Рішення № 56522517, 16.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/994/15-ц 22-ц/774/534/К/16

Справа № 193/994/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/534/К/16 Шумська О.В. Категорія - 47 (IV) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

РІШЕННЯ

Іменем України

16 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Маслова К.В.,

за участю: представника позивача за основним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк», треті особи - Відділ Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області, Реєстраційна служба Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним та зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа Відділ Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області, про визнання права оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» (далі - СТОВ «Маяк»), третя особа - Відділ Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області, про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 січня 2007 року між її матір'ю ОСОБА_6 та СТОВ «Маяк» було укладено договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки, площею 7,0113 га, що розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району, строком до 23 січня 2017 року. Вказаний договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 23 січня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 21 липня 2014 року державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області позивач успадкувала після смерті матері вказану земельної ділянки та 21 липня 2014 року зареєструвала право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

13 березня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до керівництва СТОВ «Маяк» із заявою про повернення земельної ділянки у зв'язку із зміною власника, однак відповідач не відреагував на її заяву і земельну ділянку не повернув.

21 липня 2014 року, отримавши всі необхідні документи на земельну ділянку, що підтверджували право власності, позивач уклала договір оренди земельної ділянки з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, який був зареєстрований 10 жовтня 2014 року Реєстраційною службою Софіївського РУЮ Дніпропетровської області.

Враховуючи, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання договору згідно умов договору оренди, ОСОБА_3 просила суд визнати договір оренди земельної ділянки від 23 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та СТОВ «Маяк» розірваним; зобов'язати СТОВ «Маяк» повернути по акту прийому-передачі земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати по сплаті судового збору у сумі 243,60 грн.

У вересні 2015 року СТОВ «Маяк» звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Відділ Держземагенства у Софіївському районі Дніпропетровської області, про визнання права оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди.

В обґрунтування зустрічного позовних вимог посилались на те, що 23 січня 2007 року між ОСОБА_6 та СТОВ «Маяк» було укладено договір оренди землі, площею 7,0113 га, що розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району, строком до 23 січня 2017 року. За актом про прийом та передачу земельної ділянки від 23 січня 2007 року СТОВ «Маяк» прийняли дану земельну ділянку в оренду.

Як стало відомо керівництву СТОВ «Маяк», 01 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки. СТОВ «Маяк» вважають даний договір незаконним та таким, що укладений в порушення норм чинного законодавства.

За таких обставин, СТОВ «Маяк» просили суд визнати за СТОВ «Маяк» право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 23 січня 2007 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а також покласти на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 судові витрати по справі.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково.

Договір оренди земельної ділянки від 23 січня 2007 року, зареєстрованого 23 січня 2007 року за №040713300225 у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» за №040773300225, укладений між СТОВ «Маяк» та ОСОБА_6 розірвано.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги СТОВ «Маяк» - задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки №10/14 від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5

Стягнуто з СТОВ «Маяк» на користь держави судовий збір в розмірі 1218 грн.

В іншій частині зустрічних позовних вимог СТОВ «Маяк» - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача СТОВ «Маяк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалення в цій частині нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її позовних вимог.

Зокрема, апелянт посилається на те, що ухвалюючи рішення про розірвання спірного договору оренди, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просила суд розірвати договір, а ставила питання про визнання договору оренди розірваним. В порушення ч.1 ст.11 ЦПК України, суд першої інстанції розглянув справу не в межах заявлених позивачем вимог та ухвалив таке рішення, про яке ОСОБА_3 не просила у своїй позовній заяві.

Також, на думку представника відповідача, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору оренди розірваним не передбачений законом, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У п.40 договору оренди не зазначено про право сторони саме в односторонньому порядку змінювати або розривати договір з підстав, передбачених у цьому пункті договору, а п.39 договору встановлює неприпустимість одностороннього розірвання договору.

Крім того, судом неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду - залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду та законність рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову СТОВ «Маяк» про визнання права оренди, часткового задоволення зустрічних позовних вимог СТОВ «Маяк» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №10/14 від 01 вересня 2014 року, оскільки дані висновки суду не були оскаржені.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що матері позивача ОСОБА_6, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 10 квітня 2006 року, належала земельна ділянка, площею 7,0113га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району. (а.с.7)

23 січня 2007 року між ОСОБА_6 та СТОВ «Маяк» укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, мати позивача передала відповідачу у строкове платне користування належну їй на праві власності земельну ділянку, строком на 10 років до 23 січня 2017 року. (а.с.8-11) Вказаний договір зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 23 січня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за №04713300225.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 липня 2014 року, виданого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Русак Л.А. (а.с.50), спадкоємцем за заповітом після померлої ОСОБА_6 є її дочка позивача за основним позовом ОСОБА_3, а спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки площею 7,0113 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Першотравенської сільської ради Софіївського району. Право власності позивача на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 липня 2014 року, реєстраційний номер 411489812252. (а.с.6)

Із заяви-повідомлення від 13 березня 2014 року та листа-повідомлення від 17 жовтня 2014 року (а.с.18-19) вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до відповідача СТОВ «Маяк» з вимогами повернення їй вищевказаної земельної ділянки з підстав, передбачених п.40 договору оренди землі від 23 січня 2007 року, відповідно до якого перехід права власності на орендовану земельну ділянку є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Однак, представники СТОВ «Маяк» на звернення ОСОБА_3 не відреагували та не звернулися до неї з пропозицією змінити умови договору або ж укласти інший договір.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір оренди належної ОСОБА_3 земельної ділянки №10/14, строком на 5 років. (а.с.14-16) Державна реєстрація даного договору оренди була проведена 10.10.2014 року за № 7342310 (а.с.13)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що положеннями п. 40 договору оренди землі від 23 грудня 2007 року передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни або розірвання цього договору, тому договір укладений між її померлою матір'ю ОСОБА_6 та СТОВ «Маяк» має бути розірваний.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про розірвання оспорюваного договору оренди від 23 січня 2007 року є обґрунтованими та можуть бути задоволені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною 1 ст. 626, ст.ст. 629, 651, 654 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 14 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з ч.1 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки.

Положеннями ч.3, ч.4 ст. 148-1 ЗК України передбачено, що особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов'язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Аналогічні положення щодо неможливості розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку закріплені у пункті 39 спірного договору від 23 січня 2007 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 40 договору оренди землі від 23 січня 2007 року передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку та реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що до позивача ОСОБА_3 в порядку спадкування перейшло право власності на земельну ділянку, яка була передана в оренду СТОВ «Маяк» за договором від 23 січня 2007 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач на підставі п.40 оскаржуваного договору оренди може вимагати його розірвання, тому такі позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що у п.40 договору оренди не зазначено про право сторони саме в односторонньому порядку змінювати або розривати договір з підстав, передбачених у цьому пункті договору, а п.39 договору встановлює неприпустимість одностороннього розірвання договору, колегія суддів не приймає до уваги, так як вимога про розірвання договору оренди за рішенням суду не може вважатись одностороннім розірванням договору з боку позивача.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що ухвалюючи рішення про розірвання спірного договору оренди, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просила суд розірвати договір, а ставила питання про визнання договору оренди розірваним і обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору оренди розірваним не передбачений законом, що є підставою для відмови у задоволенні позову, колегія суддів не може взяти до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. (ст. 4 ЦПК України)

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просила суд захистити її порушене право як власника вищевказаної земельної ділянки шляхом визнання договору оренди землі від 23 січня 2007 року розірваним.

На думку колегії суддів, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту у розглядуваній категорії спорів є розірвання договору оренди землі, тому встановивши обґрунтованість вимог ОСОБА_3, суд правильно захистив порушене право позивача саме у цей спосіб, при цьому не виходячи за межі позовних вимог у розумінні зазначених вище норм закону та виходячи з обставин, викладених у позовній заяві ОСОБА_3

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено

Згідно з ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Однак, суд першої інстанції вказаних положень закону не врахував, і стягуючи з СТОВ «Маяк» на користь держави судовий збір в розмірі 1218 грн., не взяв до уваги, що позивач ОСОБА_3 не була звільнена від сплати судового збору та при подачі основного позову нею було сплачено 243,60 грн. (а.с.1) Отже, доводи апеляційної скарги СТОВ «Маяк» про те, що судом неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат знаходять своє підтвердження.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції було частково задоволено, як вимоги ОСОБА_3 за основним позовом, так і вимоги СТОВ «Маяк» за зустрічним позовом, колегія суддів приходить до висновку, що з СТОВ «Маяк» на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового по сплаті судового збору за подачу основного позову в розмірі 243,60 грн. (а.с.1), а з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь СТОВ «Маяк» має бути стягнуто у рівних частинах судові витрати по сплаті судового збору за подачу зустрічного позову в загальному розмірі 1218 грн. (а.с.75), тобто по 609 грн., з кожного відповідача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга СТОВ «Маяк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнення з СТОВ «Маяк» на користь держави судового збору в розмірі 1218 грн. має бути скасовано, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦК України, з ухвалення в цій частині нового рішення про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому в цій частині воно має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» задовольнити частково.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнення з СТОВ «Маяк» на користь держави судового збору в розмірі 1218 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 609 грн., з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є.Ляховська

Л.В. Михайлів