Постанова № 56516544, 15.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа № 920/995/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача не зявився

відповідача ОСОБА_1 (дов. №7 від 01.03.2016 р.)

1-ої третьої особи не зявився

2-ої третьої особи не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№421С/1-8) на рішення господарського суду Сумської області від 08 грудня 2015 року у справі

за позовом Комунального підприємства "Сумижитло" Сумської міської ради, м. Суми,

до Приватного ремонтно-будівельного підприємства "Рембуд", м. Суми

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача:

1.Сумська міська рада , м. Суми

2. Департамент інфраструктури міста Сумської міської ради, м. Суми

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Сумижитло", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати недійсним договір № 53 та додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі КП "Сумижитло" Сумської міської ради та ПРБП "Рембуд". Застосувати наслідки недійсності правочину до договору № 53 та додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі КП "Сумижитло" Сумської міської ради, укладений 25.05.2015 р. між КП "Сумижитло" Сумської міської ради та ПРБП "Рембуд" та повернути сторони у первісний стан, зобовязавши ПРБП "Рембуд" повернути КП "Сумижитло" Сумської міської ради паспорти ліфтів в кількості 100 шт., які були набуті на підставі недійсного правочину та стягнути судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.12.2015 р. у справі №920/995/15(головуючий суддя Зражевський Ю.О., судді Сопяненко О.Ю., Лугова Н.П.) позов задоволено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд помилково дійшов висновку про укладення спірного договору з порушенням вимог ст. ст. 26, 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". На думку відповідача, зазначені норми не поширюються на правовідносини щодо передачі функцій з утримання будинків, споруд та при будинкових територій від управителя виконавцю послуг. Судом не враховано, що обєкти, які перебувають на балансі КП "Сумижитло" не знаходяться в комунальній власності, а є приватизованими. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В судовому засіданні 15.03.2016 р. відповідач надав документи, які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Позивач та треті особи вимоги ухвали суду від 18.02.2016 р. не виконали, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надали, своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень.

Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обовязок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75, вважає, що не зявлення в судове засідання представників позивача та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сумської міської ради № 516-МР від 25.05.2011 р. позивачу було передано обєкти житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Суми в господарське відання та на баланс (т. 1 а.с. 44).

На виконання вищевказаного рішення житловий фонд відповідно до акту приймання-передачі основних засобів №184/07/11, затвердженого Сумським міським головою 01.07.2011 року, передано Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради в господарське відання та на баланс позивачу (т. 1 а.с. 45).

Між КП Сумижитло Сумської міської ради (замовник) та ПРБП "Рембуд" (виконавець) 25.05.2015 р. було укладено договір № 53 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі КП Сумижитло Сумської міської ради, відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе обовязки по наданню послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно із переліком житлового фонду, який перебуває на балансі КП Сумижитло Сумської міської ради згідно додатку № 1 (т. 1 а.с. 21-25).

Крім того, 25.05.2015 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 разом з додатком № 1 (перелік житлового фонду) до договору № 53 від 25.05.2015 р. про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебувають на балансі КП Сумижитло Сумської міської ради (т. 1 а.с. 25 зворотна сторона).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний договір та додаткова угода до нього укладені з порушенням вимог статей 26, 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Вважаючи, що договір №53 та додаткова угода №1 до нього були укладені з порушенням вимог статей 26, 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги, КП "Сумижитло" Сумської міської ради звернулось до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило визнати недійсним договір № 53 та додаткову угоду № 1; застосувати наслідки недійсності правочину до договору № 53 та до додаткової угоди № 1; повернути сторони у первісний стан, зобовязавши ПРБП "Рембуд" повернути КП "Сумижитло" Сумської міської ради паспорти ліфтів в кількості 100 шт., які були набуті на підставі недійсного правочину.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, укладений між сторонами з порушенням положень статей 26, 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги, тому підлягає визнанню недійсним.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком господарського суду, виходячи з наступного.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів (договорів) недійсними і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги, на яку послався позивач у позові, передбачає істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем житлово-комунальних послуг.

Оскільки ця стаття Закону регулює договірні відносини між виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та споживачами, то вона не має юридичного відношення до питання укладення договору між виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій щодо безоплатної передачі права надавати послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Колегія суддів зазначає, що норми зазначеної статті не поширюються на правовідносини щодо передачі функцій з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій від управителя виконавцю послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, тому місцевий господарський суд дійшов неправомірного висновку щодо порушення статті 26 Закону України Про житлово-комунальні послуги при укладенні договору № 53 від 25.05.2015 р. про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває на балансі комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради.

Також позивач зазначає, що при укладенні договору були порушені вимоги статті 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) згідно з установленим переліком для об'єктів державної або комунальної власності здійснюється за результатами конкурсу.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями, оскільки пунктом 3.2. наказу Мінжитлокомунгоспу № 60 від 25.04.2005 р. Про затвердження Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг передбачено, якщо органом місцевого самоврядування послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не включено до переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, виконавець таких послуг може бути визначений виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків згідно з умовами договору без проведення конкурсу, за згодою суб'єкта господарювання, який відповідає вимогам пункту 1.3 Порядку, або за результатами конкурсу, проведеного відповідно до статей 27, 28 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за згодою власників житлових будинків.

Відповідно до пункту 3. Постанови КМУ № 631 від 21.07.2005 р. Про затвердження Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг конкурс проводиться за умови: включення органом місцевого самоврядування послуги до Переліку житлово-комунальних послуг, право на надання яких виборюється на конкурсних засадах; закінчення строку дії або розірвання договору на надання послуг; прийняття судом рішення щодо проведення конкурсу.

Наведене свідчить, що у випадку відсутності затвердженого органом місцевого самоврядування переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, конкурс не проводиться.

З матеріалів справи вбачається та не спростовується позивачем, що Сумською міською радою не було прийнято переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, тому відповідно до наведеного вище підзаконного акту позивач, як виконавець послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків, мав право самостійно визначити виконавців таких послуг.

Матеріали справи свідчать, що КП Сумижитло, як виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків, уклавши відповідні договори, визначив виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Враховуючи наведене, посилання позивача на те, що виконавцем послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій може бути виключно суб'єкт господарювання - переможець конкурсу, з яким в подальшому укладається відповідний договір, суперечить положенням пункту 3.2. наказу Мінжитлокомунгоспу № 60 від 25.04.2005 р., оскільки законодавчо наявні і інші випадки визначення виконавців послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій і без проведення конкурсу.

Відповідне право також визначено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 07.09.1998 р. за №194, яким затверджено типовий договір на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, відповідно до умов якого передбачена передача замовником виконавцю функцій з утримання житлових будинків і прибудинкових територій, надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами і власниками житлових приміщень.

Таким чином, діючим законодавством передбачена процедура визначення виконавцем послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків виконавців послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, що включає в себе надання житлово-комунальних послуг. Право ж на надання житлово-комунальних послуг є як у управителя, так і в балансоутримувача та виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 25 Закону України Про житлово-комунальні послуги управитель має право: укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом; контролювати виконання умов договорів на надання житлово-комунальних послуг;

Спірний договір укладався між КП Сумижитло Сумської міської ради, як управителем, та ПРБП "Рембуд", як виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

В подальшому, ПРБП "Рембуд", як виконавець послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, укладав договори підряду на виконання складових послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Тому, спірний договір є договором, який передбачає передачу функцій з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій виконавцю послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та включає в себе право на надання житлово-комунальних послуг.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що балансоутримувач не має права укладати договори на житлово-комунальні послуги, не відповідає положенням пункту 3 частини 1 статті 24 Закону України Про житлово-комунальні послуги, де передбачено, що балансоутримувач має право укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

Щодо посилань позивача на те, що в. о. директора КП Сумижитло Сумської міської ради ОСОБА_2 не мав необхідної цивільної правоздатності на укладання спірного договору і з підстав того, що не був призначений на посаду директора та стосовно його призначення до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не було внесено відомості, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, про його призначення, колегія суддів зазначає наступне.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним, оскільки відповідно до ч. 2, ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, якою встановлено принцип належності доказів, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст. 241 Цивільного кодексу України, наступне погодження правочину, укладеного не уповноваженою особою, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Аналогічне тлумачення закону наведене у п. 3.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними: Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

В цьому аспекті колегія суддів зазначає, що тривалі господарські відносини між сторонами, передання господарських документів, в тому числі паспортів на ліфти, отримання звітів та здійснення з боку позивача контролю за виконанням угоди, свідчать про схвалення спірного правочину.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано ані суду першої ані суду апеляційної інстанції жодних доказів, з яких би вбачалося, що спірний правочин суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, враховуючи наведене вище, а також положення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає про відсутність необхідних і достатніх підстав для визнання спірного договору недійсним, в звязку з чим позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2015 р. у справі №920/995/15 прийняте при неповному зясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню.

Керуючись статтями 22, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2015 р. у справі №920/995/15 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Сумижитло Сумської міської ради (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 21, ідентифікаційний код 37654796) на на користь Приватного ремонтно-будівельного підприємства "Рембуд" (40007, м. Суми, вул. Черепіна, буд. 53 Б, ідентифікаційний код 21116965) витрати по сплаті судового збору в сумі 3031,60 грн.

Доручити господарського суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повна постанова складена 17.03.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.