Ухвала суду № 56553202, 16.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. Київ К/800/22228/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Беринді І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року

у справі № 810/6511/14

за позовом приватного підприємства «Автопетроліум» (далі - позивач, ПП «Автопетроліум»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Автопетроліум» звернулось у листопаді 2014 року до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.07.2014 року № 0001642201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом постачальником ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» за січень та лютий 2014 року, за результатами якої складено акт від 04.06.2014 року № 258/22-03/37228512 та виявлено порушення позивачем вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р.25 Декларації) на загальну суму 6 651 814,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2014 року № 0001642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 977 721,00 гривня, з яких 6 651 814,00 гривень за основним платежем, 3 325 907,00 гривень за штрафними санкціями.

Підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» на основі даних акту перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.04.2014 року № 270/26-57-22-01-10/3204691 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року». У вказаному акті зазначено, що працівниками податкового органу встановлено відсутність вказаного товариства за юридичною адресою, відповідних виробничих та/або складських приміщень, трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявності економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів. Дані висновки ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент»: ТОВ «Запорожский Коксохимремонт», ТОВ «Даймонд Альянс», ТОВ «Юрай», щодо яких також не вдалось провести відповідні зустрічні звірки. За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що операції, здійснені з ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», не мали реального характеру, в тому числі операції за договором з ПП «Автопетроліум». Відтак, відповідач вважає, що включення позивачем в декларацію з податку на додану вартість витрат внаслідок відносин з ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» є безпідставним.

На спростування таких доводів позивачем до податкової перевірки надавались копії документів, які складались між ним та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» при здійсненні спірних господарських операцій. Однак, відповідачем такі не було враховано, зважаючи на вищевикладені міркування.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судами вірно зазначено, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Крім того, враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні», а також приведені норми податкового законодавства, судами вірно зазначено, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2013 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», як постачальником, було укладено договір поставки нафтопродуктів № 2-11/11/13, згідно з яким постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар - нафтопродукти, а покупець - прийняти його та оплатити.

На підтвердження реального характеру проведення господарських операцій за цим договором у січні та лютому 2014 року позивачем надано специфікації до договору, видаткові накладні на товар - пальне дизельне підвищеної якості (Євро) марки F вид І, акти приймання нафтопродуктів, накладні на перевезення нафтопродуктів залізничним транспортом, сертифікати якості та відповідності, виписані постачальником податкові накладні, рахунки на оплату поставки товару, банківські виписки по розрахункам підприємства.

Окрім того, на підтвердження наявності належних умов для використання придбаного товару у власній господарській діяльності та факту такого використання позивачем надано: договір оренди № 46/АБ-11 від 01.07.2011 року з ТОВ «Автобансервіс» про надання в користування автозаправних станцій для реалізації дизельного пального; договір зберігання нафтопродуктів № 03/ДС-12 від 01.01.2012 року з ПП «Даркасервіс»; договір зберігання нафтопродуктів № 7/ПРЗ-13 від 05.08.2013 року з ПП «Петра-Резерв»; додаткові угоди до договорів; товарно-транспортні накладні за період січень-березень 2014 року на перевезення нафтопродуктів з місця їх зберігання до АЗС, орендованих позивачем у ТОВ «Автобансервіс» для подальшої реалізації.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні вищезазначених первинних документів було встановлено, що вони оформлені належним чином та підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару у ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» та використання його у власній господарській діяльності.

При цьому, суди звернули увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані документи чи їх відповідність вимогам чинного законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів. Також, відповідність виписаних контрагентом позивачу податкових накладних вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що це підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Також, відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» умов для здійснення господарської діяльності.

При цьому, судами встановлено, що на момент здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», останнє було зареєстроване як юридична особа та платник ПДВ.

Також, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що зазначений акт лише свідчить про те, що станом на момент вжиття заходів щодо проведення такої звірки податковому органу не вдалось встановити місцезнаходження підприємства (його посадових осіб) за зареєстрованою юридичною адресою, і не є доказом відсутності реального характеру господарських операцій, що відбулись між позивачем та цим підприємством раніше.

Окрім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюються відносини, які склались безпосередньо між їх учасниками, а тому посилання в згаданому акті на взаємовідносини ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент» з іншими господарюючими суб'єктами не впливає на правильність податкового обліку господарських операцій, які відбулись між позивачем та названим підприємством.

Позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що у ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ПП «Автопетроліум» та ТОВ «Петроліум Трейдинг Інвестмент», тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем документальних доказів, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про належне підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року у справі № 810/6511/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько