оскільки здійснила операцію зняття з вказаної картки 500,0 грн. Викладене визнано сторонами у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та стверджується наданою позивачкою випискою з її карткового рахунку від 11.12.2015 року, що долучена до матеріалів справи.

У витягах з табелів обліку робочого часу за червень - грудень 2015 року та січень і лютий 2016 року вказано, з 09.06.2015 року по 25.02.2016 року, включно, позивачка в ТОВ «Омега» на роботі відсутня (а.с. 91 - 100).

Згідно показів представника відповідача у судовому засіданні апеляційного суду, рішення про припинення трудових стосунків з позивачкою відповідачем не приймалось, відповідний наказ (розпорядження) не видавався; трудова книжка позивачки знаходиться у відділі кадрів відповідача. Дані факти не оспорюються позивачкою. Викладене стверджується журналом судового засідання та звукозаписом процесу суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та інш.

Згідно частин 1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.94 КЗпП України розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ч. 2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Частиною 3 ст. 97 КЗпП України передбачено, що конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно статей 116, 117 КЗпП України, на які позивачка посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», з відповідними змінами та доповненнями, передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Зі змісту ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» вбачається, що вказані норми матеріального права підлягають застосуванню у разі звільнення працівника.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що рішення про припинення трудових стосунків з позивачкою відповідачем не приймалось, відповідний наказ (розпорядження) не видавався; враховуючи, що позивачка до цього часу перебуває у штаті відповідача, трудова книжка ОСОБА_2 знаходиться у відділі кадрів ТОВ «Омега»; враховуючи, що позов до відповідача щодо розірвання (припинення) трудового договору позивачкою не заявлено, що визнано нею у судовому засіданні, - місцевий суд дійшов правильного висновку про передчасність позовних вимог щодо стягнення звідповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, зобов»язування ТОВ «Омега» видати позивачці її трудову книжку та ухвалив законне і обґрунтоване рішення в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

Колегія звертає увагу, що відповідач не визнає факту подання позивачкою заяви про звільнення і суду не надано доказів отримання роботодавцем ТОВ «Омега» письмового попередження від позивачки про розірвання трудового договору. У своїй позовній заяві ОСОБА_2 посилається на те, що 10.06.2015 року менеджер відповідача відмовився прийняти її (позивачки) заяву про звільнення; заява про звільнення, направлена роботодавцю поштою 12.06.2015 року, також не була отримана ТОВ «Омега», дане поштове відправлення було повернуто позивачці за закінченням терміну зберігання (а.с. 1 - 3, 41 - 45). Про наявність інших звернень у письмовій формі до ТОВ «Омега» з вимогою про звільнення позивачка не зазначає.

З наведеного вбачається існування між сторонами спору щодо розірвання трудового договору. Однак позов щодо розірвання трудового договору з ТОВ «Омега», визнання договору припиненим - позивачкою до цього часу не заявлено, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку та зобов»язування видати трудову книжку, оскільки зазначені обов»язки виникають у роботодавця лише у зв»язку із звільненням працівника, яке до цього часу не відбулось.

Крім того, апеляційна скарга містить посилання на неправильне визначення районним судом розміру заборгованості по заробітній платі за червень 2015 року. Частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний місяць, місцевий суд дійшов правильного висновку, що у червні позивачка відпрацювала п»ять днів за які їй до виплати нарахована заробітна плата у загальному розмірі 524,87 грн. Однак, суд першої інстанції у повному обсязі не встановив фактичні обставини справи щодо виплати позивачці зарплати за вказаний період, не взяв до уваги, що зазначена грошова сума отримана позивачкою у повному обсязі не пізніше 23.06.2015 року, що стверджується наведеними вище доказами та визнано ОСОБА_2 у судовому засіданні. Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку, що рішення місцевого суду в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 про стягнення з ТОВ «Омега» заборгованості по заробітній платі за червень 2015 року в сумі 524,87 грн. - підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги у повному обсязі.

Судом не встановлено наявності підстав для застосування ст. ст. 106, 108 КЗпП України щодо оплати роботи у нічний та в надурочний час; за відпрацьований період позивачка виконувала роботу у відповідності до графіку змінності.

Посилання позивачки щодо перебування на лікарняних у період з 11.06.2015 року по 10.07.2015 року включно (а.с. 9) не спростовують викладених вище висновків суду, оскільки листки непрацездатності не були здані роботодавцю, що визнано позивачкою та стверджується змістом позовних заяв, журналом і звукозаписом судових засідань. Доказів, що відповідають положенням ст.ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження факту відмови відповідача прийняти листки непрацездатності, позивачкою не надано.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи з викладеного, зважаючи на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, середньої заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, повернення трудової книжки, колегія дійшла висновку про невстановлення факту неправомірності дій відповідача та заподіяння ним моральної шкоди позивачці, тому рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягає залишенню без змін.

Твердження позивачки про наявність конфлікту з адміністрацією відповідача через безпідставне звинуваченням у вчиненні крадіжки - не свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог та не спростовують викладених вище висновків суду.

Колегія зауважує, що позивачка не позбавлена права на звернення до суду з позовом задля вирішення питання щодо припинення трудових стосунків з відповідачем, з подальшим розглядом, за наявності правових підстав, позовних вимог щодо стягнення заробітної плати, середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку, зобов»язування видати трудову книжку.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Колегія звертає увагу, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, приймаючи до уваги відсутність підстав для стягнення на користь позивачки судових витрат, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2015 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2, стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі за червень 2015 року в сумі 524,87 грн. - скасувати та в скасованій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» про стягнення заборгованості по заробітній платі - відмовити в повному обсязі.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді