Ухвала суду № 56557565, 17.03.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1177/15-ц Номер провадження 22-ц/786/122/16Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.

суддів: Кузнєцової О.Ю., Абрамова П.С.

при секретарі Колодюк О.П.

за участі позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представників відповідача Глушаєва В.І., Стокоз О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Комунального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Комсомольської міської ради"

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2015 року

на додаткове рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 листопада 2015 року

на додаткове рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 січня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Комсомольської міської ради" про визнання наказів протиправними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись у позовних вимогах відповідно до заяви від 22 жовтня 2015 року (а.с.201-205), просила поновити процесуальні строки на оскарження наказів про адміністративні стягнення; скасувати накази №31 від 24 березня 2015 року та №27 від 05 березня 2015 року в частині її притягнення до відповідальності; скасувати наказ №54 від 30 квітня 2015 року про її звільнення; поновити її на роботі тренером-викладачем з плавання КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» з 30 квітня 2015 року; стягнути з КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 9016 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 01.01.2009 року вона була прийнята на роботу тренером - викладачем з плавання в Комсомольську ДЮСШ №2, де працювала по час її звільнення.

13.05.2015 року вона отримала поштою свою трудову книжку з якої дізналась, що її звільнено з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України, при цьому причини звільнення їй повідомлені не були. Крім того, вказувала, що їй вчасно не була вручена трудова книжка, з наказом про звільнення вона ознайомлена не була, а повний розрахунок проведено лише лише 12.05.2015 року, тобто через 2 тижні після винесення наказу про звільнення.

Вважає її звільнення незаконним та таким, що було заздалегідь сплановане адміністрацію Комсомольської ДЮСШ № 2.

Так, зазначала, що їй було запропоновано звільнитись за власним бажанням, але вона відмовилась. Вважає, що саме через це 07.04.2015 року її було ознайомлено з наказом про оголошення догани за грубі порушення правил міжміського перевезення малолітніх дітей, а 06.05.2015 року з наказом про оголошення догани за нетактичне та непедагогічне поводження.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2015 року, з урахуванням додаткового рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 листопада 2015 року та додаткового рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 січня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено.

Поновлено процесуальні строки на оскарження наказів №31 від 24 березня 2015 року та №27 від 05 березня 2015 року в частині накладення стягнення у виді догани ОСОБА_2

Визнано незаконними накази №31 від 24 березня 2015 року та №27 від 05 березня 2015 року в частині застосування стягнення до ОСОБА_2 та наказ №54 від 30 квітня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на попередній роботі на посаді тренера-викладача з плавання КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради».

Стягнуто з КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» на користь ОСОБА_2 середій заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2015 року по 22 жовтня 2015 року без врахування утриманих податків, обов'язкових платежів у розмірі 7 359,66 грн.

Стягнуто з КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» на користь держави судовий збір у розмірі 1218 грн.

Рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 1309,71 грн.

Не погодившись з рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2015 року та додатковими рішеннями Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 листопада 2015 року та від 13 січня 2016 року, їх в апеляційному порядку оскаржило КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради», просило скасувати їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме неврахування правомірності звільнення позивача та дотримання роботодавцем порядку встановленому трудовим законодавством для звільнення працівників.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» не підлягають задоволенню з наступних підстав

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судові рішення ухвалені у справі відповідають вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно наказу № 112 від 01.09.2011 року ОСОБА_2, яка має спеціальну спортивну підготовку кандидата у майстри спорту було прийнято на роботу тренером - викладачем з плавання в групах початкової підготовки з неповним робочим днем. Як підстави в наказі зазначені: особиста заява ОСОБА_2, штатний розпис ДЮСШ -2 , виробнича потреба (а.с 77).

Наказом №27 від 05 березня 2015 року на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у вигляді догани за зрив батьківських зборів та непедагогічне поводження (а.с. 55), з яким позивачка була ознайомлена 06 травня 2015 року.

Наказом №31 від 24 березня 2015 року на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у вигляді догани за грубе порушення правил міжміського перевезення дітей (а.с. 56), з яким позивачка була ознайомлена 07 квітня 2015 року.

Згідно наказу № 54 від 30.04.2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи 30.04.2015 року за п.3 ст.40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку, в якому зазначено , що вона з ним ознайомлена, але від підпису відмовилась (а.с. 57).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення та звільнення особи, визначений трудовим законодавством.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у виді догани і звільнення може бути застосоване до працівника лише у випадку порушення ним трудової дисципліни, якою за визначенням є сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов'язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Тобто, до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов'язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Вказаних вимог, при винесенні догани, КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» дотримано не було.

Так, роботодавець протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не надав будь-яких доказів того, що перед вирішенням питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 було запропоновано надати пояснення з приводу дисциплінарних проступків, відібрано такі пояснення, або належним чином засвідчено відмову від їх надання.

Пояснення з приводу дисциплінарного стягнення, накладеного 05 березня 2015 року були відібрані від позивача вже після притягнення до відповідальності, а саме 07 березня 2015 року. При цьому, пояснення з приводу дисциплінарного проступку, за який ОСОБА_2 була притягнута до відповідальності наказом №31 від 24 березня 2015 року, у неї не відбиралися.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено та не спростовано сторонами, що з наказами про накладення дисциплінарних стягнень №27 від 05 березня 2015 року та №31 від 24 березня 2015 року ОСОБА_2 була ознайомлена відповідно 06 травня 2015 року та 07 квітня 2015 року, тобто із значною затримкою.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Досліджуючи вищевказані обставини, колегія суддів встановила, що при накладенні дисциплінарних стягнень КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» не було враховано попередню роботу працівника.

Так, наказом № 24 від 03 березня 2015 року про моральне заохочення ОСОБА_2 було оголошено подяку за сумлінну працю, зразкове виконання посадових обов'язків, вагомі спортивні досягнення та утримання приміщень школи у відповідному санітарно-гігієнічному стані (а.с. 54).

Окрім того, станом на 05 березня 2015 року, ОСОБА_2, не мала дисциплінарних стягнень, оскільки відповідно до ст. 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Тому посилання апелянта на те, що позивачка 16 жовтня 2011 року притягувалася до дисциплінарної відповідальності є неспроможним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконними накази №31 від 24 березня 2015 року та №27 від 05 березня 2015 року в частині застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2

Посилання апелянта на безпідставний розгляд судом вимог позивача про скасування вищевказаних наказів, через те, що вони були заявлені лише 22 жовтня 2015 року, є неспроможними.

Так, відповідно до ч.2 ст. 31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Правомірно скориставшись наданому їй праву на збільшення позовних вимог, ОСОБА_2 подала до суду заяви від 21 та 22 жовтня 2015 року про збільшення позовних вимог (а.с.199-205), в яких просила поновити процесуальні строки на оскарження наказів №31 від 24 березня 2015 року та №27 від 05 березня 2015 року та скасувати їх в частині притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що підстави для поновлення строку для оскарження вищевказаних наказів про накладення дисциплінарних стягнень, а також те, що судом дане питання належним чином не вирішувалось, є безпідставними.

Так, питання про поновлення строків на оскарження наказів про накладення дисциплінарних стягнень було належним чином вирішено у додатковому рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 січня 2016 року. При цьому, судом вірно зазначено про поважність їх пропуску.

Так, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу 03 червня 2015 року. У ході розгляду справи у позивача, з метою повного та належного захисту та поновлення свої трудових прав, виникла необхідність в оскарженні наказів про накладення дисциплінарних стягнень. Враховуючи, що позивач звернулась до суду в межах строку їх оскарження, проте уточнила позовні вимоги із певною затримкою, колегія суддів вважає, що поновлення пропущеного строку було необхідним та таким, що дозволяє забезпечити позитивний баланс прав та інтересів працівника та роботодавця.

Посилання апелянта на неправильну хронологію трудових відносин, викладену позивачем у своїй позовній заяві, жодним чином не вказує на помилковість оскаржуваних рішень, оскільки судом встановлено дійсні дати початку трудових відносин між сторонами, які і було покладено основу рішення. Також колегія суддів відкидає посилання апелянта на описку в нумерації пунктів статті 40 КЗпП України, допущену позивачем, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 була звільнена саме за п.3 ст.40 КЗпП України.

Помилки, допущені позивачем в хронології подій та нумерації статей, не призвели до ухвалення судом неправильного рішення.

Доводи апелянта з приводу неправдивості відомостей та доказів наданих позивачем до суду є неспроможними, оскільки не підкріплені належними та допустимими доказами, які б вказували на це.

Протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, знайшло своє підтвердження порушення порядку звільнення ОСОБА_2 із займаної посади. При цьому, вказані обставини відповідачем спростовані не були.

Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, підставою для звільнення ОСОБА_2, за п.3 ст.40 КЗпП України могло бути лише вчинення нового дисциплінарного проступку, після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Сам по собі факт попереднього притягнення до дисциплінарної відповідальності не дає підстав для звільнення за вказаною нормою КЗпП України, враховуючи те, що особою не було вчинено нового дисциплінарного проступку.

Позивачем не надано жодних відомостей щодо вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку у вигляді невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку після 24 березня 2015 року.

Аналіз конфлікту позивача з адміністрацією КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради», наданий відповідачем, жодним чином не вказує на те, що ОСОБА_2 було допущено невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відсутність необхідної освіти у позивача, на що вказує апелянт, не може вважатися дисциплінарним проступком та підставою для звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України.

Рішення загальних зборів трудового колективу КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 із займаної посади не має правового значення та не надає роботодавцю права на звільнення працівника за відсутності для цього підстав, визначених законом.

Таким чином, дії КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» спрямовані на безпідставне звільнення ОСОБА_2 із займаної посади слід розцінювати як посягання на гарантоване ст. 43 Конституції України право особи на працю, яке було правомірно поновленню місцевим судом.

Доводи апелянта про упередженість та односторонність суду під час дослідження доказів є надуманими та непідтвердженими.

Суд першої інстанції оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України.

Запереченням та доказам, наданим відповідачем, було надано належну правову оцінку, при цьому докази, які не містили інформації щодо предмета доказування, не спростовували вимоги позивача та не вказували на правомірність дій відповідача, судом першої інстанції не були покладені в основу рішення, оскільки відповідно до ч.3 ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

При цьому, показання свідків, допитаних в ході судового розгляду, були належним чином відображені в судовому рішенні та в межах, що стосуються предмета доказування.

Крім того, щодо вмотивованості рішення суду у справі, слід нагадати позицію Європейського суду з прав людини, викладену у Рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (10 лютого 2010 року, остаточне 10 травня 2011 року), який зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди аргументувати прийняті ними рішення, проте це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

Посилання КЗ «ДЮСШ №2 з плавання Комсомольської міської ради» на затримку у видачі повного тексту оскаржуваних рішень не можуть бути підставою для скасування правильного та справедливого судового рішення. При цьому, відповідач не був обмежений у доступі до правосуддя та у повній мірі реалізував своє право на апеляційне оскарження.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішень місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 308, 314, 315, ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Комунального закладу "Дитячо-юнацька спортивна школа №2 з плавання Комсомольської міської ради" - відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 жовтня 2015 року, додаткове рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 16 листопада 2015 року та додаткове рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 січня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді О.Ю. Кузнєцова

П.С. Абрамов

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: