Рішення № 56546516, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/3049/16

За позовом Приватного підприємства «Ліком»доДержавного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання»простягнення 27195 грн. 72 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Войцех В.І. - керівник;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.02.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «Ліком» з вимогами до Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» про стягнення 27195 грн. 72 коп., з яких 13276 грн. 33 коп. основного боргу, 1853 грн. 02 коп. пені, 5224 грн. 33 коп. 24% річних та 6842 грн. 04 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 159 від 15.04.2014 не здійснив оплату за товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014 на суму 18355 грн. 61 коп. (враховуючи повернення товару за видатковою накладною (повернення) на суму 5079 грн. 28 коп.), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 13276 грн. 33 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1853 грн. 02 коп. за період з 13.06.2014 по 12.12.2014 (з урахуванням повернутого відповідачем товару на суму 5079 грн. 28 коп.). Також, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 24% річних у розмірі 5224 грн. 33 коп. за період з 13.06.2014 по 22.02.2016 та інфляційні втрати у розмірі 6842 грн. 04 коп. за період з червня 2014 року по січень 2016 року (з урахуванням повернутого відповідачем товару на суму 5079 грн. 28 коп.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 порушено провадження у справі № 910/3049/16 та розгляд справи призначено на 15.03.2016.

15.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 15.03.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.03.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103037683020.

При цьому, суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 15.03.2016 судом було оглянуто оригінал Договору поставки № 159 від 15.04.2014, оригінал видаткової накладної № Лк-0131820 від 22.05.2014 та оригінал видаткової накладної (повернення) № ВП-0000004 від 29.08.2014.

У судовому засіданні 15.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.04.2014 між Приватним підприємством «Ліком» (постачальник) та Державним підприємством «Будівельно-виробниче об'єднання» (покупець) укладено Договір поставки № 159, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю товари народного споживання, а покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 асортимент та кількість товарів визначаються сторонами з урахуванням потреб покупця у товарах та можливостей постачальника і вказуються у накладних (рахунках) на поставку, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно з п. 2.1 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 товари поставляються по накладним на підставі замовлень покупця на поставку.

Згідно з п. 2.3 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 момент виконання постачальником зобов'язання по поставці та передача права власності на товар вважається момент здачі товарів органу транспорту при самовивозі, а при здачі на складі покупця або постачальника - момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання товарів. З цього моменту до покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару відповідно до статті 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в накладних (рахунках), по яким вони поставляються.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику протягом 21 (двадцяти одного) дня з дня поставки (п. 2.3 договору) суму, що вказана в накладній (рахунку), по якій поставляється товар.

Згідно з п. 6.3 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2016. У разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін на протязі 1 місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору поставки № 6408 від 08.10.2013, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, суд зазначає, що умовами Договору поставки № 159 від 15.04.2014 сторони не погодили чіткого переліку (найменування, кількості) товару, який продавець повинен поставляти покупцю, однак це не суперечить характеру правовідносин, які скалились між сторонами, оскільки умовами договору сторони погодили невизначену кількість поставок, зазначивши, що асортимент та кількість товарів вказуються у накладних (рахунках) на поставку, які є невід'ємними частинами договору.

Судом встановлено, що 22.05.2014 позивач на виконання Договору поставки № 159 від 15.04.2014 поставив відповідачу узгоджений між сторонами товар на суму 18355 грн. 61 коп., що підтверджується видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печаткою позивача та штампом відповідача (належним чином засвідчена копія вказаної накладної долучена позивачем до позовної заяви).

З огляду на те, що у видаткові накладній № Лк-0131820 від 22.05.2014 є посилання як на підставу здійснення поставки - Договір поставки № 159 від 15.04.2014, суд дійшов висновку, що поставка товарів за вказаною видатковою накладною (з урахуванням відсутності у договорі зазначення переліку товару) була здійснена саме на умовах Договору поставки № 159 від 15.04.2014.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію Додатку № 1 до Договору поставки № 159 від 15.04.2014, в якому сторони навели зразки печатки (штампу) відповідача та підписи матеріально-відповідальних осіб Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання», та які відповідають підпису та штампу Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання», які зазначені у видатковій накладній № Лк-0131820 від 22.05.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.2 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 за поставлені товари покупець зобов'язаний сплатити постачальнику протягом 21 (двадцяти одного) дня з дня поставки (п. 2.3 договору) суму, що вказана в накладній (рахунку), по якій поставляється товар.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014 в строк до 12.06.2014 (включно).

При цьому, судом встановлено, що 29.08.2014 відповідач повернув позивачу частину товару на суму 5079 грн. 28 коп., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № ВП-0000004 від 29.08.2014 на суму 5079 грн. 28 коп., яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками позивача і відповідача (належним чином засвідчена копія вказаної видаткової накладної долучена позивачем до позовної заяви).

З огляду на те, що доказів укладення будь-яких інших договорів поставок між сторонами, а також доказів поставки товарів з Договором поставки № 159 від 15.04.2014 за будь-якими іншими видатковими накладними сторонами суду не надано, суд приймає до уваги та вважає обґрунтованими твердження позивача, викладені у позовній заяві, що за видатковою накладною (повернення) № ВП-0000004 від 29.08.2014 на суму 5079 грн. 28 коп. було повернуто частину товару, поставленого саме за видаткової накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014.

Таким чином, враховуючи суму поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, що становить 18355 грн. 61 коп., та суму повернутого відповідачем товару за видатковою накладною (повернення) № ВП-0000004 від 29.08.2014 на суму 5079 грн. 28 коп., суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 13276 грн. 33 коп., що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 03.09.2014, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками позивача і відповідача (належним чином засвідчена копія долучена позивачем до позовної заяви).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 13276 грн. 33 коп. відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» у розмірі 13276 грн. 33 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Ліком» в частині стягнення з Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» суми основного боргу у розмірі 13276 грн. 33 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1853 грн. 02 коп. за період з 13.06.2014 по 12.12.2014 (з урахуванням повернутого відповідачем товару на суму 5079 грн. 28 коп.).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.4 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 за прострочення оплати поставлених товарів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Ліком» в частині стягнення з Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» пені у розмірі 1853 грн. 02 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № Лк-0131820 від 22.05.2014, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 24% річних у розмірі 5224 грн. 33 коп. за період з 13.06.2014 по 22.02.2016 та інфляційні втрати у розмірі 6842 грн. 04 коп. за період з червня 2014 року по січень 2016 року (з урахуванням повернутого відповідачем товару на суму 5079 грн. 28 коп.).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 4.4 Договору поставки № 159 від 15.04.2014 сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов'язання покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити 24% річних.

З огляду на те, що Договором поставки № 159 від 15.04.2014 сторони встановили розмір процентів річних, які підлягають сплаті за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, інший, ніж передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме 24% річних, суд вважає правомірним нарахування позивачем 24% річних.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 24% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства «Ліком» в частині стягнення з Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» 24% річних у розмірі 5224 грн. 33 коп. та інфляційних втрат у розмірі 6842 грн. 04 коп. підлягають задоволенню у повному розмірі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Будівельно-виробниче об'єднання» (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8; ідентифікаційний код: 32626015) на користь Приватного підприємства «Ліком» (03124, м. Київ, провулок Радищева, буд. 3; ідентифікаційний код: 30638249) суму основного боргу у розмірі 13276 (тринадцять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 33 коп., пеню у розмірі 1853 (одна тисяча вісімсот п'ятдесят три) грн. 02 коп., 24% річних у розмірі 5224 (п'ять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 33 коп., інфляційні втрати у розмірі 6842 (шість тисяч вісімсот сорок дві) грн. 04 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набранням рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 18.03.2016

Суддя І.М. Отрош