Ухвала суду № 56548638, 15.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року м. Київ К/800/51/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014

у справі № 826/9799/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЗКО"

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.07.2013 №0001802204 та №0001792204; в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог по справі не оскаржується, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача (на підставі наказу щодо проведення документальної невиїзної перевірки № 666 від 21.05.2013, постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві старшого лейтенанта міліції Литвиненко Д.П. від 15.03.2013, винесеної в рамках кримінального провадження №12012110000000044, листа ДПС у м. Києві, листа ГВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС та згідно пп. 75.1.2, п.75.1, ст.75, пп..78.1.1, 78.1.11 п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Глобалспецсервіс», ТОВ «Фірма «Астейт», ТОВ «СД-Груп Плюс», ТОВ «Вайпер Груп», ТОВ «Ветер А.Б.К.» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт № 1065/2240/31246295 від 05.06.2013, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 у розмірі 554 053,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 31.11.2012 у розмірі 508 416,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

На підставі акта перевірки, 16.07.2013 відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0001792204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 508 416,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 118 239,00 грн.; №0001802204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 554 053,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 80 388,25 грн.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «СГ Груп Плюс», ТОВ «Фірма «Астейт», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Ветер А.Б.К.» та ТОВ «Глобалспецсервіс», на виконання умов договорів поставки, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, податковими та видатковими накладними, оформленими належним чином.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

На момент здійснення спірних операцій, контрагенти позивача були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку та були платниками ПДВ.

Перевезення товарів здійснювалося від місцезнаходження продавців (у м. Києві) - до складу позивача, який знаходиться в нежилому приміщенні в другому під'їзді на другому поверсі литейного цеху №1 корпуса 1А.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи договорами оренди з актом приймання-передач та додатком, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та подорожніми листами вантажного автомобіля.

Посилання податкового органу на акти перевірок контрагентів позивача правомірно не прийняті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль