Ухвала суду № 56526155, 14.03.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Гашинський М.А.

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 426/1319/15-ц

Провадження № 22ц/782/93/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого судді - Фарятьєва С.О.,

суддів - Коновалової В.А., Коротенко Є.В.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-тя особа Сватівська райдержадміністрація про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року позивач ОСОБА_3звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2, обґрунтовуючи його тим, що з 5 вересня 2008 вони знаходились у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народивсясин ОСОБА_4.

Проживав він разом з дружиною та цією дитиною і її сином від першого шлюбу ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2.

28 лютого 2014 року його колишня дружина, тобто відповідач, забрала свої та свого сина ОСОБА_5 речі і переїхала на проживання за адресою: АДРЕСА_1, залишивши сина ОСОБА_4 та його речі з ним.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 9 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дитини місце проживання їх спільного сина ОСОБА_4 було визначено з ОСОБА_8

УхвалоюАпеляційного суду Харківської області від 19 листопада 2014 року вказане рішення суду було залишено без змін.

Проте виконане вищевказане рішення суду виконавчою службою, до якої звернулась відповідач, не було, оскільки їх спільний син ОСОБА_4 категорично відмовився йти до матері.

На теперішній час дитина тривалий час проживає разом з ним, звикла до виниклих усталених сімейних відносин, умови її проживання, виховання та матеріального забезпечення у нього краще ніж у матері, яка участі у вихованні сина не приймає. Крім того, зміна місця проживання дитини може негативно вплинути на її психіку.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ним.

Оскаржуваним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3було задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, визначивши місце проживання їх з позивачем сина ОСОБА_4, з нею, оскільки вважає, що прийнято воно було із суттєвим порушенням норм процесуального права і були проігноровані факти, встановлені попереднім рішення суду від 9 липня 2014 року, та неправильно застосовані норми матеріального права, які стосуються переважного права батьків на визначення місця проживання з дитиною та на особисте виховання, крім того, дитина є малолітньою і постійно потребує материнської турботи, піклування та виховання.

В судовому засіданні апеляційного суду Луганської області відповідач ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10 апеляційну скаргу підтримали, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач ОСОБА_3 та його передставник ОСОБА_11 апеляційну скаргу не визнали. Вважають, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Представник 3-ої особи - Сватівської райдержадміністрації Ктітарєв В.Є. в судовому засіданні з рішенням суду першої інстанції погодився.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились до апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

У відповідності із вимогами ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, щоним були встановленні факти про те, що сторони в період з 5 вересня 2008 року по 9 липня 2014 року знаходились у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народивсясин ОСОБА_4 (а.с. 14).

Починаючи з 28 лютого 2014 року сімейні стосунки між сторонами були припинені і мешкати вони стали окремо. У цей день відповідач забрала свої та свого від першого шлюбу сина ОСОБА_5 речі і переїхала на проживання за адресою: АДРЕСА_1, а дитина сторін - син ОСОБА_4 залишився проживати разом з батьком ОСОБА_3, тобто позивачем по справі за адресою: АДРЕСА_2.

14 липня 2015 року відповідач змінила своє прізвище з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», що вбається із свідоцтва про зміну імені (а.с. 111).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, слід визначити з батьком.

Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, докази і відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Стаття 141 СК Українивизначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до ч.1 ст. 160 Сімейного кодексу місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Положеннями ч.1 ст. 161 СК України передбачено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання і місця проживання.

В судовому засіданні суду першої інстанції малолітній ОСОБА_4 пояснив, що він хотів би проживати разом з татом, а з мамою спілкуватися не бажає (а.а.с. 160-161).

Вимогами ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Разом з тим орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З акту оцінки потреб дитини та сім'ї від 23.02.2015 року вбачається, що ОСОБА_4 проживає разом з батьком, який повністю виконує свої обов'язки по вихованню дитини та забезпеченню її потреб (а.а.с. 20-22).

Письмовим висновком органу опіки та піклування Сватівської райдержадміністрації Луганської області від 16.09.2015р. № 22/28-1986 місце проживання малолітнього ОСОБА_4 визначено можливим та доцільним разом з батьком ОСОБА_3 (а.а.с. 106-107).

При цьому у вищевказаному письмовому висновку, який було досліджено судовою колегією, зазначено про житлові та побутові умови як позивача так і відповідача.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У відповідності із ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із ч.ч. 2 і 4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.

В силу ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обов'язки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.

При вирішенні цього конкретного спору про місце проживання дитини, судова колегія виходить з принципу пріоритетності прав та інтересів дитини і приймає до уваги встановлені в судовому засіданні факти щодо прихильності дитини до батька і враховує особисту думку малолітнього сина сторін щодо місця його проживання з батьком, а також норми Конституції України та законодавства, що регулює ці питання.

Так, статтею 21 Конституції України проголошено вільність і рівність усіх людей у своїй гідності та правах. Ця вихідна конституційна засада конкретизована у статті 24 Конституції України: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень, в тому числі за ознаками статі. У частині 3 цієї статті Конституції України закріплено конституційні гарантії, якими забезпечується рівність прав жінки і чоловіка.

Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване статтею 33 Конституції України.

За Цивільним кодексом України (ст. 29) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Таким чином сам по собі вік дитини та її стать, на що звертає увагу відповідач, не є визначальним при розгляді справи про місце проживання дитини, а цій обставині має бути надана оцінка у сукупності з іншими доказами.

Доказів про те, що батько налаштовує сина проти неї та чинить перешкоди у її спілкуванні з дитиною відповідач суду не надала.

До того ж після 9 липня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, ОСОБА_8 не приймала належних заходів для спілкування з дитиною та надання дитині необхідної матеріальної допомоги.

Враховуючи вищенаведені обставини справи в сукупності і з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, встановивши про відсутність будь-яких виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітнього сина з його батьком, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що місцем проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, слід визначити місце проживання його батька, тобто ОСОБА_3

З вказаними висновками суду першої інстанції вважає за необхідне погодитись і судова колегія апеляційного суду, оскільки зроблені вони на підставі встановлених ним обставинах справи, всебічно, повно та об'єктивно досліджених доказах, та на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Посилання апелянта на те, що суд не врахував обставини, які були встановлені рішенням суду від 9 липня 2014 року, судова колегія до уваги не приймає, оскільки такі справи за аналогічними позовами можуть бути розглянуті судом неодноразово за наявності обставин, які змінюються.

Не бере судова колегія до уваги і послання апелянта в своїй скарзі на те, що всупереч чинному законодавству позивач був допитаний в судовому засіданні в якості свідка, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст. 184 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 180-182 цього Кодексу.

А згідно з вимогами ч. ч. 1 і 2 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги або за печення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд при визначені місця проживання дитини з батьком взяв до уваги тільки житлові та побутові умови батька і жодним чином не зазначив про те, що житлові та побутові умови за місцем проживання матері хлопчика є належними та повністю задовольнили б всі потереби дитини, оскільки у письмовому висновкуоргану опіки та піклування Сватівської райдержадміністрації Луганської області від 16.09.2015р. № 22/28-1986, який було досліджено судовою колегією, зазначено про житлові та побутові умови як позивача так і відповідача, про що зазначалось вище.

Крім того, зазначене ніяк не вплинуло на законність рішення суду і діючим законодавством не передбачена заборона вчиняти такі дії, а згідно діючого законодавства на території України визнається і діє принцип верховенства права.

Також не приймає до уваги судова колегія і посилання апелянта на ту обставину, що дитина є малолітньою і постійно потребує материнської турботи, піклування та виховання, а тому повинна бути залишена на проживання з нею, оскільки Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року визнається принцип спільної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини і першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини, а по даному спору залишення дитини на проживання з батьком буде відповідати її інтересам.

Наведені апелянтом доводи апеляційної скарги не дають суду апеляційної інстанції підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищенаведене підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Сватівського районного суду Луганської області від 19 січня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: