Ухвала суду № 56548628, 22.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/81522/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012

у справі №2а-1670/4186/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання» подало позов про скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 16.03.2012 № 0000032301/141 та № 0000042301/142.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ПАТ «Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судами норм процесуального права, що полягали у неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції допущено заміну відповідача у справі - Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області правонаступником - Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області провела позапланову виїзну перевірку ПАТ «Галещина, машзавод» з питань взаємовідносин з ТОВ «Промислова група ДФМ» за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 24.02.2012 № 1008/23-209/00238233. На підставі акта перевірки складено оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2012 № 0000032301/141 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 18831 грн. за основним платежем слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1 ст. 138, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, сплачених (нарахованих) витрат за операціями з придбання товару у ТОВ «Промислова група ДФМ».

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 16.03.2012 № 0000042301/142 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7443,22 грн. за основним платежем та в сумі 1727,01 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) за операціями з придбання товару у ТОВ «Промислова група ДФМ».

Висновки про неправомірне формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту відповідач обґрунтовує тим, що операції з придбання товару у ТОВ «Промислова група ДФМ» за період з квітня 2001 року по жовтень 2011 року за договором від 05.04.2011 № 9 реально не вчинялися, оскільки у ТОВ «Промислова група ДФМ» відсутні умови для ведення господарської діяльності (трудові ресурси для відвантаження та перевезення товарів, основні засоби).

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має з'ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим ст. 70 цього кодексу критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Платник податків при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту повинен діяти у відповідності до вимог ст. 138, ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаним норм закону при формуванні витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз положень ст. 198 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам кожному окремо та у їх сукупності.

В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Якщо товар дійсно придбаний платником податку, оприбуткований, то дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції, не можуть розглядатися як підстава для позбавлення платника податку права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит.

Якщо первинні документи мають дефекти щодо інформації про фізичних осіб, якими підписано первинні документи, такі первинні документи не можуть залишатися поза увагою у разі, якщо зазначена в них інформація дозволяє можливість ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції, адже господарські операції у межах господарської діяльності здійснює підприємство, яке наділено цивільною правоздатністю та дієздатністю з моменту створення і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що надані позивачем у підтвердження вчинення операцій рахунки, податкові накладні, накладні, видаткова накладна та платіжні доручення не містять даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які склали первинні документи та видати і отримали товар. Накладні від 20.08.2011 № 271, від 18.07.2011 № 370, від 20.06.2011 № 271, від 18.07.2011 № 370 не містять підпису головного бухгалтера, а у податковій накладній від 30.08.2011 № 131 наявні лише перші дві літери прізвища особи, яка її підписала.

Позивач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що зазначена оцінка суду першої інстанції первинних документів не відповідає дійсності, адже в усіх рахунках та накладних, за виключенням деяких, є підписи керівника, головного бухгалтера та працівника ТОВ «Промислова група ДФМ», який видав товар, скріплені печаткою підприємства, а також підписи особи, яка отримала товар. Позивач вказував, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV особистого підпису, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, достатньо. Закон не встановлює такого обов'язкового реквізиту для видаткових накладних як підпис головного бухгалтера, адже лише керівник, чий підпис у вищевказаних накладних присутній і скріплений печаткою, є особою, яка має право розпоряджатися майном підприємства, вчиняти правочини.

Позивач до апеляційної скарги також додав копію витягу з журналу реєстрації довіреностей, виданих на отримання товарно-матеріальних цінностей, вказуючи причину неподання таких доказів до суду першої інстанції.

Позивач в апеляційній скарзі вказував на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин стосовно суми товару, визначеної в податкових накладних, яка фактично складає 44600,80 грн., та на неврахування судом обставини, зазначених в позовній заяві, щодо повної оплати позивачем товару в сумі 40660,08 грн.

Зазначені доводи позивача судом апеляційної інстанції не перевірені та не оцінені.

У підтвердження транспортування товару транспортом позивача останнім надано суду апеляційної інстанції подорожні листи, однак ці подорожні листи цим судом залишені поза увагою з тих мотивів, що такі умови поставки (транспортом покупця) суперечать умовам договору (транспортом постачальника).

Як раніше було зазначено судом касаційної інстанції, стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування,

та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Галещинський машинобудівний завод сільськогосподарських машин та обладнання» задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун