Рішення № 56545553, 17.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.03.16р. Справа № 904/827/16

За позовом Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення пені та 3% річних за договором про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 у загальному розмірі 569 096 грн. 11 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (далі - відповідач) заборгованість за договором про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 у загальному розмірі 569 096 грн. 11 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 523 790 грн. 77 коп. - пеня;

- 45 305 грн. 34 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" зобов'язань за договором № 37 від 20.08.2014, укладеного між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" (покупець), в частині повної та своєчасної оплати придбаної продукції. При цьому, відповідно до договору про переведення боргу № 301 від 30.01.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (новий боржник) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (кредитор), первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 1 795 488 грн. 63 коп., що виник на підставі договору № 37 від 20.08.2014, укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник погоджується виконати всі зобов'язання, передбачені договором в тому числі грошове зобов'язання. За прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 08.04.2015 по 08.10.2015 в сумі 523 790 грн. 77 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 08.04.2015 по 08.02.2016 у сумі 45 305 грн. 34 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.03.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 13058/16 від 02.03.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем під час розрахунку пені неправомірно застосовано подвійну облікову ставку НБУ, оскільки в позовній заяві міститься посилання на неіснуючий пункт договору, а договір про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 не містить положень щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Також відповідач посилається на те, що згідно з пунктом 3.2. договору № 301 від 30.01.2015 первісний боржник зобов'язувався надати новому боржнику відповідні документи, що підтверджують дійсність вимог кредитора за основним договором у повному обсязі. Документами, що свідчать про дійсність вимог кредитора (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності, рахунки на оплату та інші) не були надані відповідачу, а витребувати зазначені документи не є можливим, оскільки підприємство первісного боржника ліквідовано.

У судове засідання 09.03.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 09.03.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засідання 09.03.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність у витребуванні додаткових доказів, а саме: від позивача - письмові пояснення щодо підстав нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; належні докази наявності заборгованості за договором № 37 від 20.08.2014 (первинні документи) в сумі 1 795 488,63 грн.

У зв'язку з викладеним, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 09.03.2016 оголошувалась перерва по 16.03.2016.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки відповідача до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвалою суду від 09.03.2016 було витребувано у позивача додаткові документи, але позивачем вимоги вказаної ухвали виконані не були.

Крім того, від позивача факсом надійшло клопотання (вх.суду 15067/16 від 14.03.2016), в якому він просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з хворобою його представника. При цьому, на підтвердження викладених у клопотанні обставин, позивач не надав жодного доказу, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача про день, час та місце наступного судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.03.2016 (а.с.34-35) та розпискою про повідомлення про час та місце наступного судового засідання, що міститься в матеріалах справи (а.с.36).

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 14.03.2016 не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника позивача не доведена, як і не надано доказів неможливості з'явлення його представника у судове засідання, призначене на 16.03.2016.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача, оскільки правова позиція позивача викладена у позовній заяві та позивач не скористався правом надання додаткових доказів, а правова позиція відповідача викладена у відзиві на позов.

Судом також було враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а з огляду на те, що з часу минулого судового засідання сторонами не долучено до матеріалів справи додаткових доказів, суд приходить до висновку, що сторонами до матеріалів справи надані всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 20.08.2014 між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" (далі - покупець) було укладено договір № 37 (далі - договір-1, а.с.10-12), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує продукцію, в кількості та за цінами згідно специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору, в подальшому іменовану обладнання (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору-1 ціна за обладнання вказана у специфікаціях № 1 на умовах самовивезення . Загальна сума договору складає 1 293 534 грн. 49 коп. з урахуванням ПДВ.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2., та 4.3. договору-1 оплата вартості обладнання буде здійснюватися шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 90 календарних днів з моменту відвантаження обладнання. Датою платежу є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Платежі по договору здійснюються в гривнях.

У пункті 12.1. договору-1 сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2015.

В подальшому, між продавцем та покупцем було укладено додаткову угоду № 1 від 30.10.2014 до договору-1, якою сторони дійшли згоди викласти деякі пункти договору у новій редакції, а саме:

- "пункт 1.1. Продавець продає, а покупець приймає та оплачує продукцію, в кількості та за цінаи відповідно до специфікацій № 1 та № 2, які є невід'ємною частиною договору, в подальшому іменовану обладнання.";

- "пункт 2.1. Ціна за обладнання вказана у специфікаціях № 1 та № 2 на умовах самовивезення (ДП "НВК "Електровозобудування").";

- "пункт 2.2. Загальна сума договору складає 1 795 488 грн. 67 коп., з урахуванням ПДВ.";

У відповідності до пункту 2. вказаної додаткової угоди сума додаткової угоди № 1 від 30.10.2014 з урахуванням специфікації № 2 складає 501 954 грн. 18 коп. з урахуванням ПДВ.

Також матеріалах справи містяться специфікація № 1 та № 2 (а.с.13, 14 на звороті).

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначає позивач у позовній заяві, за вказаним договором-1 у покупця утворилась перед позивачем заборгованість в сумі 1 795 488 грн. 63 коп.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" (далі - первісний боржник, покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (новий боржник) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (далі - кредитор, продавець) 30.01.2015 було укладено договір про переведення боргу № 301 (далі - договір-2), яким регулюються відносини, згідно з якими первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 1 795 488 грн. 63 коп., що виник на підставі договору від 20.08.2014 № 37, укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник погоджується виконати всі зобов'язання, передбачені зазначеним договором в тому числі грошове зобов'язання (пункт 1.1. договору-2).

У розділі 1 договору-2 сторони визначили загальні положення договору, а саме:

- кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи зі своєю сторони цей договір,дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.2. договору-2);

- з дати підписання договору припиняються зобов'язання первісного боржника перед кредитором за договором від 20.08.2014 № 37 (пункт 1.3. договору-2);

- всі зобов'язання, прийняті первісним боржником за договором від 20.08.2014 № 37, в повному обсязі переходять до нового боржника, а також в повному обсязі новий боржник самостійно несе відповідальність перед кредитором, передбачену договором від 20.08.2014 № 37 (пункт 1.4. договору-2).

При цьому, у пункті 3.2. договору-2 сторони визначили, що первісний боржник зобов'язується передати новому боржнику протягом трьох днів з дати підписання договору документи (їх засвідчені копії), що підтверджують дійсність вимог кредитора за основним договором:

- договір від 20.08.2014 № 37 (основний договір);

- специфікація № 1 до договору від 20.08.2014 № 37;

- додаткова угода № 1 від 30.10.2014;

- специфікація № 2 до додаткової угоди № 1 від 30.10.2014.

У пункті 5.1. договору-2 сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по договору.

У відзиві на позов відповідач посилається на те, що вказані документи йому передані не були.

Суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача, оскільки вказані документи у повному обсязі містяться в матеріалах справи, крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача з вимогою про передачу даних документів позивачем. Слід також відзначити, що до звернення із позовом до суду відповідач не заперечував та не ставив під сумнів дійсність вимоги, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що у пункті 3.2. договору-2 сторони визначили певний пакет документів, якій засвідчує дійсність вимоги, а відповідач у відзиві на позов зазначає про ненадання інших, непередбачених договором документів - видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності, рахунки на оплату та інші. Будь-яких заперечень щодо отримання вказаних у пункті 3.2. договору-2 документів відповідач не зазначає.

З приводу відсутності в матеріалах справи первинних документів, підтверджуючих виконання спірного договору поставки, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Слід зауважити, щодоговір про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 є тристороннім договором, який підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями" (первісний боржник, покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (новий боржник) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (кредитор, продавець) та у договорі всіма сторонами визнано та підтверджено факт наявності заборгованості за договором № 37 від 20.08.2014 в сумі 1 795 488 грн. 63 коп., отже суд вважає за можливе звільнити позивача від доказування факту наявності заборгованості за основним договором. Тим більше, будь яких відомостей про наявність заперечень сторін щодо існування вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

При цьому, у пункті 3.1. договору-2 вказано, що новий боржник зобов'язується виконати обов'язок первісного боржника протягом 14 банківських днів з дня отримання відповідної вимоги від кредитора.

У відповідності до вказаних умов, позивач звернувся до відповідача із листом № 7/58 від 02.02.2015, яке просив вважати вимогою про оплату поставленого товару за договором № 37 від 20.08.2014 на суму 1 795 488 грн. 63 коп. (а.с.15).

Вказаний лист був отриманий представником відповідача 19.03.2015 нарочно, про що мається відповідна відмітка на листі у нижньому правому куті.

Суд також зазначає, що до матеріалів справи сторони не долучили будь-які заперечення відповідача, заявлені протягом року з моменту отримання вказаного листа, щодо дійсності вказаної вимоги, а також прохання відповідача про надання документів, які підтверджують поставку товару на суму 1 795 488 грн. 63 коп., крім того, будь-якої відповіді на вказану вимогу відповідач не надав. Вимоги, викладені у листі № 7/58 від 02.02.2015 не виконав, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

За змістом статті 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 Цивільного кодексу України).

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарським судом встановлено, що відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору про переведення боргу - є господарськими зобов'язаннями, тому відповідно да статей 4, 173 - 175, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що договір про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, не визнаний недійсним у встановленому порядку, а первісний боржник (Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська паперова фабрика" з іноземними інвестиціями") у зобов'язанні був замінений новим боржником - відповідачем по справі ( Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика") за згодою кредитора (Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування"), а також, враховуючи, що цими ж сторонами у тристоронньому договорі про переведення боргу підтверджено наявність заборгованості за договором № 37 від 20.08.2014, вказане сторонами під час розгляду справи не спростовано, суд вважає, що відповідач допустив прострочення, оскільки у встановлений договором про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 строк зобов'язання щодо оплати в сумі 1 795 488 грн. 63 коп. на користь позивача не виконав.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у сумі 1 795 488 грн. 63 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати товару за договором № 37 від 20.08.2014, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи та в їх сукупності, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.3. договору № 37 від 20.08.2014 визначено, що у випадку не виконання покупцем пункту 4.1. договору, останній сплачує продавцю пеню у розмірі 0,01 % від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки.

При цьому, під час обґрунтування вимог про стягнення пені позивач послався на пункт 5.2. договору та розрахував пеню, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України.

В цій частині заперечення відповідача суд вважає обґрунтованими та визнає неправомірність застосування подвійної облікової ставки Національного банку України в той час, як пунктом 6.3. договору № 37 від 20.08.2014 визначено інший порядок розрахунку пені, а відповідно до 1.4. договору про переведення боргу № 301 від 30.01.2015 всі зобов'язання, прийняті первісним боржником за договором від 20.08.2014 № 37, в повному обсязі переходять до нового боржника, а також в повному обсязі новий боржник самостійно несе відповідальність перед кредитором, передбачену договором від 20.08.2014 № 37. Крім того, позивач врахував день, який є граничним для оплати, - 08.04.2015, в період заборгованості.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та умови пункту 6.3. договору № 37 від 20.08.2014, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаним періодом, судом встановлено, що в період з 09.04.2015 по 08.10.2015 пеня складає 32 857 грн. 44 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 32 857 грн. 44 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були розраховані 3% річних за період прострочення з 08.04.2015 по 08.02.2016 в сумі 45 305 грн. 34 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Дослідивши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що позивач неправомірно врахував день, який є граничним для оплати, - 08.04.2015, в період заборгованості.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом встановлено, що в період з 09.04.2015 по 08.02.2016 3% річних складають 45 157 грн. 77 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 45 157 грн. 77 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 569 096 грн. 11 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 8 536 грн. 44 коп. (1,5 відсотка ціни позову), а позивачем згідно платіжного доручення № 298 від 01.02.2016 сплачено 8 630 грн. 15 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 93 грн. 71 коп. (8 630,15 - 8 536,44).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова Фабрика" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Каспійська, будинок 2; ідентифікаційний код 39265179) на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (49068, м. Дніпропетровськ, вулиця Орбітальна, будинок 13; ідентифікаційний код 32495626) 32 857 грн. 44 коп. - пені, 45 157 грн. 77 коп. - 3% річних, 1 170 грн. 23 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (49068, м.Дніпропетровськ, вулиця Орбітальна, будинок 13; ідентифікаційний код 32495626) надмірно сплачений судовий збір у сумі 93 грн. 71 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 298 від 01.02.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_1