Рішення № 56525193, 16.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/636/15-ц Головуючий у І інстанції Литвин О. В.Провадження № 22-ц/780/167/16 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 30 16.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

16 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Верланова С.М., Приходька К.П.,

за участі секретаря Дрозда Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Проксіма» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивач пред»явив в суді названий позов посилаючись на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 01.12.2010 року з вини ОСОБА_7, який перебував у трудових відносинах з відповідачем у справі ОСОБА_6 та керував належним останньому на праві власності силовим тягачем «МАN», д.н.з. НОМЕР_1, з напівпричепом-рефрижератором, д.н.з. НОМЕР_2, стався наїзд на гр. ОСОБА_8 Від отриманих в результаті події тілесних ушкоджень останній помер на місці пригоди.

Вироком Таращанського районного суду Київської області від 15.04.2014 року ОСОБА_7 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17.03.2015 року вказаний вирок суду було скасовано та звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі акту амністії за поданою ним заявою.

В результаті загибелі ОСОБА_8, його матері ОСОБА_2 та дружині - ОСОБА_3 та двом їх спільним із загиблим дітям було заподіяно матеріальну та моральну шкоду.

ОСОБА_2 просить стягнути із відповідача у справі - товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Проксіма», матеріальну шкоду у розмірі 22 666,30 грн., що становить вартість поховання ОСОБА_8, поминальних обідів, надгробного пам'ятника, проведеної у кримінальному провадженні судової експертизи та пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди велосипеда.

Моральну шкоду ОСОБА_2 оцінює у сумі 300 000 грн., 297 450 грн. з яких просить стягнути з ОСОБА_6, а 2 550 грн. з ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма».

Позивач ОСОБА_3, посилаючись на встановлений судом факт батьківства щодо її малолітніх дітей, вважала, що загибель ОСОБА_8 призвела до втрати батька та годувальника її дітей, а відтак є необхідність у стягненні з ОСОБА_6 на її користь матеріальної шкоди, заподіяної її дітям, шляхом стягнення з відповідача щомісячно 35% мінімальної заробітної плати на кожного з дітей до їх повноліття та на неї щомісячно в розмірі 30% мінімальної заробітної плати до повноліття сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 05жовтня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 510 грн. , 250 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, 2 923 грн. 20 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат, а всього 253 433 (двісті п'ятдесят три тисячі чотириста тридцять три) грн. 20 коп..

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі та відповідач ОСОБА_6 подали апеляційні скарги посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в доводах апеляційної скарги зазначають, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10 до ТзДВ Страхова компанія «Проксіма» про стягнення моральної шкоди в сумі 2550 грн. суд першої інстанції послався на п.22.3. ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», хоча вказана норма діє в редакції Закону № 5090-VI від 05.07.2012 р. та не містить п.22.3.

Також зазначають, що питання відшкодування страховиком моральної шкоди регулюється ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи з якої позовні вимоги ОСОБА_2 до страховика про відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволення.

Також не погоджуються із висновком суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 відповідачем ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма» з посиланням на п.16 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Апелянти вважають, що такі висновки суду не узгоджуються з положеннями п.п. 38.1.1 п. 38.1 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 993 ЦК України. Виходячи з вказаних положень у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, після виплати страхового відшкодування страховиком, до нього переходить право регресної вимоги, тобто страховик має право подати регресний позов до страхувальника або водія, однак це не позбавляє його обов»язку виплатити страхове відшкодування потерпілому.

Також позивачі не погоджуються із підставами для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 Зазначають, що висновки суду не узгоджуються із положеннями ст. 1200 ЦК України, відповідно до якої підставою для відшкодування шкоди є факт перебування особи на утриманні у потерпілого. При цьому за умову відшкодування шкоди не ставиться момент встановлення батьківства щодо дитини чи виникнення права на дитину.

Просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_6 посилається на те, що судом при ухваленні рішення не було враховану низку обставин, а саме, що позов пред'явлений до трьох відповідачів, а суд стягнув кошти лише з ОСОБА_6 Вважає, що суд не застосував рекомендації, які містяться в п.4 постанови № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Суд не прийняв до уваги положення цієї постанови і прийняв рішення в якому не врахував вини ОСОБА_7 Також суд не звернув уваги на те, що разом із апелянтом відповідачем була ще і страхова компанія «Проксіма», а тому апелянт не погоджується із висновком суду про стягнення усіх сум лише з нього.

Також апелянт наголошує на тому, що суд не мотивував свого висновку в частині визначення розміру моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачі не надали жодного доказу заподіяння моральної шкоди і визначення її у такому розмірі.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 необхідно відмовити виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2010 року з вини ОСОБА_7, який перебував у трудових відносинах з відповідачем у справі ОСОБА_6 та керував належним останньому на праві власності автомобілем «MAN», д.н.з. НОМЕР_1, з напівпричепом-рефрижератором, д.н.з. НОМЕР_2, та порушив під час руху автомобілем вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 б, 12.3 Правил дорожнього руху України, стався наїзд на гр. ОСОБА_11, який на час пригоди знаходився на проїзній частині дороги в лежачому положенні. Від отриманих в результаті події тяжких тілесних ушкоджень останній помер.

Всі витрати по похованню ОСОБА_11, поминальних обідів, встановленню надгробного пам'ятника та оплаті проведеної в рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України судової експертизи понесла мати загиблого - ОСОБА_2. Загальна вартість понесених нею витрат становить 21 076,23 грн.., що становить 8 924,44 грн. витрат на поховання, 10 000 грн. вартості пам'ятника надгробного, 2 151,79 грн. вартості проведеної в рамках кримінального провадження судової експертизи. Розмір збитків від пошкодження велосипеда «Ардіс Славутич», який відповідно до оціночного акту відновленню не підлягає, становить 639 грн..

Відповідно до страхового полісу № ВС/7863664 від 30.01.2010 ОСОБА_6 застрахував у ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма» свою цивільно-правову відповідальність перед третіми особами. При цьому страховим полісом встановлений ліміт за заподіяну життю та здоров'ю шкоду в сумі 51 000 грн., майну - 25 000 грн. Розмір франшизи становить 510 грн.

Про страховий випадок, наслідком якого є предмет даного спору, відповідач у справі - ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма», дізналося після отримання копії позовної заяви у даній справі, а саме 05.06.2015 року.

Позивач ОСОБА_3 має двох малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Батьківство ОСОБА_8 щодо дітей було встановлено рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 11.02.2011 року у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства. На час звернення до суду із вказаною заявою (31.01.2011 року) ОСОБА_3 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації та отримувала допомогу на дітей як одинока матір з 01.02.2006 року по 10.02.2011 року включно. З обліку знята 11.02.2011 року на підставі вказаного рішення Рокитнянського районного суду Київської області.

Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_7 у вчиненні ДТП є доведеною наявними у справі письмовими доказами, які, на переконання суду, є достатніми та належними і з приводу чого у суду немає жодних сумнівів. З посиланням на ч.2 ст. 1187 ЦК України суд визначив, що за заподіяну ДТП шкоду має відповідати власник транспортного засобу, яким керував ОСОБА_7, а саме ОСОБА_6

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягав стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із загальних засад відшкодування моральної шкоди, визначених ст.ст. 23, 1167 ЦК України, принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи щодо наявності та тривалості фізичних та моральних страждань позивача ОСОБА_2 внаслідок смерті її сина, а відтак факту наявності такої шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням та вини заподіювана шкоди в її заподіянні .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 550 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ця вимога не ґрунтується на законі, оскільки відповідно до положень п. 22.3 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» моральна шкода відшкодовується страховиком лише потерпілому, однак потерпілий за договором страхування загинув.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма» про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 22 666,3 грн. суд першої інстанції виходив з того, що страхувальник ОСОБА_6 не повідомив страховика про страховий випадок у визначений договором і законом строк, а тому обов»язок відшкодовувати шкоду покладається саме на нього, а не на страхову компанію. Зважаючи, що завдавачем шкоди є ОСОБА_7, а відповідати за останню за вимогами ст.. 1187 ЦК України має відповідач у справі ОСОБА_6, вимоги позивача ОСОБА_2 до страховика про відшкодування шкоди таким чином не ґрунтуються на законі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.1200 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Проте, малолітні ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) народилися до смерті ОСОБА_11, але не перебували на його утриманні на час його смерті (01.12.2010 року) та не мали права на одержання від нього утримання за час його життя, оскільки факт батьківства ОСОБА_11 щодо вказаних малолітніх дітей було встановлено після його смерті, а ОСОБА_3 отримувала на дітей допомогу від органів соціального забезпечення як одинока матір.

Судова колегія не у повному обсязі погоджується із висновками суду першої інстанції.

Зокрема не можна погодитись із підставами для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до СК «Проксіма» в частині відшкодування моральної шкоди, а саме в тому, що моральна шкода може бути відшкодована лише потерпілому, але потерпілий загинув, що виключає таке відшкодування.

ОСОБА_2 підставою своїх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди до страхової компанії зазначала п.22.3 ст.22, п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів»

Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961- IV (далі - Закон № 1961-IV) визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 22.3 вказаної вище статті 22 передбачено, що потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо- транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Визначення потерпілого дано в ст. 1 Закону № 1961-IV, відповідно до п.1.3. якого потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе

власник цього транспортного засобу.

Статтею 23 Закону № 1961-IV дано визначення того, що є шкодою, заподіяною життю та здоров»ю потерпілого в результаті дорожньо- транспортної пригоди, а саме, що це є шкода ( в тому числі моральна шкода) пов»язана із смертю потерпілого.

Таким чином із системного аналізу ст. 1, 22 та 23 Закону № 1961-IV, який діяв на час виникнення правовідносин вбачається, що цими нормами передбачається відшкодування моральної шкоди пов»язаною із смертю потерпілого на користь третіх фізичних осіб, в даному випадку його матері ОСОБА_2 А тому висновки суду про те, що потерпілий помер, а відшкодування моральної шкоди іншим особам не передбачено не є правильними.

Однак при цьому судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що позов до СК «Проксіма» про відшкодування моральної шкоди не підлягав до задоволення, але з інших підстав.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані, зокрема, вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо- транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально, а також проінформувати один одного про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси.

Як слідує з письмових заперечень ТзДВ «Страхова компанія «Проксіма» на позовну заяву, страховик лише після отримання копії позовної заяви у даній цивільній справі, а саме 05.06.2015 року, дізнався про те, що під час дії договору 01.12.2010 року відбулася ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу, в результаті якої загинув ОСОБА_11 і повідомлення від страхувальника - ОСОБА_6 про страхову подію у страховика відсутнє.

Як роз'яснено у п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року за № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», у разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності / у передбачених випадках-МТСБУ/, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.

Враховуючи наведене, не підлягали до задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 до страхової компанії «Проксіма» ні в частині відшкодування моральної, ні в частині відшкодування матеріальної шкоди.

Щодо доводів апеляційної скарги позивачів про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував редакцію Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», яка діяла на час настання страхового випадку виходячи з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинув ОСОБА_11 сталась ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Саме з цього часу у сторін виникли взаємні права та обов'язки щодо виплати страхового відшкодування.

Вирішуючи позовні вимоги до страхової компанії суд першої інстанції правильно посилався на норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» , які діяли не на час вирішення позову, а на час настання страхового випадку. Також на норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», які діяли на час настання страхового випадку, посилались і позивачі у своєму позові . А тому посилання позивачів в апеляційній скарзі на те, що суд застосував закон, який втратив свою чинність є голослівними.

Судова колегія не може погодитись із висновком суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди на користь неповнолітніх дітей, завданих втратою годувальника з таких підстав.

Відповідно до ст. 1200 ЦК України в разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті, право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1 -5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Відповідно до частини 3 статті 1200 ЦК України особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника та інших доходів.

Як вбачається із копій свідоцтв про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 р.н . та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 є синами ОСОБА_11 Разом із тим, на момент смерті, вони не знаходились на його утриманні, оскільки судом було встановлено і це не спростовано позивачами, що їх матір ОСОБА_4 отримувала соціальну допомогу від держави як мати, яка одна виховує дітей.

Судова колегія вважає, що посилання суду на те, що діти не знаходились на утриманні ОСОБА_13. на час його смерті, оскільки факт батьківства був встановлений рішенням суду від 11.02.2011 року, а тому не мають права на отримання відшкодування у зв'язку із смертю годувальника є помилковим. Не дивлячись на те, що факт батьківства ОСОБА_11 щодо дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був встановлений після його смерті, однак їх батьком він є від їх народження, а отже вони мали право на одержання від нього утримання з дня народження.

ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_6 щомісячно по 35% мінімальної заробітної плати на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

Однак судова колегія не може погодитись із таким розрахунком відшкодування з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_8 не працював і його щомісячний дохід складався лише із пенсії у розмірі 770,34 грн. І саме з цього розміру необхідно виходити визначаючи розмір відшкодування на користь неповнолітніх дітей. Оскільки крім дітей, ОСОБА_8 не мав інших утриманців, розмір пенсії , який він отримував, має бути поділений на трьох - на нього, та двох дітей: 770,34:3 =256,78 грн. Тобто щомісячно з відповідача ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 256,78 грн. на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про відшкодування шкоди на її користь у вигляді щомісячних виплат, рішення суду першої інстанції є правильним. ОСОБА_3 не навела правових підстав, за яких вона має право на таке відшкодування. Як вбачається із матеріалів справи вона не була дружиною ОСОБА_12 Також матеріали справи не містять доказів того, що вона перебувала на його утриманні. На такі обставини ОСОБА_3 не посилалась і в позовній заяві.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув шкоду лише з нього, а не зі страхової компанії та винної особи, то ці доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд першої інстанції правильно встановивши, що водій автомобіля ОСОБА_7. який був визнаний винним у ДТП, перебував у трудових відносинах з ОСОБА_6, ОСОБА_6 є власником транспортного засобу, а тому має відповідати а заподіяну шкоду на підставі ч.2 ст. 1187 ЦК України.

Також є голослівними доводи відповідача щодо неналежного обґрунтування судом своїх висновків в частині визначення розміру моральної шкоди. Судове рішення містить в собі належне обґрунтування підстав для задоволення цих позовних вимог. Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягав стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із загальних засад відшкодування моральної шкоди, визначених ст.ст. 23, 1167 ЦК України, принципів розумності та справедливості, з врахуванням встановлених обставин справи щодо наявності та тривалості фізичних та моральних страждань позивача ОСОБА_2 внаслідок смерті її сина, а відтак факту наявності такої шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням та вини заподіювача шкоди в її заподіянні .

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року в даній справі скасувати в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_3 і в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування майнової шкоди, завдану втратою годувальника неповнолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 256,78 грн. та неповнолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 256,78 грн. щомісячно, починаючи з 7 травня 2015 року і до досягнення ними вісімнадцяти років, а у випадку продовження навчання до закінчення навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді