Рішення № 56558309, 15.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Оніпко О.В., Шеремет А.М.,

секретаря судового засідання: Демчук Ю.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 жовтня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 06 жовтня 2015 року позов ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" за кредитним договором № 15 від 25 лютого 2010 року, реєстровий номер 478, в сумі 175561 грн. 07 коп., що встановлена рішенням Рівненського районного суду від 01 листопада 2012 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: двохкімнатну квартиру загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (1/4 частина) і ОСОБА_2 (3/4 частини) на __________________

Провадження № 22ц-787/12/2016 Головуючий у суді 1 інстанції: Остапчук Л.В.

Доповідач : Демянчук С.В.

підставі Свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року і Свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 2007 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій.

Надано ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" право на подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також в органах державної реєстрації прав - структурних підрозділах територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру та реєстрації права власності на нерухоме майно, та нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок) необхідних для продажу двохкімнатної квартири загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На період реалізації предмета іпотеки передано його в управління ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" .

Виселено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири, яка є предметом іпотеки та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 із зняттям їх з реєстраційного обліку в даній квартирі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" сплачений судовий збір в сумі 2858 грн. 13 коп..

В поданій апеляційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" вказує, що рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2015 року в частині відмови у стягненні усієї наявної заборгованості за кредитним договором є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене судом внаслідок неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2012 року не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачено. Тому, банк вправі продовжувати нарахування неустойки (штрафу, пені), індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, що передбачено пунктами 5.1, 5.2 кредитного договору та чинним законодавством України.

Просить рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2015 року змінити та викласти перший і другий абзац резолютивної частини в наступній редакції:

"Позов публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення - задоволити повністю.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" за кредитним доювором № 15 від 25 лютого 2010 року, в сумі 334 082 (триста тридцять чотири тисячі вісімдесят дві) гривні 97 копійок, у тому числі :

- залишок позики - 117 000,00 грн.;

- нараховані та несплачені відсотки за користування позикою - 43 025,33 грн.,

- нарахована та несплачена пеня по основному боргу - 45 761,78 грн.;

- нарахована та несплачена пеня по відсотках - 42 958,21 грн.;

- 3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу за період з 27 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року - 5 094,06 грн.;

- 3% річних за прострочену заборгованість по відсотках за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року - 5 605,69 грн.;

- втрати від інфляції за рахунок несвоєчасної сплати кредиту за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року - 74 637,90 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року і свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 2007 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій.".

В решті рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 жовтня 2015 року у справі № 570/4955/14-ц просять залишити без змін.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2015 року в частині виселення його та ОСОБА_2 із зняттям з реєстраційного обліку в даній квартирі без надання іншого житла та її продажу є незаконним, постановлено з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що грошові кошти, які були отримані по кредитному договору від 25 лютого 2010 року були використані ним не на придбання квартири, яка була передана в іпотеку, а на інші цілі. В зв'язку з цими обставинами судом першої інстанції було винесено незаконне рішення про виселення його та ОСОБА_2 із квартири із зняттям із реєстраційного обліку та її реалізації.

Судом першої інстанції не враховано, що в даній квартирі постійно проживає та зареєстрований його малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується довідкою Квасилівської селищної ради № 414 від лютого 2015 року (а.с. 132).

Просить рішення суду першої інстанції від 06 жовтня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача залишити в силі, в частині задоволення позовних вимог позивача скасувати і ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити та зменшити йому судовий збір до мінімального розміру у зв'язку з скрутним матеріальним становищем.

У судовому засіданні представник ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", підтримавши свою апеляційну скаргу повністю, надала пояснення в межах її доводів. Заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1.

ОСОБА_1, його представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яку просять задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині визначення суми заборгованості за спірним договором кредиту та в частині про виселення відповідачів не відповідає.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов кредитної угоди, позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів виконував неналежним чином, в зв'язку з чим утворилась заборгованість. Іпотекодавці повідомлялися про наявність заборгованості та наслідки порушення зобов'язань, тому наявні підстави для задоволення позову. Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором № 15 від 25 лютого 2010 року, суд визначив її в сумі 175561 грн. 07 коп., зазначаючи, що саме такий розмір заборгованості встановлена рішенням Рівненського районного суду від 01 листопада 2012 року.

Обгрунтовуючи вимоги про виселенння ОСОБА_1, ОСОБА_2, зі спірно квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям їх з реєстраційного обліку в даній квартирі, суд послався на обставини того, що спірне житло є іпотечним.

Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові Судової палати у цивільних справах від 04 вересня 2013 року, у справі № 6-73цс13.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2010 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Рівненського обласного управління ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 15, згідно якого останньому надано грошові кошти у сумі 120000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 23% річних, з терміном повернення не пізніше 24 лютого 2020 року на умовах, визначених кредитним договором.

Крім того, 25 лютого 2010 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. реєстровий № 478, за яким останні передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності ОСОБА_1 (1/4 частина) і ОСОБА_2 (3/4 частини) на підставі Свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року і Свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 2007 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 15 від 25 лютого 2010 року між позивачем та ОСОБА_6 25 лютого 2010 року був укладений договір поруки № 15/1.

Відповідач вчасно не погашав кредит, тому утворилась заборгованість.

Згідно наданого позивачем остаточного розрахунку сума заборгованості станом на 06 жовтня 2015 року становить 334082 грн. 97 коп. і складається із залишку прострочене позики в сумі 117000 грн.; відсотків в сумі 43025,33 грн.; пені по основному боргу на суму 45761,78 грн.; пені по відсотках в сумі 42958,21 грн.; 3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу за період з 27 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5094,06 грн.; 3% річних прострочену заборгованість по відсотках за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5605,69 грн.; втрат банку від інфляції за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року включно за рахунок несвоєчасної сплати кредиту в сумі 74637,90 грн..

Відповідно до висновку ПП " Експерт-Рівне-Консалт" від 24 грудня 2015 року ринкова вартість предмету іпотеки, а саме - двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, становить 516059 грн. (без врахування ПДВ) ( а.с. 302). Дана оцінка була проведена під час розгляду справи апеляційним судом відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка мала місце до 29 грудня 2015 року - для визначення дійсної ціни іпотечного майна при винесенні рішення.

За наведеного слідує, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, однак суд не перевірив правильність нарахованого розміру заборгованості за кредитним договором, визначивши її в сумі 175561 грн. 07 коп., зазначивши, що саме такий розмір заборгованості встановлений рішенням Рівненського районного суду від 01 листопада 2012 року, тому і вважав її остаточною при зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановлено, що 01 листопада 2012 року Рівненським районним судом Рівненської області ухвалено рішення у справі за позовом банку до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості по кредиту, яким позов банку задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 борг у сумі 175 561 грн. 07 коп., з яких: залишок позики - 117 000 грн. 00 коп., нараховані та несплачені відсотки за користування позикою - 50 026 грн. 22 коп., нарахована та несплачена пеня по основному боргу - 3 438 грн. 34 коп., нарахована та несплачена пеня по відсоткам - 5 096 грн. 51 коп. та судові витрати по справі.

На даний час рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2012 року є невиконаним і заборгованість за Кредитним договором не сплаченою.

Відповідно до абзацу 2 п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Ухвалення судом рішення про стягнення боргу, який не повернуто, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним зобов'язання та не позбавляє позичальника права вимагати покладення на останнього відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, зокрема, сплати процентів, пені до моменту належного виконання зобов'язання.

Обов'язок сплачувати проценти за весь період фактичного користування грошима передбачений ст. 536 ЦК України та умовами кредитного договору (п. 1.6.1, 1.6.2 договору).

Таким чином, колегія суддів вважає частково обґрунтованою визначену позивачем остаточну суму заборгованості боржника станом на 06 жовтня 2015 року, яка складається із залишку прострочене позики в сумі 117000 грн.; відсотків в сумі 43025,33 грн.; 3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу за період з 27 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5094,06 грн.; 3% річних прострочену заборгованість по відсотках за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5605,69 грн.; втрат банку від інфляції за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року включно за рахунок несвоєчасної сплати кредиту в сумі 74637,90 грн.

В ході судового розгляду відповідачі вказану позивачем суму заборгованості достатніми та належними доказами не заперечили і не спростували.

Стосовно стягнення з відповідача на користь банку пені по основному боргу на суму 45761,78 грн.; пені по відсотках в сумі 42958,21 грн., слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Умовами вказаного кредитного договору передбачена відповідальність за порушення зобов'язання, а саме: пеня за прострочення оплати.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 616 ЦК України передбачено, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

З наданого банком розрахунку заборгованості по пені вбачається, що заборгованість по пені в сумі 88719 грн. 99 коп. утворилася в період з 26 квітня 2010 року по 06 жовтня 2015 року (а.с. 214-215).

Будучи обізнаним, що позичальник тривалий час фактично перестав сплачувати належні за кредитним договором платежі на погашення боргу, у зв'язку із чим зростала сума заборгованості, банк з 01 листопада 2012 року (з дати винесення судового рішення) не вживав жодних заходів щодо зменшення розміру збитків, тобто більше трьох років, що свідчить про те, що своїми діями банк сприяв збільшенню розміру пені.

З урахуванням положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що банк своїми діями сприяв збільшенню розміру пені, а тому наявні підстави для зменшення її розміру.

Із врахуванням цих обставин у справі - розміру збитків та дій позивача, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені із 88719 грн. 99 коп. до 8000 грн., відповідно до загальних засад цивільного законодавства, а саме передбачених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга ВАТ "Державний Ощадний банк України" підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо визначення остаточного розміру заборгованості за договором кредиту № 15 від 25 лютого 2010 року при зверненні стягнення на предмет іпотеки, яка складається із залишку прострочене позики в сумі 117000 грн.; відсотків в сумі 43025,33 грн.; загальної суми пені на суму 8000 грн.; 3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу за період з 27 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5094,06 грн.; втрат банку від інфляції за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року включно за рахунок несвоєчасної сплати кредиту в сумі 74637,90 грн..

Відповівдно до правової позиції, яка викладена в Постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року справа № 6-1205 цс15 слід вказати, шо реалізацію предмета іпотеки провести шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині визначеного розміру остаточної заборгованості - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог позивача з тих підстав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, доводи якої зводяться до незаконності рішення в частині виселення відповідачів, є обґрунтованою, тому позовні вимоги про виселення та зняття з реєстрації відповідачів в спірній квартирі, яка є предметом іпотеки підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканні зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно роз'яснень даних в п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 року, при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст.ст. 39-40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

На час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки були відсутні необхідні підстави встановлені ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку, на який зверталось звернення як на предмет іпотеки, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що Верховний Суд України у справі № 6-39цс15, предметом якої був спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, зробив правовий висновок про те, що за змістом ст.ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР - особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Згідно з вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що на час отримання кредиту та укладення іпотечного договору на іпотечне житло, дане житло перебувало у власності відповідачів на праві власності ОСОБА_1 (1/4 частина) і ОСОБА_2 (3/4 частини) на підставі Свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року і Свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 2007 року.

Вбачається, що банком не було запропоноване інше житло для осіб, яких позивач просив виселити, тому колегія суддів приходить до висновку про передчасність таких вимог банку і відсутність підстав для виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку, а тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат слід стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у сумі 5011грн. 24 коп. та з врахуванням пропорційності задоволених апеляційних скарг витрати на проведення експертної оцінки у сумі 400 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії- Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 06 жовтня 2015 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії- Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Звернути стягнення на на предмет іпотеки, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, в рахунок погашення визначеної судом остаточної суми заборгованості за кредитним договором № 15 від 25 лютого 2010 року, яка складається: залишок простроченої позики в сумі 117000 грн.; відсотки в сумі 43025,33 грн.; пеня по основному боргу та відсотках в сумі 8000,00 грн.; 3% річних за прострочену заборгованість по основному боргу за період з 27 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року в сумі 5094,06 грн.; втрати банку від інфляції за період з 26 квітня 2010 року по 05 жовтня 2015 року включно за рахунок несвоєчасної сплати кредиту в сумі 74637,90 грн., а всього 247757 (двісті сорок сім тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 29 коп., згідно іпотечного договору від 25 лютого 2010 року, укладеного між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 478, яка належить на праві власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 07 лютого 2006 року і свідоцтва про право на спадщину від 05 жовтня 2007 року, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» судовий збір у сумі 5011 (п'ять тисяч одинадцять) грн. 24 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» витрати на проведення експертної оцінки у сумі 400 (чотириста) грн. 00 коп..

Рішення Рівненського міського суду від 06 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії- Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» про виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири, яка є предметом іпотеки та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям їх з реєстраційного обліку в даній квартирі скасувати та в задоволенні цих позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : О.В. Оніпко

А.М. Шеремет