Постанова № 56547224, 16.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2016 р. Справа№ 910/31572/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Фесенко А. В.

За участю представників:

від позивача: Довгопола Ю. О. - представник за довіреністю № 14 від 15.03.2016

від відповідача: Шумський О. І. - представник за довіреністю від 18.01.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київського державного хореографічного училища

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016

у справі № 910/31572/15 (суддя Привалов А. І.)

за позовом Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства

до Київського державного хореографічного училища

про стягнення 59 772,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 35 137,97 грн. за виконанні за договорами про виконання робіт з технічного нагляду № 35 від 11.12.2012 та № 36 від 11.12.2012, але неоплачені роботи, 3 % річних в сумі 522,72 грн., інфляційних втрат в сумі 21 504,37 грн. та пені в сумі 2 607,58 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2016, повний текст якого складений 26.01.2016, у справі № 910/31572/15 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 35 137,97 грн. основного боргу, 522,72 грн. 3 % річних та 21 504,37 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належними та допустимим доказами, а саме підписаними представниками обох сторін без жодних зауважень та скріпленими їх печатками актами № 28 та № 29, підтверджено факт виконання робіт на заявлену до стягнення суму, в той час як виявлені ревізією Державної фінансової інспекції у Київській області порушення (збільшення вартості виконаних робіт), на що посилається відповідач як на підставу для відмови у позову, не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції послався на те, що умовами спірних договорів не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті виконаних робіт, з порушенням строку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Київське державне хореографічне училище звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Київське державне хореографічне училище послалось на ті самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на те, що проведеною Державною фінансовою інспекцією у Київській області ревізією фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.03.2011 по 01.04.2014 виявлено завищення фактичних обсягів та вартості виконаних робіт, щодо яких позивачем за умовами спірних договорів здійснювався технічний нагляд, а в акті, складеному за наслідками проведення вказаної ревізії, не підтверджено наявність спірної кредиторської заборгованості, внаслідок чого фінансування на оплату вказаних послуг не було надано.

Ухвалою від 15.02.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Київського державного хореографічного училища прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорювань рішення суду першої інстанції - без змін..

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

11.12.2012 позивач як виконавець та відповідач як замовник уклали договір про виконання робіт з технічного нагляду № 35 (далі Договір № 35) (а.с. 16-18), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання за дорученням відповідача здійснювати технічний нагляд по об'єкту: «Капітальний ремонт будівлі спального корпусу Київського державного хореографічного училища, розташованого в м. Києві, вул. Т. Шамрила, 4», згідно з нормами та правилами, встановленими чинним законодавством.

Згідно з п. 2.1 Договору № 35 вартість послуг за даним договором становить 1,875% підсумку глав 1-9 зведеного кошторису по об'єкту, відносно якого здійснюється технічний нагляд за будівництвом, та складає 33 286,80 грн.

Крім того, сторонами було підписано Розрахунок вартості виконання робіт з технічного нагляду за будівництвом, за яким вартість робіт за Договором № 35 становить 33 286,80 грн. з ПДВ (а.с. 19).

11.12.2012 позивач як виконавець та відповідач як замовник уклали договір про виконання робіт з технічного нагляду № 36 (далі Договір № 36) (а.с. 20-22), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання за дорученням відповідача здійснювати технічний нагляд по об'єкту: «Капітальний ремонт будівлі учбового корпусу Київського державного хореографічного училище, розташованого в м. Києві, вул. Т. Шамрила, 4», згідно з нормами та правилами, встановленими чинним законодавством.

Згідно з п. 2.1 Договору № 36 вартість послуг за даним договором становить 1,875% підсумку глав 1-9 зведеного кошторису по об'єкту, відносно якого здійснюється технічний нагляд за будівництвом, та складає 16 498,80 грн.

Також, сторонами було підписано Розрахунок вартості виконання робіт з технічного нагляду за будівництвом, за яким вартість робіт за Договором № 36 становить 16 498,80 грн. з ПДВ.

Вказані договори, окрім умов щодо об'єкту надання послуг та їх вартості, є ідентичними за змістом.

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору № 35 позивачем були надані послуги на суму 33 286,80 грн., що підтверджується актом виконання робіт (надання послуг) № 29 від 2012 року (а.с. 24), а на виконання умов Договору № 36 - на суму 1 851,17 грн., що підтверджується актом виконання робіт (надання послуг) № 30 від 2012 року (а.с. 25).

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені їх печатками.

Згідно з пунктами 2.3 Договору № 35 та Договору № 36 розрахунок за виконані роботи за цими договорами здійснюється замовником при наявності фінансування на підставі актів виконаних робіт по здійсненню технічного нагляду за виконанням робіт на об'єкті на розрахункові рахунки виконавця.

При наявності фінансування відповідач зобов'язаний оплатити послуги позивача у розмірі, визначеному в акті виконаних робіт, протягом п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт (п. 3.2 Договору № 35 та Договору № 36).

Враховуючи, що акти № 29 та № 30 не містять конкретної дати їх підписання, а містять лише відомості про те, що їх підписано у 2012 році, колегія суддів вважає, що вказані акти були підписані в останній день 2012 року, тобто 31.12.2012, а відтак, спірні послуги мали бути оплачені в строк по 08.01.2013 включно (враховуючи, що 05 та 06 січня 2013 року є вихідними днями, а 07 січня 2013 року - святковим).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті спірних послуг.

З матеріалів справи слідує, що відповідач, заперечуючи проти позову, фактично посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо надання спірних послуг, а в обґрунтування вказаної позиції - на висновки Державної фінансової інспекції у Київській області, які викладені в акті, складеному за наслідками проведення ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 01.03.2011 по 01.04.2014, якою виявлено завищення фактичних обсягів та вартості виконаних робіт, щодо яких позивачем за умовами спірних договорів здійснювався технічний нагляд.

Отже, відповідач вважає, що він не повинен платити за послуги, надані позивачем за Договором № 35 та Договором № 36, оскільки обсяг та вартість робіт, щодо яких позивачем здійснювався технічний нагляд, виявились завищеними проведеною Державною фінансовою інспекцією у Київській області ревізією.

Акт Державної фінансової інспекції у Київській області з вказаними висновками відповідачем суду надано не було, проте наявність або відсутність вказаного акту не впливає на вирішення спору сторін по суті з огляду на таке.

Згідно статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Отже, акт органу державного фінансового контролю є підставою для реагування посадовими особами об'єкту, що ревізується, шляхом вчинення відповідних дій для усунення виявлених порушень, зазначених в акті, в тому числі, процесуальних дій (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду).

У випадку звернення до суду, такий акт є доказом у справі, якому суд повинен надати оцінку поряд з іншими доказами у справі.

За правилами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Сам лише акт органу державного фінансового контролю не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Обставини, вказані в такому акті, в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Даної позиції притримується Верховний суд України в листі № 1-11/477 від 09.08.2006, де вказано, що Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» органам державної контрольно-ревізійної служби (назва органів державного фінансового контролю станом на дату написання вказаного листа - прим. суду) при проведенні контрольних заходів визначати збитки чи матеріальну шкоду не заборонено. Разом з цим їх розмір підлягає доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним процесуальним законодавством України, зокрема статтями глави 5 Цивільного процесуального кодексу України, глави 5 Кримінально-процесуального кодексу України, розділу V Господарського процесуального кодексу України.

Посилання на наявність будь-яких інших доказів на підтвердження як факту неналежного виконання робіт, щодо яких позивачем за умовами спірних договорів здійснювався технічний нагляд, так і факту неналежного виконання позивачем своїх обов'язків за спірними договорами матеріали справи не містять.

Враховуючи, що як на підставу відмови оплатити надані позивачем послуги відповідач посилається на недоліки робіт, щодо виконання яких позивач надавав послуги нагляду, при вирішенні спору сторін по суті слід виходити з наступного.

Зі змісту Договору № 35 та Договору № 36 слідує, що позивач мав надавати послуги щодо технічного нагляду за роботами з капітального ремонту будівлі спального та будівлі учбового корпусів відповідача, в той час як з пояснень відповідача слідує, що роботи з капітального ремонту проводились ТОВ «Нанотехстрой», тобто укладений/ні між відповідачем як замовником та ТОВ «Нанотехстрой» як виконавцем робіт з капітального ремонту будівлі договір/договори є договором/ами підряду, правовідносини сторін за яким регулюються нормами спеціального законодавства, зокрема, Главою 61 Підряд Цивільного кодексу України.

За правилами цієї Глави, у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин, на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза (ч. 4 ст. 853 ЦК України).

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, згідно з приписами чинного законодавства, факт наявності недоліків виконаних робіт, у випадку наявності між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин, має бути встановлений висновком експертизи.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем експертизи з приводу встановлення наявності недоліків виконаних ТОВ «Нанотехстрой» (або іншими підрядниками) за відповідними договорами робіт, тобто зазначений факт у встановленому чинним законодавством порядку позивачем не доведений, а відтак, фактично не доведений і факт неналежного надання позивачем послуг з технічного нагляду за такими роботами.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт надання відповідачу послуг на загальну суму 35 137,97 грн. (33 286,80+1 851,17).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладені між сторонами Договір № 35 та Договір № 36 за своєю правовою природою є договорами надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем за Договором № 35 та Договором № 36 послуг на загальну суму 35 137,97 грн., тому, з огляду на досліджені судом обставини справи, суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія враховує таке.

Зі змісту п.п. 2.3 та 3.2 спірних договорів слідує, що оплата спірних послуг проводиться відповідачем при наявності фінансування, проте в договорах не зазначено, фінансування відповідача якою саме особою є умовою для здійснення розрахунків за послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, саме відповідач як юридична особа, яка прийняла на себе зобов'язання по оплаті спірних послуг, має їх виконати.

Виходячи з принципу справедливості, який відповідно до статті 3 ЦК України відноситься до загальних засад цивільного законодавства, позивач, надавши відповідачу спірні послуги, має право отримати за це плату.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 2 607,58 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції послався на те, що умовами спірних договорів не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті виконаних робіт, з порушенням строку.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки пунктами 5.3 Договору № 35 та Договору № 36 встановлено, що за невиконання обов'язку щодо оплати робіт позивача з технічного нагляду за будівництвом згідно з умовами даних договорів відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати робіт.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує пеню за період з 01.01.2013 по 01.07.2013, що узгоджується з приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас, як встановлено судом, спірні послуги мали бути оплачені в строк по 08.01.2013 включно, а відтак, нарахування пені за період з 01.01.2013 по 08.01.2013 не ґрунтується на приписах законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів з урахуванням періоду нарахування, визначеного позивачем (01.07.2013), та початку періоду прострочення обов'язку по оплаті послуг (09.01.2013) в сумі 2 491,43 грн.

Сума боргу, щодо якої нараховується пеня Період прострочки Кількість днів прострочкиНБУ*2Сума пені35137,9709.01.201309.06.2013152152194,9235137,9710.06.201301.07.20132214296,51 Всього2491,43

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 522,72 грн., інфляційних втрат в сумі 21 504,37 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача слідує, що він розраховує 3 % річних за 181 календарний день, не визначаючи точну календарну дату початку періоду нарахування, проте, враховуючи, що чинним законодавством не обмежено період часу нарахування 3 % річних в межах загального строку позовної давності, в той час як прострочення виконання відповідачем спірного грошового зобов'язання триває більш ніж 181 календарний день, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 522,72 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи, що при перерахунку колегією суддів суми інфляційних втрат за заявлений позивачем до стягнення період сума їх виявилась більшою, ніж заявлена позивачем в позові, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 21 504,37 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду щодо вимог про стягнення пені, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2016 у справі № 910/31572/15 підлягає зміні, позов задовольняється частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в сумі 35 137,97 грн., пеня в сумі 2 491,43 грн., 3 % річних в сумі 522,72 грн. та інфляційні втрати в сумі 21 504,37 грн., в решті позову відмовляється.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та підстави, зазначені відповідачем як підстави для відмови у задоволення позовних вимог, апеляційна скарга Київського державного хореографічного училища задоволенню не підлягає, а витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київського державного хореографічного училища на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 910/31572/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 910/31572/15 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 910/31572/15 в такій редакції:

« 2. Стягнути з Київського державного хореографічного училища (04112, м. Київ, вул. Т. Шамрила, 4, ідентифікаційний код 02214946) на користь Управління капітального будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (03037, м. Київ, вул. М. Кривоноса, 2-а, ідентифікаційний код 35234649) основний борг в сумі 35 137 (тридцять п'ять тисяч сто тридцять сім) грн. 97 коп., пеню в сумі 2 491 (дві тисячі чотириста дев'яносто одна) грн. 43 коп., 3 % річних в сумі 522 (п'ятсот двадцять дві) грн. 72 коп. інфляційні втрати в сумі 21 504 (двадцять одна тисяча п'ятсот чотири ) грн. 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) грн. 93 коп. Видати наказ.»

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/31572/15.

Повний текст постанови складено: 18.03.2016

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій