Ухвала суду № 56544954, 16.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22ц/796/4479/16 Головуючий у 1 інстанції - Оксюта Т.Г.

Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Барановської Л.В., Волошиної В.М.

При секретарі - Желепі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 13 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія») і, у зв»язку з невиконанням відповідачем рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 25.02.2015 року про виплату страхового відшкодування у сумі 9.209 грн.11 коп., просив винести рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь, за затримку виконання рішення: на підставі ст.625 ЦК України - 3% річних у сумі 246 грн.75 коп., втрати від інфляції у сумі 4.203 грн.04 коп.; на підставі ст.536 ЦК України - відсотки у сумі 2.095 грн.64 коп.; та на підставі п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» - пеню у сумі 4.102 грн.97 коп.

Також позивач просив стягнути понесені ним витрати на правову допомогу у сумі 2.743 грн.60 коп.

Рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 13 січня 2016 року позов задоволено /а.с.35-39/.

Судовим рішенням стягнуто з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 3% річних у сумі 246 грн.75 коп., індекс інфляції у сумі 4.203 грн.04 коп., пеню у сумі 4.102 грн.97 коп., відсотки за користування чужими грошима у сумі 2.095 грн.64 коп.

Також стягнуто витрати на правову допомогу у сумі 2.743 грн. 60 коп.

Вирішене питання про стягнення на користь держави судового збору у сумі 551 грн.20 коп.

В поданій апеляційній скарзі ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», не заперечуючи затримку невиконання ним судового рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині застосування ст.625 ЦК України, щодо стягнення 3% відсотків річних та втрат від інфляції, а також в частині застосування ст.536 ЦК України, щодо стягнення відсотків за затримку виконання грошового зобов»язання, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у позові /а.с.45-48/.

В частині рішення про стягнення пені на підставі п.36.5 ст.36 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у сумі 4.102 грн.97 коп., скаржник із судовим рішенням погоджується.

Мотивуючи свої доводи, скаржник посилається на те, що питання відповідальності страховика перед страхувальником за затримку виконання зобов»язань з виплати страхового відшкодування врегульоване Законом України «Про обов»язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним Законом відповідальності у спірних відносинах по відношенню до Цивільного кодексу України, а тому останній, в даному випадку не повинен застосовуватись. Оскільки п.5.36 ст.36 цього Закону «Про обов»язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає лише виплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а сплату відсотків та інфляційних втрат не передбачає, тому, на думку скаржника, страхова компанія зобов»язана виплатити лише пеню.

Також скаржник посилається на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі позадоговірних відносин, які регулюються нормами права закріпленими у главі 82 Цивільного кодексу України та законодавством про страхування, тому, на думку скаржника, приписи встановлені ст.625 ЦК України не поширюються на правовідносини, що виникли у зв»язку із завданням шкоди.

Оскільки, як вважає скаржник, відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов»язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди, як вважає в даному випадку скаржник, є фактично подвійною мірою відповідальності.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено, що рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 25.02.2015 року стягнуто з ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 9.209 грн.11 коп., а також витрати на правову допомогу у сумі 1.948 грн.80 коп., які були виплачені страховою компанією страхувальнику ОСОБА_2 лише 4.11.2015 року.

Указані обставини сторонами не заперечуються.

Як встановлено судом першої інстанції, питання стягнення з відповідача коштів на користь позивача було визначено рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 25.02.2015 року.

Судом нараховано пеню та 3% річних за період з 5.12.2014 року по 26.10.2015 року (дата звернення до суду). Згідно розрахунку наданого позивачем, 3% річних складають 246 грн.75 коп. та пеня становить 4.102 грн.97 коп.

При цьому встановлено, що обов»язок відповідача, як страховика, сплатити позивачу страхове відшкодування у сумі 9.209 грн.11 коп., повинен бути виконаний не пізніше 20.11.2014 року.

Відповідач, заперечуючи стягнення з нього відсотків та інфляційних втрат, в той же час, не заперечує правильність нарахованих судом указаних виплат та свого розрахунку суду не надав.

Відповідно до вимог чинного законодавства, у зв»язку з затримкою виконання грошового зобов»язання до боржника можуть застосовуватись штрафні санкції у вигляді нарахування пені, відсотків та інфляційних втрат, завданих в результаті цієї затримки.

Так, частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов»язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов»язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов»язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов»язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Із аналізу норм ст.ст.524,533-535,625 ЦК України слідує, що грошовим є зобов»язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто, будь-яке зобв»язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов»язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов»язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

У ч.3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов»язанні має одночасно і права і обов»язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов»язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов»язаний оплатити послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або оплату їх як ціни договору, є грошовим зобов»язанням.

Саме до останнього виду грошових зобов»язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору, якою є страхова сума.

Крім того, слід зазначити, що ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов»язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі обов»язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов»язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту,є грошовим зобов»язанням.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов»язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов»язання.

З урахуванням зазначеного аналізу, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо одночасного застосування до спірних правовідносин відповідальності страхової компанії у вигляді, як стягнення пені, так і відсотків та компенсацію втрат від інфляції на користь страховика, відповідно до ст.625 ЦК України.

Разом з тим, згідно зі ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Стягуючи одночасно відсотки у розмірі 3% річних за прострочку виконання грошового зобов'язання, відповідно до ст.625 ЦК України, та відсотки у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, відповідно до ст.536,1048 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що нарахування цих відсотків має різну правову природу, а тому законодавством не передбачено заборони одночасного застосування цього виду платежу за користування чужими коштами.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи скаржника в апеляційній скарзі є безпідставними.

Так, Закон України «Про обов»язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» не регулює питання виплати страховиком відсотків та інфляційних втрат за затримку виконання ним грошового зобов»язання страхувальнику, а тому твердження скаржника, що цей Закон є спеціальним щодо спірних правовідносин, а тому, начеб-то, норми ЦК в даному випдаку не повинні застосовуватись - є помилковим.

Крім того, із вище викладеного слідує, що затримка виконання судового рішення, що слідує із спірних правовідносин, не є шкодою, на чому наполягає скаржник, а є грошовим зобов»язанням, затримка виконання якого тягне за собою відповідальність у вигляді сплати пені, компенсацію інфляційних втрат та стягнення відсотків, як плату за користування чужими коштами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене на повно з»ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» відхилити, а рішення Солом»янського районного суду м.Києва від 13 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді