Ухвала суду № 56525074, 15.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/7749/15-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/776/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 15.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

Суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Воробей В.М.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції у Київській області Бут Максима Анатолійовича, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірним рішення державного виконавця органу Державної виконавчої служби Бучанського МУЮ Бут М.А. та скасувати постанову ВП № 48862185 від 28 вересня 2015 року про накладення арешту на земельну ділянку площею 0,1190 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка належить скаржнику на праві власності та заборону ОСОБА_3 здійснювати відчуження будь-якого майна.

В обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначає, що єдиною підставою для накладення арешту на нерухоме майно стало прохання стягувача ОСОБА_2 Скаржник зазначає, що він працює, отримує заробітну плату, однак ні за місцем його роботи, ні місцем роботи, ні розміром заробітної плати державний виконавець не поцікавився. Будь-яка заборгованість по сплаті аліментів відсутні. Діями державного виконавця порушено право власності ОСОБА_3

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2015 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано неправомірним рішення державного виконавця ВДВС Бучанського МУЮ Бут Максима Анатолійовича та скасовано постанову ВП № 48862185 від 28 вересня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, стягувач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що у боржника існує заборгованість по сплаті аліментів, а тому стягувач звернулася до державного виконавця з заявою про накладення арешту на майно. Крім того, суд розглянув скаргу без участі стягувача, який не був у судовому засіданні з поважних причин та просив відкласти розгляд справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець дійшов передчасного висновку про накладення арешту на нерухоме майно.

Колегія суддів по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у ВДВС Бучанського МУЮ у Київській області перебуває виконавчий лист № 367/3302/15-ц від 18 вересня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі ? частини всіх доходів на утримання дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 22 травня 2015 року і до досягнення повноліття.

Згідно довідки від 06 жовтня 2015 року ОСОБА_3 працює в ТОВ «Енергосервісна компанія «Тодак» з 01.10.2014 року та отримує заробітну плату, з якою можуть бути стягнуті аліменти відповідно до рішення суду.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно.

Оскільки ОСОБА_3, працює, має постійний дохід в грошовій форму, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії державного виконавця по накладенню арешту на майно боржника суперечать вимогам ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем проігноровано вимоги закону про першочергове звернення стягнення на грошові кошти боржника.

Доводи апеляційної скарги в частині наявності заборгованості боржника по аліментам колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу про наявність такої заборгованості та причини її виникнення з урахування офіційного працевлаштування ОСОБА_3

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду скарги, а саме розгляд скарги у відсутність стягувача та його представника, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справ ОСОБА_2 та її представник двічі належним чином повідомлялись судом про час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 386 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Звертаючись до суду з повторним клопотання про відкладення розгляду скарги представник ОСОБА_5 - адвокат Лисенко Г.О. не надав суду доказів поважності своєї відсутності в судовому засідання та не звернув уваги, що він звертається до суду з клопотання про відкладення розгляду справи повторно, в той час як строк, визначений ст. 386 ЦПК України для розгляду скарги вичерпаний, а отже суд в силу вимог ст. 157 ЦПК України позбавлений можливості відкласти розгляд справи в межах розумних строків розгляду скарги, тобто 10 діб.

За таких обставин посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 169 ЦПК України є безпідставним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.