Ухвала суду № 56544862, 10.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/2521/2016 Головуючий в 1-й інстанції - Савицький О.А.

Доповідач-ЧобітокА.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І.

при секретарі - Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та просила стягнути з останнього заборгованість по орендній платі за договором найму № 29032012 від 09.07.2014 року у розмірі 62687,21 грн..

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 57872 грн.50 коп..

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове,яким стягнути з відповідача на користь позивача 5 300 грн. в іншій частині в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що судом не надано належної оцінки наданим відповідачем доказам та умовам договору оренди.

Вислухавши доповідь судді,пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що 09.07.2014 року між ОСОБА_5, яка змінила прізвище на ОСОБА_5, та відповідачем бувукладений договір найму №29032012, за умовами якого позивач передала ОСОБА_3 за плату в тимчасове користування (воренду) для здачі в суборенду квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( п.п.1.1.Договору).

Згідно з п.1.4 договору сторони узгодили, що квартира, яка є предметом договору буде використовуватися відповідачем для здачі в суборенду іншим особам.

Наймач зобов'язаний використовувати квартиру лише для проживання чи суборенди, забезпечити її цілісність, підтримувати в належному стані, забезпечити цілісність майна та використовувати квартиру за призначенням; вчасно здійснювати оплату за оренду квартири та інші платежі, передбачені цим договором ( п.п.2.2., 2.3. Договору).

Відповідно до п.3.1. , 3.4., 7.1. договору сторони встановили строк його дії з 18.06.2014 року включно до 18.12.2014 року з оплатою 5300 грн. в місяць до 01.09.2014 року, а з 01.09.2014 року по 18.12.2014 року - 750 доларів США в місяць, яка здійснюється щомісячно з 8 числа.

Всі розрахунки між сторонами по даному договору проводяться в гривнах на день оплати та підтверджуються документально ( п.п. 3.7. Договору).

Також сторонами погоджено їх право на дострокове розірвання договору найму шляхом обов»язкового письмового попереднього повідомлення іншої сторони за 30 календарних днів (п.п. 5.2. Договору).

19.06.2014 року відповідач сплатив орендну плату за встановлений сторонами період з 18.06.2014 року, про що останні зазначили в п.п. 7.2. договору.

09.07.2014 року сторони Актом передачі квартири та майна до договору найму №29032012 від 09.07.2014 року оформили тимчасове володіння та користування квартири з переліком майна ( а.с. 5).

Пред»явивши даний позов ОСОБА_4 зазначала , що відповідач умови договору щодо сплати орендної плати не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 57872,50 грн.. При цьому Актом передачі та прийому квартири і майна від 03.12.2014 року, до договору №29032012 від 09.07.2014 року встановлено, що відповідач самостійно залишив орендоване приміщення без передачі його позивачу.

Зазначивши розмір заборгованості у розмірі 57872,50 грн. ОСОБА_4 просила стягнути відповідача суму заборгованості у розмірі 62687,21 грн..

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_4 57872,50 грн. заборгованості за договором найму, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем умови договору щодо сплати орендної плати не виконуються, внаслідок чого виникла заборгованість липень, серпень 2014 року у розмірі по 5 300 грн., а також за вересень- листопад 2014 року по 750 доларів за кожен місяць з визначенням суми у гривнях за курсом НБУ на час подання позову.

Таке рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідними нормам матеріального та процесуального права, висновків якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Частина 1 ст. 58 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 будь-якого належного доказу про те, що ним проводилась оплата за оренду не надав, як не надав доказів і .

Так, посилаючись як на підставу виконання взятих на себе зобов»язань за період з 18.07.2014 року по 18.08.2014 року у розмірі 5 300 грн., відповідач надав ксерокопії листів, що містять записи, які на його думку, свідчать про сплату коштів за вказаний період ( а.с. 34-35).

Проте вказаний доказ не містить фактичних даних, на підставі яких можливо встановити, що існуючі на листах записи є розпискою позивача про отримання нею від відповідача вказаної ним суми.

Тобто, зазначений документ не містить ознак письмових доказів, так як не має істотних та достовірних відомостей про обставини справи, а відповідно до ч. 4 ст.. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання відповідача на покази свідка, як на доказ того, що ним було сплачено позивачу гарантійний внесок у розмірі 15 900 грн. не ґрунтуються на вимогах ст. 59 ЦПК України, оскільки передача грошей має бути підтверджена письмовими доказами і не може бути підтверджена іншими засобами доказування .

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що 08.09.2014 року він в телефонній розмові повідомив позивача про те, що більше не потребує оренди житла також висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки договором найму №29032012 від 09.07.2014 року сторони чітко визначили строк його дії та їх право на дострокове його розірвання.

Проте будь-яких доказів того, що відповідачем письмово за 30 днів повідомлено позивача про дострокове розірвання договору, як це передбачено п.п.5.2. договору, матеріали справи не містять і про їх існування ОСОБА_3 не зазначає.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду, ухваленого в даній справі, підстави до скасування якого відсутні .

Керуючись ст.ст.304,307,308,313-315,319 ЦПК України,колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -