Постанова № 56547666, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 910/21087/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

розглянув апеляційні скарги Заступника прокурора м. Києва, ОСОБА_2 на рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2015 року у справі № 910/21087/14 (суддя О.А.Грєхова)

за позовом Заступника прокурора м. Києва

до Київської міської ради

Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі

товариства з обмеженою відповідальністю

тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія

"Атлантік груп"

ОСОБА_2

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним

договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права,

відновлення становища, яке існувало до порушення

за участю представників сторін:

прокуратури - Бондарчук І.П. за посвідченням

відповідача 1- не з'явився

відповідача 2 - Дяченко І.В. за довіреністю

третіх осіб - ОСОБА_5 за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.2015 року у справі № 910/21087/14 у задоволенні позову Заступника прокурора м. Києва про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутності права, відновлення становища, яке існувало до порушення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Заступник прокурора та третя особа 2, звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просять його скасувати та прийняти рішення про задоволення позову.

Представник прокуратури та третя особа 2 в судовому засіданні підтримали апеляційні вимоги, вважають, що рішення господарського суду підлягає скасуванню

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти вимог, викладених в апеляційних скаргах заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду-без змін.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»зазначив, що за ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи приписи ст. 102 ГПК України, наявність поштових повідомлень про отримання сторонами у справі ухвали апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду, відсутність будь-яких клопотань, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача 1.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку .

Як встановлено матеріалами справи, 31.05.1996 між Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву (продавцем) та Товариством покупців членів трудового колективу державного підприємства "Київбудмонтажсервіс" Державного комітету України у справах містобудування та архітектури (покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу державного майна, згідно якого продавець продав, а покупець купив на підставі некомерційного конкурсу державне майно цілісного майнового комплексу державного підприємства "Київбудмонтажсервіс" Державного комітету України у справах містобудування та архітектури, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить продавцю на підставі реєстраційного посвідчення Київського бюро технічної інвентаризації від 31.05.1996 та записаний в реєстр за № 132-з. Договір зареєстровано Подільською районною державною адміністрацією м. Києва за реєстраційним № 41 від 05.06.1996.

Факт передачі нерухомого майна (будівля 2 п. загальною площею 252,6кв.м, будівля 3 п. загальною площею 589,5кв.м, гараж з а/м загальною площею 77,7кв.м) покупцеві підтверджується актом прийому-передачі майна державного підприємства "Київбудмонтажсервіс" за договором купівлі-продажу від 31.05.1996 № 286 від 01.08.1996 № 327.

09.07.1999 між ТОВ НВП "Укрторгбуд" та ЗАТ "Українські Сателітарні Системи" укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку площею 261,6кв.м по АДРЕСА_1, що складає 28/100 нежитлових приміщень площею 928 8 кв.м за вказаною адресою.

21.07.1999 у Київському міському бюро технічної інвентаризації зареєстровано право колективної власності вказаного товариства на двоповерховий нежитловий будинок площею 261,6кв.м по АДРЕСА_1, що, підтверджується реєстраційним написом, вчиненим на договорі купівлі-продажу нежитлового будинку від 09.07.1999.

У відповідності до пункту 12 рішення Київради від 23.09.1999 № 26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення користування землею" затверджено проект відведення земельної ділянки відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд на АДРЕСА_1, та надано йому в оренду на 50 років земельну ділянку площею 0,093га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд у зв'язку з переходом права власності цілісного майнового комплексу (договір купівлі-продажу від 31.05.1996 № 286, акт прийому-передачі від 01.08.1996 № 327 та свідоцтво про власність від 01.08.1996 № 285) за рахунок земель міської забудови.

Рішення щодо передачі відповідачем-1 в оренду земельної ділянки, на якому знаходиться продане відповідачем-2 ЗАТ "Українські Сателітарні Системи" нежитлове приміщення, було прийнято вже після переходу права власності на це нерухоме майно до ЗАТ "Українські Сателітарні Системи".

20.04.2000 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів за № 85-6-00003, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі вказаного рішення Київради від 23.09.1999 № 26/528, передав, а орендар прийняв у оренду на 50 років земельну ділянку, місце розташування якої АДРЕСА_1, розміром 0,0928га для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарчих будівель і споруд.

На підставі Договору купівлі-продажу від 11.10.2010, право власності на двоповерховий нежитловий будинок площею 261,6кв.м по АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ "Компанія "Атлантік груп" - третя особа-1.

23.06.2015 власником двоповерхового нежитлового будинку площею 261,6кв.м по АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 (третя особа-2) на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.06.2015, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.10.2015

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Звертаючись з позовом, Заступник прокурора зазначив, що оскаржуваним рішенням про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Разом з тим, центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями на звернення до суду з позовами. Враховуючи незаконне надання в оренду земельної ділянки територіальної громади міста, а отже і порушення інтересів держави, даний позов подано до суду прокурором як позивачем відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 36-1 "Про прокуратуру" та в порядку ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України. Також прокурор послався на пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або речове право особи. У зв'язку з чим вважає, що строк позовної давності на день звернення прокурора із даним позовом не сплив.

При цьому, місцевий суд зазначив, що відповідач-2 набув право власності на нерухоме майно, шляхом приватизації основних фондів державного підприємства "Київбудмонтажсервіс" Державного комітету України у справах містобудування та архітектури. Передаючи у користування спірну земельну ділянку, що належить до земель загальнодержавної власності, та за відсутності доказів передачі її до комунальної власності, Київрада перевищила свої повноваження.

Суд врахував, що з прийняттям 23.02.2012 змін до Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями на звернення до суду з відповідними позовами.

Враховуючи перебування спірної земельної ділянки у загальнодержавній власності, яка є предметом спору, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом на захист інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, що узгоджується з основним завданням земельного законодавства (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України 2001 року) та його принципами встановленими ст. 5 Земельного кодексу України 2001 року.

Між тим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п. 12 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,093 га на АДРЕСА_1, зареєстрований 30.05.2000 за №85-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів, визнання відсутності у Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю права користування земельною ділянкою площею 0,093га на АДРЕСА_1 та зобов'язання Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,093га на АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Заперечуючи проти рішення суду, Заступник прокурора вказує на те, що місцевий суд припустився помилки в частині обрахування та застосування строку позовної давності. Просить рішення суду скасувати.

В свою чергу третя особа 2, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, викладених в мотивувальній частині рішення про наявність обставин для задоволення позову. Просить скасувати рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову з мотивів пропуску строку позовної давності.

В якості помилкового висновку щодо спливу строку на звернення прокурора з позовом, третя особа 2 вказує також на те, що пленарні засіданні Ради носять публічний характер та прийняті рішення оприлюднюються у встановлений законодавством строк, а тому саме від дати опублікування рішення Ради слід обчислювати строк позовної давності, тоді як судом не досліджено чи оприлюднювалось оспорювань рішення Ради; що правопорушення має тривалий характер.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Щодо строків позовної давності, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 76 ЦК Української РСР).

Разом з тим у ст. 29 ГПК України встановлено, в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Закон не обмежує право прокурора на подання позову в інтересах держави в особі того її органу, що перебуває поза територією, на яку поширюються повноваження даного прокурора.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" у ГПК України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином, з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати випадки коли: 1) прокурор є самостійним позивачем у справі; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

У першому випадку, строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 ЦК України. В іншому випадку, строк позовної давності обчислюється для визначеного прокурором позивача, який уособлює державу в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (діє від імені іншої особи), то для нього не здійснюється окремий відлік строку позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким надано право прокурорам виступати позивачами, а відтак і окремого обчислення строку позовної давності, набрав чинності 01.12.2012.

Оскільки з 01.12.2012 р. у прокурора, в силу прийняття закону, виникла можливість бути самостійним позивачем, то не раніше даної дати може почати обчислюватися окремий строк позовної давності саме для прокурора, який виступає позивачем у даній справі.

Абзацами першим та другим п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Аналогічна позиція викладена Вищим господарським судом України у постанові №910/3723/14 від 30.09.2015( постанова Верховного суду України від 16.12.2015 № 3-1100гс15 про відмову у задоволенні заяви про перегляд постанови ВГСУ).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі № 6-68цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК (у редакції від 16.01.2003року) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК щодо загальної позовної давності, й на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова від 16.09.2015 року).

З матеріалів справи вбачається, що про порушення земельного законодавства, прокурор дізнався у вересні 2014року за результатами перевірки звернення щодо проекту відведення земельної ділянки, який затверджений рішенням Київради від 23.09.1999 № 26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення користування землею".

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, дійшов неправильних висновків щодо недотримання прокурором строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, а тому правові підстави для застосування наслідків, встановлених частиною четвертою статті 267 ЦК України відсутні.

По суті заявленого Заступником прокурора позову, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин Київрада зобов'язана діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що з прийняттям 23.02.2012 змін до Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями на звернення до суду з відповідними позовами, тому враховуючи перебування спірної земельної ділянки у загальнодержавній власності, яка є предметом спору, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом на захист інтересів держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, що узгоджується з основним завданням земельного законодавства (ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України 2001 року) та його принципами встановленими ст. 5 Земельного кодексу України 2001 року.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 8 від 29.05.2013 «Про внесення змін і доповнень до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначив, що ст. 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Господарським судом встановлено, що за змістом Постанови Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29.11.1990 року № 506, Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 року № 1452-ХІІ, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року № 1540-ХП право власності на майно, розташоване на території України і передане у відання підприємств, установ, організацій набула держава Україна.

На момент приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства "Київбудмонтажсервіс" майно, передане республіканському будівельно-монтажному тресту "Укрторгбуд" Міністерства торгівлі УРСР виконкомом Подільської районної ради народних депутатів, і земельні ділянки на яких воно розташовано, перебували у державній власності.

Положеннями статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно ст. 14 ЗК України до відання України у галузі регулювання земельних відносин належить зокрема розпорядження землями загальнодержавної власності України.

Державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції (ст. 15 ЗК України).

Частинами 2 та 3 ст. 5 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, чинного на дату прийняття Київрадою оспорюваного рішення, передача земельних ділянок загальнодержавної власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01.01.2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31.12.2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 3.12.2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27.04.2007 р. - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого суду що передаючи у користування спірну земельну ділянку, що належить до земель загальнодержавної власності, та за відсутності доказів передачі її до комунальної власності, Київрада перевищила свої повноваження за відсутності згоди власника землі та документів щодо передачі земель з державної до комунальної власності.

Крім того, відповідач 2 за договором купівлі-продажу здійснив відчуження частини нерухомого майна третьої особі 1, що складає 28/100 частин від нежитлових приміщень, прийняття відповідачем 1 рішення про передачу земельної ділянки на умовах оренди відповідачу 2 в повному обсязі суперечить ст. 30 ЗК УРСР.

Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Для правильного вирішення даної категорії спорів суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду відповідно до вимог статей 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності, у певних випадках, дотримання порядку її вилучення. Виходячи з наведеного треба встановлювати наявність повноважень у відповідної ради у вирішенні питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже, й підставність укладення спірного договору.

З вищевикладеного випливає, що рішення п. 12 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" є недійсним з огляду на те, що прийнято з перевищенням своїх повноважень.

Зауваження відповідача 2 про те, що виділ земельної ділянки, розробка відповідної технічної документації та встановлення меж проводились з урахуванням цілісності майнового комплексу, відчуження частини майнового комплексу відбулось на завершальній стадії виділу земельної ділянки за місяць до прийняття оскаржуваного рішення, прийняття якого потребувало значного часу, не заслуговують на увагу, оскільки усна домовленість користувачів земельної ділянки щодо подальшого спільного користування не виключає порушення прав землекористувачів, оскільки відповідно до ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Крім того, згідно ст. 98,100 ЗК України, ст. 402 ЦК України відсутність земельного сервітуту, договорів суборенди земельної ділянки з співвласниками ЦМК, спростовує доводи відповідача 2 про відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Договори про компенсацію коштів на отримання комунальних послуг та земельного податку, укладені між відповідачем 2 та співвласниками ЦМК не заслуговують на увагу, оскільки як зазначено вище договори суборенди землі відсутні.

Відповідно до пункту 2 договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, плата за землю вноситься землекористувачем у розмірі двох відсотків від суми грошової оцінки земельної ділянки; розмір орендної плати може змінюватись відповідно до п. 5 цього договору.

Починаючи з 01 січня 2011 року, порядок оподаткування земельних ділянок та адміністрування земельного податку і орендної плати за землю визначається розділом XIII Податкового кодексу України "Плата за землю".

Згідно пунктів 288.1, 288.3 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У зв'язку зі зміною ставки орендної плати із набранням законної сили Податковим кодексом України розмір орендної плати не може бути меншим 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до мінімальних обмежень, визначених у підпункті 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Викладене свідчить про помилковість доводів відповідача 2 про відсутність порушуваних прав держави та інших суб'єктів права.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі", що також випливає із норм статті 120 Земельного кодексу України, до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно з частиною другою статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Норми статті 141 Земельного кодексу України як одну із підстав припинення права користування земельною ділянкою визначають набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці.

Абзацом восьмим частини першої статті 31 цього Закону передбачено, що набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці, є підставою для припинення договору оренди землі.

Отже, при відчуженні частини майнового комплексу, відповідач 2 втратив право користування земельною ділянкою в обсязі 0,093га.

Оскільки, вимоги про визнання недійсним договору оренди за відсутності у відповідача 2 права користування земельною ділянкою та зобов'язання відповідача 2 повернути земельну ділянку, є другорядними (у комплексі з іншими вимогами), а тому вирішення такого питання є похідним від вимог про визнання рішення ради недійсним.

З огляду на викладене вище, такі вимоги є ґрунтовними та підлягають задоволенню.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення " рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.99, ст.101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Заступника прокурора м. Києва, ОСОБА_2 задовольнити, рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2015 року у справі № 910/21087/14 - скасувати.

2. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Заступника прокурора м. Києва задовольнити:

- Визнати недійсним п. 12 рішення Київської міської ради від 23.09.1999 №26/528 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею":

- Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, площею 0,093га по АДРЕСА_1, зареєстрований 30.05.2000 за № 85-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- Визнати відсутнім у Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю право користування земельною ділянкою загальною площею 0,093га по АДРЕСА_1;

- Зобов'язати Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю повернути земельну ділянку площею 0,093га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 у розпорядження Київської міської ради шляхом підписання акту приймання-передачі.

3. Стягнути з Науково-виробничого підприємства "Укрторгбуд" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04070 вул. Борисоглібська 12 м. Києва, ЄДРПОУ 01547597) судовий збір на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) в розмірі 1 339,80грн. (тисяча триста тридцять дев'ять грн.. 80 коп.)

4. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров

згідно оригіналу помічник судді Худоносова О.В.