Постанова № 56516412, 14.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2016 р. Справа№ 910/27160/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Яковіщук Я.М. (довіреність №21-Д від 11.01.2016 р.)

від відповідача - Сайко Ю.В. (довіреність б/н від 05.11.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 р.

у справі №910/27160/15 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

до Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк» про стягнення з відповідача 13068,88 грн. основного боргу, 4127,09 грн. інфляційних втрат та 296,56 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13068,88 грн. основного боргу, 296,56 грн. 3% річних, 4127,09 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.02.2012 р. між Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради (довіритель) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (перейменоване в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва) (повірений) був укладений договір доручення на надання послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів № 1.

01.02.2012 р. між Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради (виконавець) та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» (власник) був укладений договір № 1056Е-30 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна.

Відповідно до умов вказаного договору виконавець (довіритель) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку, а також утримання прибудинкової території будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 6, а власник (відповідач) відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно зайнятій ним площі в цій будівлі (експлуатаційні витрати), якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих виконавцем за цим договором.

Згідно п. 1.2 договору № 1056Е-30 від 01.02.2012 р., власник (орендар) володіє приміщенням загальною площею 280,70 кв.м, яке розміщене на 1 поверсі будівлі та використовується, на момент укладання цього договору, під офіс, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 28.11.2006 р., відповідно до плану розміщення приміщення, що додається до договору.

Відповідно до п.п. 2.2.4, 4.6 вказаного договору, відповідач зобов'язався до 20 числа поточного місяця перераховувати кошти на рахунок виконавця за утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, у вигляді відшкодування експлуатаційних витрат пропорційно до займаної площі приміщення. Оплату послуг за цим договором відповідач зобов'язаний проводити щомісячно у 10-ти денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем.

Відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню будинку та обслуговуванню прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків, згідно постанови КМУ від 20.05.2009 р. №529, які наведені у додатку № 1 до цього договору і становить на дату укладання договору 2,45 грн. на місяць за 1 кв.м площі приміщення з ПДВ (п. 4.2 договору).

Згідно п. 4.4 договору № 1056Е-30 від 01.02.2012 р., розмір щомісячного відшкодування витрат на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території по даному договору становить 687,72 грн. з ПДВ.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачу щомісячно направлялись рахунки на оплату відшкодування витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, але зазначені рахунки не були сплачені.

У зв'язку з чим, за період з 21.03.2012 р. по 30.08.2015 р. у відповідача виникла заборгованість в розмірі 13068,88 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 25.09.2015 р. відповідачу була направлена претензія з вимогою погасити існуючу заборгованість, але зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ч. 1 ст. 901 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на п. 4.2 та п. 2.2.11 договору, а саме про неотримання відповідачем рахунків на оплату послуг, а відтак і відсутність обов'язку у нього щодо їх оплати, то колегія суддів оцінює вказані посилання критично з огляду на наступне.

Оскільки вищезазначеним договором не передбачено чіткого порядку передачі документів на сплату спожитих послуг, то відповідач, як зацікавлена особа в перерахуванні коштів згідно цих документів на сплату спожитих послуг у встановлений договором строк, не був позбавлений можливості звернутись до позивача за їх отриманням.

Позивач стверджує, що вказані рахунки на оплату спожитих послуг направлялись відповідачу простим листом. На підтвердження даної обставини, позивачем в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції було долучено до матеріалів справи списки згрупованих поштових відправлень (а.с. 79-107).

Крім того, часткові оплати відповідача в сумах виставлених у рахунках на оплату комунальних послуг свідчать про отримання відповідачем рахунків протягом спірного періоду.

14.03.2016 р. позивачем було долучено до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2015 р., з якого вбачається, що за даними позивача на 31.08.2015 р. заборгованість відповідача становить 13068,88 грн., а за даними відповідача його заборгованість перед позивачем становить 12378,96 грн. Вказаний акт звірки підписаний та скріплений печатками сторін.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що заборгованість у розмірі 687,72 грн. виставлена згідно рахунку №83924 від 01.11.2012 р. була неправомірно включена до суми заборгованості, оскільки вже сплачена відповідачем за платіжним дорученням №34 від 09.07.2015 р., колегія суддів зазначає наступне.

До матеріалів справи позивачем долучено виписку з банківського рахунку, з якої вбачається, що 09.07.2013 р. відповідачем були перераховані кошти позивачу, проте із зазначенням невірних банківських реквізитів позивача, а тому вказані кошти не могли бути враховані позивачем до сум оплат наданих послуг та правомірно обраховуються, як заборгованість.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 13068,88 грн. основного боргу є обгрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань останньому на підставі ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних в розмірі 296,56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 4127,09 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Положеннями п.п. 3.1 та 3.2 цієї ж Постанови встановлено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 296,56 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4127,09 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленному розмірі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 р. у справі №910/27160/15 залишити без змін.

Справу №910/27160/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Л.П. Зубець