Постанова № 56550220, 15.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/187/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс», звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому просить, зокрема, скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.09.2012 за № 0000482210 та № 0000492210.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» - задовольнити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач придбав товар і в подальшому не використав його у своїй господарські діяльності, то витрати на оплату цього товару не можна віднести до валових витрат виробництва і обігу, а сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не може бути включена до складу податкового кредиту. Застосування штрафу відповідачем здійснено правомірно у спосіб та розмірах, визначених законом. Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті правомірно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ «АгроАльянс» зареєстроване як юридична особа та є платником податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Уманською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «АгроАльянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт від 17 серпня 2012 року №873/22/31561235.

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено, що позивачем порушено: вимоги п.п.5.2.1 п.5.1, 5.2 ст.5 та п.п.12.3.1 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат за І та ІІ квартали 2010 року всього на суму 650 002,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 162 501,00 грн.; п.п.8.2.6, п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, квітень 2010 року на суму 129 998,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за цей період на суму 129 998,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 03 вересня 2012 року:

№0000482210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 129 998 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32 500,00 грн.;

№0000492210, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 162 500 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40 626,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу наведених норм вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які повинні відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та повинні буди складені під час здійснення господарської операції.

Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість. Ухвалою від 15 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України, направляючи справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.09.2012 за № 0000482210 та № 0000492210 на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, судам попередніх інстанцій з використанням усіх передбачених законом видів доказів, в тому числі, показань свідків, необхідно встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладеного договору; зміст операцій з поставки за договором, їх обсяг, форми виконання та передачі, тобто, ознак, які б свідчили про реальність таких поставок; чи пов'язані вказані поставки з господарською діяльністю позивача; чи були використані позивачем спірні поставки товару у своїй господарській діяльності; чи відбулися реальні зміни в майновому стані платника податку внаслідок використання результатів поставки у подальшій господарській діяльності.

Так, з матеріалів справи убачається, що на виконання досягнутих усних домовленостей ПП ОСОБА_3 здійснено поставку товарів (мінеральних добрив) позивачу на загальну суму 780000 грн., у т.ч. ПДВ 129998 грн.

Сторонами правочину було визначено умови поставки мінеральних добрив на умовах поставки СІР (Інкотермс) склад ТОВ «АгроАльянс» за адресою: Черкаська область, Уманський район, автошлях Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знамянка (с.Розсішки).

Вартість придбаного у ПП ОСОБА_3 товару позивачем віднесено до складу скоригованих валових витрат у декларації з податку на прибуток підприємства, у т.ч., за 1 квартал 2010 року в сумі 503990 грн. та за 2 квартал 2010 року в сумі 146012 грн., а суми сплаченого в ціні придбання податку на додану вартість - до складу податкового кредиту у січні та квітні 2010 року в сумі 129 998 грн.

Оплата товару проведена позивачем у повному обсязі шляхом безготівкових розрахунків, що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовується податковим органом.

На підтвердження реальності здійснення зазначених господарських операцій в матеріалах справи також містяться видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Дослідивши перелічені документи убачається, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Слід зазначити, що наведені фактичні обставини податковим органом не спростовані, разом з тим, спірним питанням при вирішенні правомірності оскаржуваних податкових повідомлень рішень стало недотримання позивачем та його контрагентом встановленої форми правочину.

Судом встановлено, що угоду про поставку мінеральних добрив було укладено усно на умовах СІР (Інкотермс-200).

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що поставлявся товар від контрагента до позивача згідно усної форми договору СІР (Інкотермс-200) не узгоджується з вимогами діючого законодавства, оскільки відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) для правочинів між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (правочини, що виконуються сторонами у момент їх виникнення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність), письмова форма є обов'язковою.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки оплата товару здійснювалася в інші дні, ніж виписані видаткові накладні, то правочини позивача з ФОП ОСОБА_3 не є такими, що відбулися сторонами у момент їх вчинення. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. (ч. 1 ст. 207 ЦК України). Жодних таких доказів, у т.ч. про наявність будь-яких домовленостей між контрагентами про кількість, якість, строки поставки позивач не надав.

Проте суд апеляційної інстанції вважає, ще недотримання встановленої форми правочину не може тягнути за собою, як наслідок, недійсності виконання такого правочину, як то придбання товару та оплати його вартості. В результаті недотримання письмової форми договору можуть виникнути цивільно-правові відносини, проте це не є наслідком невизнання такої угоди в розумінні податкового законодавства. При цьому недотримання норм спеціального законодавства при укладанні такого правочину може призвести до відповідальності суб'єкта господарювання в сфері саме такого спеціального законодавства, проте не може вплинути на визначення податкових зобов'язань.

В своїй постанові від 22.09.2015 по адміністративній справі №826/16369/13 Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід зазначити, що аналіз податкового законодавства свідчить про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В свою чергу позивачем надано достатньо доказів того, що внаслідок придбання у ФОП ОСОБА_3 мінеральних добрив відбулись реальні зміни майнового стану ТОВ «АгроАльянс».

Зокрема, матеріали справи підтверджують, що придбаний товар було оприбутковано позивачем та він поставлений на баланс підприємства і зберігається на складі. Оплата за отриманий товар в повному обсязі підтверджується банківськими виписками. Про факт отримання товару ТОВ «АгроАльянс» свідчать видаткові накладні. Також факт транспортування мінеральних добрив підтверджують товарно-транспортні накладні.

Копії зазначених документів наявні в матеріалах справи і з них убачається, що вони містять всі передбачені законом реквізити, підписані уповноваженими на те особами, що не заперечується податковим органом.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховуються, що серед видів господарської діяльності ТОВ «АгроАльянс» є оптова торгівля мінеральними добривами. Позивачем надано суду докази на підтвердження наявності у нього відповідних матеріальних цінностей, як то транспортних засобів, а також трудових ресурсів. Тобто, придбання у ФОП ОСОБА_3 спірного товару є виправданим в цілях господарської діяльності позивача і можливим з огляду на діяльність останнього.

Слід також зазначити, що судом першої інстанції було допитано в судовому засіданні в якості свідка директор ТОВ «АгроАльянс» ОСОБА_4, який підтвердив факт придбання ТОВ «АгроАльянс» у ФОП ОСОБА_3 товару, а саме мінеральних добрив монокалійфосфат.

Також факт продажу ТОВ «АгроАльянс» вказаного товару підтвердив допитаний судом першої інстанції в судовому засіданні в якості свідка і ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів суду першої інстанції, що оскільки позивач придбав товар і в подальшому не використав його у своїй господарські діяльності, то витрати на оплату цього товару не можна віднести до валових витрат виробництва і обігу, а сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не може бути включена до складу податкового кредиту.

Зокрема, у відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Крім того, слід зазначити, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки про порушення законодавства його контрагентом без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

В свою чергу допущення контрагентом позивача окремих порушень вимог податкового законодавства жодним чином не може впливати на господарські відносини з позивачем, оскільки саме порушник повинен нести відповідальність за виявлені порушення.

Отже, зважаючи на те, що фактично рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладеного договору відбувся, факт поставки товару встановлено і вона співпадає за своїм обсягом і пов'язана з господарською діяльністю позивача, при цьому відбулися реальні зміни в майновому стані позивача внаслідок оприбуткування отриманого товару, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем було правомірно включено суму податкового кредиту та валових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем надано документальне підтвердження тих обставин та відносин, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне отримання від контрагента зазначеного товару.

Отже, податкові повідомлення рішення від 03.09.2012 за № 0000482210 та № 0000492210, винесені відповідачем, є протиправними та підлягають скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не повно встановлено фактичні обставини справи, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» - задовольнити, постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2012 року за № 0000482210 та № 0000492210.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.