Постанова № 56547717, 15.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа № 924/1850/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Гудак А.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Романчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.01.16р. у справі № 924/1850/15 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" ( м. Житомир)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" (м. Полонне)

про стягнення 273374,36 грн. - основного боргу, 18083,77 грн. - пені, 34574,87 грн. штрафу, 1117,26 грн. - 3% річних, 117,25 грн. - інфляційних втрат

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (директор), ОСОБА_2, представник за дов. від 04.01.2016р. №01;

відповідача - не з'явився;

Судом роз`яснено представникам права та обов`язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з відповідача 273374, 36 грн. - основного боргу, 18083, 77 грн. - пені, 34574, 87 грн. 20% штрафу, 1117, 26 грн. - 3% річних, 117,25 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.01.16р. у справі №924/1850/15 позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" 273374, 36 грн. - основного боргу, 18083, 77 грн. - пені, 34574, 87 грн. штрафу, 1117, 26 грн. - 3% річних, 117, 25 грн. - інфляційних втрат, 4909, 01 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги доводів відповідача з приводу того, що видаткова накладна №611 від 02.10.2015р. на суму 201000 грн. підписана неповноважним представником покупця, який не мав довіреності на вчинення відповідних дій від імені товариства. Скаржник вказує, що місцевий господарський суд не врахував тяжке фінансове становище відповідача та не зменшив розмір неустойки, згідно ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" подало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №7114/16 від 15.03.2016р.), в якому позивач заперечує доводи апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, які спростовуються фактичними обставинами справи, письмовими доказами; просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Представники позивача в судовому засіданні 15.03.2016р. заперечили доводи апеляційної скарги, вважають їх безпідставними та необґрунтованими, тому просять залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 15.03.2016р. представник скаржника не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, між товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир-Белаз-Сервіс" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" (покупець) укладено договір поставки товару №ЖБС-38/15 від 06.07.2015р. (а.с. 18-20).

Згідно п. 1 договору постачальник зобовязується поставляти покупцю запчастини до карєрної техніки в асортименті, кількості та за ціною в українській гривні, згідно з заявками покупця, що узгоджуються сторонами за допомогою факсимільного або електронного звязку, а покупець зобовязується прийняти і сплатити його на умовах даного договору. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є підписання специфікації, що є невідємною частиною договору.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору моментом поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної на товар, що поставляється. Строки поставки, ціна зазначаються у специфікаціях.

Ціна товару визначається в національній валюті України гривні та вказується в рахунку постачальника із зазначенням середнього курсу продажу долара США на УМВБ, при якому сформована вартість товару (п. 4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що покупець проводить 100% передоплату вартості товару протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку, якщо немає інших умов, зазначених у специфікації.

Згідно п. 5.1 договору у разі порушення строку оплати поставленого товару, передбаченого п. 4.3. договору, покупець зобовязаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення, також відповідно ст. 625 ЦК України 3% річних від простроченої суми протягом всього часу прострочення. У разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, покупець зобовязаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми. Нарахування пені і штрафу за прострочення оплати не припиняється через шість місяців з дня, коли грошове зобовязання мало бути виконане.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2016р. включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п. 10.3 договору).

Сторонами підписано та скріплено печатками специфікації, якими погоджено асортимент, кількість, ціну товару та строки його оплати, зокрема: згідно специфікації №1 від 13.07.2015р. товар на суму 18037,39 грн.; згідно специфікації №2 від 13.07.2015р. товар на суму 19647,50 грн.; згідно специфікації №3 від 13.07.2015р. товар на суму 34689,47 грн.; згідно специфікації №4 від 28.07.2015р. товар на суму 201000,00 грн. (а.с. 21-24).

Як встановлено апеляційним судом, строк оплати встановлений у специфікаціях №1-3 складає 7 банківських днів з моменту отримання товару. У специфікації №4 передбачено графік оплати: 50250,00 грн. протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару; 50250,00 грн. протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару; 50250,00 грн. протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару; 50250,00 грн. протягом 28 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов договору поставки, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну вартість 273374,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №415 від 13.07.2015р. на суму 18037,39 грн., №416 від 13.07.2015р. на суму 19647,50 грн., №417 від 13.07.2015р. на суму 34689,47 грн., №611 від 02.10.2015р. на суму 201000,00 грн. (а.с. 13-16).

Позивачем було виготовлено та направлено для оплати відповідачу рахунки на оплату, зокрема: №696 від 21.07.2015р. на суму 201 000 грн., №659 від 10.07.2015р. на суму 33162,29 грн. та №662 від 10.07.2015р. на суму 66814,49 грн. (а.с. 9-11).

Сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків за період з липня 2015р. - жовтень 2015р., яким зафіксовано, що за відповідачем рахується заборгованість, згідно договору поставки товару №ЖБС-38/15 від 06.07.2015р., в розмірі 273374,36 грн. (а.с. 12).

Позивач направив на адресу відповідача досудову вимогу (від 18.09.2015р. б/н), в якій просив відповідача на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання вимоги сплатити позивачу 273374,36 грн. заборгованості (а.с. 17). Однак, відповідач вимогу залишив без задоволення, суму боргу не сплатив.

У зв'язку із невиконання умов договору поставки, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 273374,36 грн. - основного боргу, 18083,77 грн. - пені, 34574,87 грн. 20% штрафу, 1117,26 грн. - 3% річних, 117,25 грн. - інфляційних втрат.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавcтва, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням, відповідно до ст. 509 ЦК України - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічні правила встановлює ст.174 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України).

Обов'язок оплати отриманого товару закріплено і в ст.ст. 691, 692 ЦК України, які передбачають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Колегія суддів зазначає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного договору поставки №ЖБС-38/15 від 06.07.2015р.

Позивачем відповідно до умов договору №ЖБС-38/15 від 06.07.2015р. здійснено поставку товару вартістю 273374,36 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки продукції згідно договору.

Оцінюючи надані позивачем видаткові накладні, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вони відповідають наведеним вище вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 273374,36 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, що видаткова накладна №611 від 02.10.2015р. підписана неповноважним представником покупця, який не мав довіреності на вчинення відповідних дій від імені товариства, враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, а саме: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, наявність на видаткові накладній №611 від 02.10.2015р. відтиску печатки відповідача, є в розумінні ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" іншими даними, що дають змогу ідентифікувати відповідача, як юридичну особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тому вона є належним доказом у підтвердження здійснення передачі товарів відповідачу. При цьому, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29 серпня 2005 року довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16 травня 1996 року, є первинним документом, що фіксує рішення посадової особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Довіреність за своєю правовою природою не підтверджує витрату або дохід, у тому числі і передачу товару, призначення довіреності - підтвердити право, делеговане покупцем своєму представникові на отримання товару, тобто виконання однією із сторін свого зобов'язання за договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оформлення довіреності на здійснення господарської операції відноситься до звичайної практики господарських відносин, і її наявність (відсутність) не може підтверджувати (спростовувати) факту вчинення поставки товару позивачем та його отримання відповідачем; довіреність може бути лише одним із доказів і підлягає оцінці за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як передбачено пунктом 5.1 договору у разі порушення строку оплати поставленого товару, передбаченого п. 4.3. договору, покупець зобовязаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення протягом всього часу прострочення,

Судова колегія вважає позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 18083,77 грн. за період з 23.07.2015р. по 16.11.2015р. законними та обґрунтованими, такими, що правомірно задоволенні місцевим господарським судом, в межах заявлених позивачем вимог.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11р. в справі №07/238-10).

Судова колегія вважає позовні вимоги в частині нарахування та заявлення до стягнення інфляційних втрат за період з серпня 2015р. по жовтень 2015р. в сумі 117,25 грн. та 3% річних в розмірі 1117,26 грн. за період з 23.07.2015р. по 16.11.2015р. законними та обґрунтованими, такими, що правильно нараховані (в межах допустимого строку нарахування) та задоволенні місцевим господарським судом, в межах заявлених позивачем вимог.

Як передбачено пунктом 5.1 договору у разі прострочення платежу строком понад 30 календарних днів, покупець зобовязаний сплатити додатково штраф у розмірі 20% від простроченої суми.

Судова колегія вважає позовні вимоги в частині нарахування та заявлення до стягнення 20% штрафу в розмірі 34574, 87 грн. законними та обґрунтованими, такими, що правомірно задоволенні місцевим господарським судом.

Апелянт посилається на ч. 3 ст. 551 ЦК України та зазначає, що місцевий господарський суд мав застосувати приписи вказаної норми та зменшити розмір неустойки в порядку п. 3 ст.83 ГПК України.

Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає, що за змістом вищевказаних законодавчих норм, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, приймаючи рішення у справі суд має право за власною ініціативою зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", Вищим господарським судом України роз'яснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, згідно з вищенаведеними приписами чинного законодавства, судом при зменшенні розміру неустойки має бути враховано майнові та інші інтереси обох сторін, а також взято до уваги інші обставини зокрема, винятковість даного випадку.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає винятковості даного випадку для зменшення розміру штрафних санкцій, судом при цьому враховується, що боржник зобов'язання за договором не виконував та не вживав заходів до його виконання. Відповідач також не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням, в якому були б наведенні обставини винятковості даної ситуації та не надав відповідні докази.

Колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, скаржник, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судовою колегією не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полонська гірнича компанія" на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.01.16р. у справі №924/1850/15 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Грязнов В.В.