Ухвала суду № 56525041, 15.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/2018/15-ц Головуючий у І інстанції Кухленко Д. С.Провадження № 22-ц/780/470/122-ц/780/470/16 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В. О.Категорія 4 15.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Воробей В.М.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши їй в користування жилу кімнату № 3 площею 12 кв.м., а відповідачу жилу кімнату № 4 площею 16,2 кв.м.; всі інші приміщення квартири залишити в загальному користуванні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 належить 1/2 частина квартири № 11 за вищезазначеною адресою. Відповідно до технічного паспорту вказана квартира загальною площею 57,9 кв.м., житлова площа 28,2 кв.м., складається з двох кімнат: кімната № 3 площею 12,0 кв.м. та кімната № 4 площею 16,2 кв.м. Зазначені кімнати є ізольованими одна від одної. Відповідач є співвласником іншої 1/2 частини спірної квартири та відмовляється в добровільному порядку визначити порядок користування жилими кімнатами спірної квартири та підсобними приміщеннями. Сторони добровільно не можуть встановити порядок користування квартирою.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2015 рокупозов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_3 в користування жилу кімнату № 3 площею 12,2 кв.м. а ОСОБА_2 - жилу кімнату № 4 площею 16,2 кв. м., всі інші приміщення квартири залишено в загальному спільному користуванні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач не надала жодних доказів порушення її прав відповідачем. ОСОБА_3 жодного разу не зверталася до ОСОБА_2 з пропозицією встановити порядок користування квартирою. Суд першої інстанції не залучив до участі у справі третю особою ОСОБА_4, у якої позивач придбала частину квартири на прилюдних торгах. Дані електронні торги можуть бути визнані незаконними, оскільки дії державного виконавця, який готував документи в рамках виконавчого провадження та передавав частину квартири, власником якої є позивач, для продажу на електронних торгах визнані незаконними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником ? частини квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом від 02 березня 2015 року (а.с.3).

ОСОБА_2 є співвласником іншої ? частини зазначеної квартири, на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 серпня 2012 року.

Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як співвласник квартири, має право на виділення в користування окремої кімнати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Пунктом 14 постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22 грудня 1995 року роз'яснено судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником ? частини квартири АДРЕСА_1, яка має дві окремі ізольовані кімнати, а, отже позивач має право на виділення їй в користування кімнати у зазначеній квартирі в силу ст. 358 ЦК України.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що зі змісту позовної заяви не вбачається, яке право позивача є порушеним. Однак, для визначення порядку користування квартирою не обов'язкова наявність порушення прав власника зі сторони іншого співвласника, оскільки право на виділення частини майна в натурі встановлено законом і для його реалізації закон не визначає обов'язкового порушення прав на виділ в натурі іншими співвласниками.

Доводи апелянта щодо незалучення до участі у справі ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки остання не є співвласником зазначеної квартири, а тому оскаржуване рішення не впливає на її права та обов'язки.

Посилання ОСОБА_2 на незаконність дій державного виконавця у виконавчому провадженні та можливість визнання в подальшому незаконними електронних торгів є безпідставними, оскільки зазначені доводи відповідача є лише припущенням, а доказування в силу ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду є законним та обґрунтованим, ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, а тому підстави для його скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 12 листопада 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.