Постанова № 56516651, 15.03.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа № 924/1814/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Саган І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Городок Унібуд" на рішення господарського суду Хмельницької області від 23.12.2015 року у справі № 924/1814/15 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Городок Унібуд"

про стягнення авансових платежів в розмірі 90000,00 грн., 7000,00 грн. штрафу, 66000,00 грн. інфляційних втрат

за участю представників сторін:

позивач - ФОП ОСОБА_1 (в судовому засіданні від 23.02.2016 року),

відповідача - Коватар А.В., за довіреністю (в судовому засіданні від 23.02.2016 року), Ференс А.С., керівник ПП "Городок Унібуд" (в судовому засіданні від 23.02.2016 року),

Постанова виноситься 15.03.2016 року, оскільки в судовому засіданні 23.02.2016 року оголошувалась перерва до 15.03.2016 року.

В судовому засіданні 15.03.2016 року відповідно до ст.ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.12.2015 року позов ФОП ОСОБА_1 до ПП "Городок Унібуд" про стягнення авансових платежів в розмірі 90000,00 грн., 7000,00 грн. штрафу, 66000,00 грн. інфляційних втрат задоволено частково. Стягнуто з ПП "Городок Унібуд" на користь ФОП ОСОБА_1 30000,00 грн. авансових платежів, 7000,00 грн. штрафу, 1218,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Видано наказ. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 60000,00 грн. авансових платежів та інфляційних втрат в розмірі 66000,00 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та відмовити ФОП ОСОБА_1 повністю в задоволені позовних вимог за відсутністю підстав.

Обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції відповідач вказує на те, що рішення суду першої інстанції, на думку останнього, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення не було взято до уваги той факт, що роботи по договору № 21 від 10.05.2012 року дійсно не розпочинались, тому що той фундамент, який був наданий під подальше будівництво магазину-бару з кімнатами відпочинку не відповідав ніяким будівельним нормам, а тим більше проекту на дану будівлю. Також відповідач заперечує проти висновків суду про стягнення з останнього штрафних санкцій в розмірі 7000 грн., адже, як зазначає відповідач, будівництво не було розпочато не з вини підрядника, а з вини замовника. Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що замовник офіційно не надіслав претензій підряднику, як це передбачено п. 3.4 договору.

Представники скаржника в судовому засіданні від 23.02.2016 року підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі. Рішення суду першої інстанції просили скасувати в повному обсязі.

В судовому засіданні від 23.02.2016 року позивач заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у письмових поясненнях. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.05.2012 року між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено договір підряду № 21 на будівництво приміщення магазину-бару з кімнатами відпочинку, відповідно до якого підрядник в межах договірної ціни, скорегованої по фактичним затратам з урахуванням ринкової вартості матеріалів та послуг, виконує на свій ризик власними і залученими силами та засобами всі передбачені цим договором роботи, здає в обумовлені строки об'єкт в експлуатацію замовнику.

Відповідно до п. 2.1 договору, договірна ціна останнього становить 1400000,00 грн., в тому числі ПДВ 233333,00 грн.

Локальним кошторисом № 2-1-1 на загально-будівельні роботи від 23.03.2012 року встановлено перелік та вартість робіт першої черги будівництва. Згідно п.п. 3.1, 3.2, укладеного договору здача-приймання виконаних робіт та їх оплата здійснюється поетапно по мірі проваджень робіт. Здача-приймання виконаних робіт оформляється приймально-здавальними актами (форма КБ-2в).

Згідно п. 4.3 договору, за узгодженням сторін може бути авансування на придбання матеріалів до 50% вартості робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на будівництво кафе-бару з кімнатами відпочинку відповідачем отримано кошти від ОСОБА_4 в сумі 60000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткових касових ордерів №18 від 11.05.2012 року, а також кошти від ОСОБА_1 в сумі 18000,00 грн. та 12000,00 грн. що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів б/н від 22.05.2012 року, від 30.05.2012 року.

Проте, відповідачем роботи згідно умов договору не розпочато. Зважаючи на такі обставини, ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 163000,00 грн., з яких 90000,00 грн. основного боргу, 7000,00 грн. штрафу, 66000,00 грн. інфляційних втрат. Під час розгляду справи, позивач змінив предмет позову, виклавши його у заяві від 25.11.2015 року, згідно якої останній просив стягнути з ПП "Городок Унібуд" авансові платежі в розмірі 90000,00 грн., 7000,00 грн. штрафу, 66000,00 грн. інфляційних втрат. Згідно ухвали суду першої інстанції від 25.11.2015 року зазначена заява позивача розглянута та прийнята в судовому засіданні господарського суду Хмельницької області.

Крім того, як вбачається з листа відповідача № 18 від 03.10.2013 року, адресованого інспекції ДАБКА у Хмельницькій області, відповідачем повідомлено про розірвання договору підряду № 21 з 15.06.2012 року у зв'язку з відсутністю коштів у замовника на будівництво.

Однак, в судовому засіданні сторони спростували дане твердження, підтвердивши, що договір у встановленому порядку не розривався.

Рішенням від 23.12.2015 року господарський суд Хмельницької області позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. авансових платежів, 7000,00 грн. штрафу, 1218,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Відмовив в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 60000,00 грн. авансових платежів та інфляційних втрат в розмірі 66000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, врахувавши письмові заперечення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Пунктом 1 частини 2 цієї ж статті ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ч. 1 силу ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом та зазначено вище, сторонами по справі укладено договір будівельного підряду № 21 від 10.05.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Згідно ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В силу ч. 2 ст. 854 ЦК України, підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається з умов договору, останнім сторони передбачили можливість авансування робіт на придбання матеріалів до 50% вартості робіт.

Відповідачем визнається повністю факт отримання від позивача коштів в якості авансу в сумі 30000,00 грн.

Згідно ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строк, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є час чинності договору. Відтак, строк чинності договору обумовлює й строк чинності зобов'язання, що виникло з цього договору.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що строки виконання робіт сторонами не встановлено.

Проте, судом першої інстанції правомірно враховано пункт 6.1 договору, відповідно до якого останній діяв по 31.12.2012 року. Договір не містить положення про автоматичну пролонгацію його дії на новий строк. Доказів внесення змін до договору в частині строку його дії в матеріалах справи відсутні. Крім того, в договорі відсутні посилання на те, що останній діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відтак, враховуючи вищезазначене, відповідач був зобов'язаний приступити до виконання робіт у строк до 01.01.2013 року, проте, цього здійснено не було.

Відповідачем не доведено узгодження із позивачем переліку, обсягу та ціни робіт по демонтажу фундаменту. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували виконання відповідачем будь-яких робіт на виконання саме договору підряду № 21 від 10.05.2012 року.

Твердження скаржника про те, що роботи по демонтажу фундаменту виконувались і є особи, які виконували зазначені роботи, та докази закупівлі будівельних матеріалів апеляційним господарським судом до уваги не беруться, оскільки надані скаржником відомостей про нарахування заробітної плати особам, які здійснювали роботи, чеки на закуплені матеріали, не підтверджують їх здійснення та використання на об'єкті позивача. Крім того, відповідач в листі № 18 від 03.10.2013 року, адресованого інспекції ДАБКА у Хмельницькій області, повідомляв про розірвання договору підряду № 21 з 15.06.2012 року у зв'язку з відсутністю коштів у замовника на будівництво. В той же час, в наданих до апеляційного господарського суду доказах відповідач стверджує про здійснення ним робіт на об'єкті 15-25 червня 2012 року.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнення авансових платежів частково, а саме в сумі 30000,00 грн., оскільки, кошти в сумі 60000,00 грн., сплачені згідно квитанції № 18 від 11.05.2012 року, не можуть бути повернуті позивачу, враховуючи той факт, що останні сплачено іншою особою, яка і має право на їх повернення. Твердження позивача про те, що зазначені кошти в сумі 60000,00 грн. останній повернув особі, яка їх сплатила, суд першої інстанції підставно відхилив, оскільки зазначений факт не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.

При зверненні з позовом до суду першої інстанції ФОП ОСОБА_1 вимогу заявлено про стягнення з відповідача 7000,00 грн. штрафу.

Згідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Пунктом 5.1 договору встановлено відповідальність підрядника за порушення термінів виконання робіт у вигляді сплати штрафу в розмірі 0,5% від вартості невиконаних робіт відповідного етапу.

Зважаючи на те, що відповідач зобов'язаний був приступити до обов'язків згідно договору у строк до 01.01.2013 року, у позивача є передбачене законом та договором право на стягнення з відповідача штрафу за порушення термінів виконання робіт.

Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши перевірку правильності задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 7000,00 грн. дійшла висновку про обґрунтованість та законність останнього.

Судом першої інстанції відмовлено в позові в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 66000,00 грн.

Колегія суддів, перевіривши обґрунтованість такої відмови, дійшла висновку про законність останньої зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідна норма застосовується до правовідносин сторін у разі, якщо боржник порушив грошове зобов'язання.

Зважаючи на те, що у відповідача не виникло грошового зобов'язання стосовно позивача, а в даному випадку відповідач був зобов'язаний виконати роботи передбачені договором, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції, на думку останнього, проігноровано сплив строку позовної давності не береться судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на таке.

Згідно ст. 253 ЦКУ перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Судом першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, встановлено, що згідно пункту 6.1 договору, останній діяв по 31.12.2012 року, отже відповідач був зобов'язаний приступити до виконання робіт у строк до 01.01.2013 року, тобто, початок перебігу строку позовної давності тривалістю у три роки в даному випадку обчислюється з 01.01.2013 року. Відтак, згідно приписів ст. ст. 253, 257 ЦКУ строк позовної давності на пред'явлення позову ФОП ОСОБА_1 до ПП "Городок Унібуд" не сплинув.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Проте, в матеріалах справи відповідна заява відповідача про застосування строку позовної давності подана до суду першої інстанції відсутня.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції належних доказів, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції, відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга ПП "Городок Унібуд" не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Городок Унібуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 23.12.2015 року у справі № 924/1814/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.