Ухвала суду № 56553029, 17.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року м. Київ К/9991/80205/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника прокуратури Кузнецової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 по справі №2а-0870/11264/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність Буд"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

за участю: Прокуратури Запорізької області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення - рішення від 18.08.2011 № 0000962302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 1 404 750,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 276 506,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 30.06.2011 №101/23-2/34535784.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94-ВР), п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 3 п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; пп. 1.1, пп. 1.2 п. 1, п. 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88; ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 404 750,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовані відсутністю факту реального вчинення позивачем господарських операцій з контрагентами - постачальниками, включаючи і контрагентів 2-ї та послідуючих ланок, оскільки згідно висновків, викладених в актах перевірок ТОВ "Фірма Парол", ТОВ "Мік", ТОВ "Мдіна ЛТД", вказані господарюючі суб'єкти здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не мали достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, а отже проведені господарські операції, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, є нікчемними та фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, а відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Вказана норма кореспондується з п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними належно оформленими первинними документами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів придбання будівельних матеріалів та отримання будівельних робіт, укладених з контрагентами, враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та їх виконання були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин.

Судами попередніх інстанцій також цілком правомірно зазначено, що акт перевірки від 30.03.2011 № 54/23-2/34535784 не може бути належним та допустимим доказом неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки винесене за результатами цього акту перевірки податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011 № 0000442302/10511 було визнане протиправним та скасовано постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2011 по справі № 2а-0870/4730/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012. При цьому суди дійшли висновку, що висновки податкового органу, викладені у вказаному акті щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами є недоведеними.

Також доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України також зазначає, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Крім того, колегія суддів також зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.01.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 по справі №2а-0870/11264/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна