Ухвала суду № 56544925, 16.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

секретар: Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Гринчука Станіслава Дмитровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року у цивільній справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/4443/2016Головуючий у суді першої інстанції: Гаврилова О.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року відмовлено в задоволені заяви Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі по тексту - ПАТ «Укрсоцбанк») про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Не погодившись із такою ухвалою суду, Гринчук С.Д. в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про видачу виконавчих листів. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа, в якій ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків від 25 червня 2015 року не підсудна третейським судам згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки вона не пов'язана із захистом прав споживача, предметом позову у вказаній справі було стягнення заборгованості за кредитним договором за позовом банку. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-856цс15.

В суді апеляційної інстанції Поліщук Ю.В. в інтересах ПАТ «Укрсоцбанк» апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених в ній підстав.

В судове засідання ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається з матеріалів справи, 31 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №59, відповідно до якого ПАТ «Укрсоцбанк» надало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 76 500,00 доларів США, зі сплатою 12,5% річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 30 березня 2018 року, а ОСОБА_2, при цьому, зобов'язалась повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом і виконати свої зобов'язання згідно з кредитним договором у повному обсязі (а.с.9-16).

В п.6.2 вказаного договору сторонами було визначено третейське застереження, відповідно до якого у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходяться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

31 березня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 59/1, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій а також можливих штрафних санкцій у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту № 59 від 31 березня 2008 року (а.с.17-19).

25 червня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків в особі третейського судді Ярошовця В.М. було ухвалено рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором № 59 від 31 березня 2008 року в розмірі 1 787 860,08 грн. та витрат, пов'язаних з вирішенням спору Третейським судом у розмірі 18 278,60 грн. (а.с.4-6).

В серпні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 25 червня 2015 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» було відмовлено.

Відмовляючи у задоволені заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, суд першої інстанції, керуючись п.2, 5 ч.1 ст.389-10 ЦПК України виходив з того, що справа, у якій ухвалене рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не підвідомча третейському суду відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди». При цьому, районний суд керувався правовою позицією Верховного Суду України, висловленою при розгляді справи №6-856цс15.

Проте, колегія суддів в повній мірі не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 50 Закону України «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Порядок та підстави видачі виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів визначено главою 2 розділу VІІ-1 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 389-7 ЦПК України питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду.

Частиною 1 ст. 389-10 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» набув чинності 02 березня 2011 року доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Обмеження щодо підвідомчості справ третейським судам, встановлені вказаною нормою стосуються виключно справ у спорах щодо захисту прав споживачів, та не поширюється на інші справи.

Згідно з положеннями п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, справа, в якій постановлене рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 25 червня 2015 року в частині стягнення солідарно заборгованості з ОСОБА_3 не пов'язана із захистом прав споживача, оскільки останній в розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в даних правовідносинах не є споживачем банківських послуг, в зв'язку з тим, що виступає поручителем на підставі укладеного договору поруки від 31 березня 2008 року.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа, в якій ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків відносно ОСОБА_3 не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Також, суд безпідставно застосував правовий висновок Верховного Суду України у справі №6-856цс15, яка не є тотожною до даної справи. Вказана постанова Верховного Суду України не містить висновку про те, що третейські суди не можуть розглядати спори щодо стягнення заборгованості з поручителів.

Таким чином, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року, постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Гринчука Станіслава Дмитровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2015 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль