Ухвала суду № 565235, 05.04.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

05.04.07 Справа № 5/3576-13/442А

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Процик Т.С.

Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів

на постанову Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р.

у справі № 5/3576-13/442А

за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова, м.Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Нарвал”, м.Київ

про визнання недійсним господарського зобов”язання на суму 168202,08 грн., яке виникло між ТзОВ „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів та ТзОВ „Нарвал”, м.Київ на підставі усної угоди, та застосування юридичних наслідків, передбачених ст.208 ГК України

За участю представників сторін:

від позивача: Мусійчук А. –старший державний податковий інспектор.

від відповідача 1: Хворова Н. –представник.

від відповідача 2: не з”явився.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заява про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р. у справі № 5/3576-13/442А задоволено позов Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова, м.Львів та визнано недійсним господарське зобов”язання, яке виникло між ТзОВ „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів та ТзОВ „Нарвал”, м.Київ на підставі усної угоди та застосовано юридичні наслідки, передбачені ст.208 ГК України, а саме: зобов”язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Нарвал”, м.Київ повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів все одержане в результаті виконання господарського зобов”язання - 168202,08 грн., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Артіс-Електромонтаж”, м.Львів в доход державного бюджету –168202,08 грн.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.207, 208 ГК України та того, що спірне господарське зобов”язання спрямоване на приховування від оподаткування доходів відповідачем 2 (ТзОВ „Нарвал”), оскільки після здійснення фінансово-господарських операцій та продажу товарів у відповідача 2 виникли податкові зобов”язання з ПДВ, які останній згідно з ст.ст.3,7 Закону України „Про податок на додану вартість” повинен був відобразити у деклараціях по ПДВ та сплатити відповідну суму податку у встановлений законодавством термін до бюджету, чого не зробив, так як згідно з інформацією, наведеною у листі ДПІ у Печерському районі м.Києва, до податкового органу не звітується, останній звіт подав в березні 2005р., місцезнаходження підприємства не встановлено, що, на думку суду, підтверджує наявність наміру у відповідача 2 на порушення інтересів держави та суспільства.

Відповідач 1 з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у позові відмовити повністю з підстав, наведених в апеляційній скарзі, з мотивів порушення норм матеріального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та матеріалам справи.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу та представник позивача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач 2 участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.

Розглянувши доводи відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, доводи позивача, наведені у запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова місцевого господарського суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Як випливає з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 24.06.2005р. між ТзОВ „Артіс-Електромонтаж”, відповідачем 1 у справі, та ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” було укладено договір субпідряду № 24/06/05 на виконання будівельно-монтажних робіт об”ємом та вартістю разом з матеріалами 1389618,95 грн. На виконання вказаного договору відповідач 1 придбав у ТзОВ „Нарвал”, відповідача 2 у справі, товарно-матеріальні цінності на суму 168202,08 грн., в т.ч.ПДВ –28033,68 грн., у зв”язку з чим відповідач 2 виставив відповідачу 1 рахунок-фактуру № 45/17 від 25.06.2005р. на суму 168202,08 грн. та 25.06.2005р. одночасно з відвантаженням товару надав видаткову накладну № 256 та податкову накладну № 256 з посиланням на рахунок-фактуру. 25.06.2005р. платіжним дорученням № 562 на поточний рахунок продавця-відповідача 2 відповідачем 1 було перераховано 168202,08 грн.

Як зазначено в акті ДПІ у Залізничному районі м.Львова від 10.10.2006р. № 286/23-0/30583813 „Про результати виїзної планової перевірки ТзОВ „Артіс-Електромонтаж” з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003р. по 30.06.2006р.”, витрати за видатковою накладною від 25.06.2005р. № 256 товариством (відповідачем 1) віднесено до складу валових витрат ІІкв.2005р. та відображено в бухгалтерському обліку проведенням Дт рах.28 „Товари” Кт рах.631 „Розрахунки з постачальниками” і включено до Декларації по податку на прибуток за Іпівр.2005р. Суму ПДВ 28033,68 грн. за податковою накладною від 25.06.2005р. № 256 включено до складу податкового кредиту у червні 2005р., вписано в реєстр отриманих податкових накладних та Декларацію по ПДВ за червень 2005р.

Придбане у відповідача 2 обладнання було встановлено відповідачем 1 контрагенту за договором субпідряду. Так, відповідно до банківської виписки від 24.05.2005р. відповідач 1 отримав на поточний рахунок від ДП „Ост-Інвест-унд-Баупроектменеджмент-Україна” 168000 грн. (з ПДВ) з призначенням платежу: авансовий платіж за будівельно-монтажні роботи по договору субпідряду № 24/06/05, у зв”язку з чим було відвантажено обладнання по видатковій накладній № АЕ-0000018 від 29.06.2005р. на суму 168000 грн. (з ПДВ) та виписано податкову накладну № 40 тою ж датою.

Таким чином, спірне господарське зобов”язання підкріплене реальними фінансово-господарськими взаємовідносинами.

Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Вищеописані обставини судом першої інстанції не досліджувались та не оцінювались, що призвело до неповного з”ясування обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття 208 ГК України як наслідок визнання недійсними таких господарських зобов”язань визначає стягнення за рішенням суду в дохід держави всього одержаного за такими договорами. Так, відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У відповідності до п.11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" при визнанні угоди недійсною необхідно встановити: у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, угода, господарське зобов”язання може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.

При цьому, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що у даній справі позивачем оспорюється господарське зобов”язання, яке виникло на підставі усної угоди між відповідачами.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано, що, виходячи із змісту ч.2 ст.70 КАС України, доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін господарського зобов”язання від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв‘язок між укладанням угоди, виникненням господарського зобов”язання та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків, а не сам факт порушення кримінальної справи.

З матеріалів справи вбачається відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарського зобов”язання недійсним. Обвинувальний вирок суду про засудження посадових осіб сторін спірного господарського зобов”язання у кримінальній справі про ухилення від сплати податків, зокрема посадової особи відповідача 2, який міг би підтвердити наявність умислу спрямованого проти інтересів держави та суспільства при укладенні угоди та виникненні господарського зобов”язання, в матеріалах справи відсутній та позивачем не наданий.

Позивачем не доведено, що усна угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов”язання, була вчинена відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Матеріали справи не вказують на наявність наміру на порушення інтересів держави і суспільства з боку відповідача 1 - ТзОВ "Артіс-Електромонтаж", оскільки не включення відповідачем 2 –ТзОВ „Нарвал” до складу своїх податкових зобов'язань сум ПДВ не є свідченням наміру відповідача 1 на приховування доходів від оподаткування. Усна угода, на підставі якої виникло спірне господарське зобов”яхання, не могла містити будь-яких зобов”язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін зобов”язання у даному випадку не може тягнути за собою його недійсності.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Крім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому, податковий орган не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства –відповідачу 2 у справі, оскільки виходячи з приписів ст.61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, та Закону України „Про податок на додану вартість”, несплата відповідачем 2 до бюджету ПДВ з операції з відповідачем 1 не може впливати на результати діяльності відповідача 1 і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Крім того, ні Законом України "Про систему оподаткування", а ні жодним іншим нормативним актом, для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, в тому числі щодо зарахування до бюджету іншим платником податків сплаченого йому ПДВ у ціні придбаних товарів.

Апеляційним господарським судом також враховано, що у матеріалах справи відсутні та позивачем не подані докази втрати відповідачами (або одним з них) статусу юридичної особи, зокрема виключення їх з ЄДРПОУ на момент виникнення спірного господарського зобов”язання. При цьому апеляційний господарський суд виходив з того, що у відповідності до п.4 ст.89, п.4 ст.91, п.2 ст.104 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органу управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридична особа є такою, що припинилася, а визнання судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб”єкта підприємницької діяльності, не означає втрати підприємством статусу юридичної особи.

За таких обставин, позовні вимоги є не доведеними, підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова місцевого господарського суду - скасуванню, як така, що прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з”ясуванні обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи.

Тому керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити.

Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 28.03.2007р. у справі № 5/3576-13/442А.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Галушко Н.А.