Ухвала суду № 56509935, 16.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-13576/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Мамчура Я.С., Федотова І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2010 року у справі за позовом акціонерного товариства «Українська фінансова група»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

АТ«Українська фінансова група»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправними дій щодо порушення вимог законодавства при складанні акту перевірки і прийнятті податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010 року № 0001992201/0, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток в сумі 94900,07 грн. та скасування даного рішення;

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2010 року позов задоволено частково: скасовано рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 14.09.2010 року № 0001992201/0. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення. Вважає, що судом першої інстанції неповно зясовані обставини, які мають істотне значення для справи, а встановлені судом висновки не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2010 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка ВАТ «Українська фінансова група»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01 2007 року по 31.03.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.0 3.2010 року, за результатами якої складено акт від 01.09.2010 року № 139/2201/14285934.

На підставі даного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 року № 0001992201/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в сумі 94 900,07 грн. (61 818,88 грн. за основним платежем та 33 081,19 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Між АТ «Українська фінансова група»та Компанією «Western Union»(Франція) укладено договір від 14.12.2004 року про надання послуги за міжнародною платіжною системою «Western Union»,

Згідно пп.1.15, 6.3 даного договору, кошти в іноземній валюті за операціями з надання позивачем фінансових послуг, в тому числі, через філії, за системою «Western Union» у відповідний період надходять лише на один рахунок, що відкритий безпосередньо позивачем, а не через філії. Розмір винагороди також належить позивачу, а не його філіям.

ВАТ «Державний ощадний банк України»надає позивачеві обслуговування за поточним рахунком № 26507301976, в тому числі, виконує платіжні доручення з переказу коштів. Ініціатором переказів коштів є саме позивач.

Виходячи з положень ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Забезпечуючи ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, самостійно визначає облікову політику підприємства, розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, може виділяти на окремий баланс відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Згідно вимог п. 2.1.3. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.

За ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст. 8 і 9 цього Закону.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. (п. 4.1. ст. 4 Закону). Дана правова норма також містить перелік доходів та сум податку, які можуть бути включені до складу валового доходу та які не підлягають такому включенню.

Аналіз даних правових норм дає підстави колегії суддів прийти до однозначного висновку, що кошти, отримані від Компанії «Western Union»за договором від 14.12.2004 року, позивач включає в податковому обліку до складу власного, як головного підприємства, валового доходу.

Перераховуючи отримані кошти-на власні рахунки, відкриті через філії, шляхом здійснення внутрішньогосподарських операцій, АТ «Українська фінансова група», відповідно до ст. 5 Закону не має права віднести відповідні суми до складу валових витрат. Тому, на виконання Закону, в податковому обліку змін не відбувається - такі операції в податковій звітності не відображаються.

Для забезпечення фіксації повної, правдивої та неупередженої інформації про рух грошових коштів всередині підприємства, на виконання ст.ст. 3, 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до наказу від 28.03.2005 року № 25 зазначені операції відображаються в бухгалтерському обліку шляхом внесення обернено-пропорційних даних числового значення сум коштів, що перераховуються позивачем на власні рахунки, відкриті через філії, що мають відокремлений баланс (за кожною операцією окремо в баланс товариства вноситься числове значення із знаком мінус, а в баланс відповідної філії тотожне числове значення із знаком плюс).

Сплачуючи податок на прибуток консолідовано, позивач визначає суму такого податку в порядку, встановленому пп. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2, ст.ст. 3, 10 Закону, із визначенням скоригованого валового доходу в порядку п. 4.3 ст. 4 цього ж Закону.

Крім того, АТ«Українська фінансова група»на виконання вимог пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону, включає до валового доходу доходи, отримані від інших осіб за здійснення операцій з надання фінансових послуг з переказу коштів, на рахунки, відкриті безпосередньо ним, в тому числі через філії.

Слід зауважити, що Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено підстав для повторного включення зазначених сум до складу консолідованого валового доходу підприємства, шляхом включення до складу валового доходу відповідної філії.

Також, при здійсненні операцій з перерахування коштів з одного рахунку, який відкрито безпосередньо товариством, на інший власний рахунок, який відкрито ним через філію, що виділена на окремий баланс, не виникає збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу позивача, оскільки рух коштів здійснюється в межах однієї юридичної особи і суб'єкт права власності на них не змінюється.

У відповідності до п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87 та п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», що затверджене наказом Міністерства, фінансів України від 29.09.1999 року № 290, зазначені операції не призводять до виникнення доходу, а отже, згідно з п. 1.43 ст. 1, пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону такі операції не впливають на визначення валових доходів філії та не потребують повторного включення при консолідованому визначенні валового доходу юридичної особи.

Аналіз пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону також свідчить, що не можуть бути включені до складу валового доходу будь-якого платника податку на прибуток суми коштів, що передані такому платнику податків без укладання угод та за відсутності умов про відповідну компенсацію чи повернення визначених коштів, у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у ч. 4 ст. 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

З роз'яснення ДПА України від 16.01.2004 року № 627/7/11-1117, слідує, що відповідно до пп. 4.1.6 ст. 4 Закону операції з надання головним підприємством валютних чи інших цінностей філіям, які не мають статусу юридичної особи, або навпаки, не призводять до зміни валових витрат або валових доходів цього головного підприємства та його філій, яке міститься в матеріалах справи.

Згідно з пп. «д»пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181 не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Таким чином, позивачем належним чином виконувалися вимоги податкового законодавства при веденні податкового обліку за операціями з надання послуг переказу коштів, з урахуванням дійсних податкових роз'яснень.

Щодо правомірності віднесення АТ «Українська фінансова група»до валових витрат витрати на оплату оренди місць для розміщення спеціальних конструкцій з метою забезпечення власної господарської діяльності, слід відмітити наступне.

У відповідності договору від 01.01.2009 року № 746-п, укладеного з Бюро естетики міського середовища та зовнішньої реклами при управлінні архітектури та містобудування Одеської міської ради, Одеська філія отримала у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності, для розміщення рекламних конструкцій.

Понесення, за договором, Одеською філією витрат підтверджено відповідними актами наданих послуг, складених від імені позивача та Бюро, про наявність яких відповідачем зазначено в акті перевірки.

Матеріали справи містять акти наданих послуг, що складені від імені позивача та Бюро, якими підтверджено факт одержання у відповідний місяць АТ «Українська фінансова група»від Бюро послуг за договором на визначену суму.

Позивач зазначає, що використання орендованих площ підтверджується фактичним розміщенням на цих площах спеціальних рекламних конструкцій, направлених на інформаційне забезпечення обізнаності клієнтів щодо діяльності товариства, а також підтвердженням факту правомірного володіння підприємством такими рекламними конструкціями - на підставі відповідних договорів (договір з ОСОБА_2 від 01.06.2008 року та акт приймання-передачі від 01.06.2008 року; договір з ОСОБА_3 від 01.12.2008 року та акт приймання-передачі від 01.12.2008 року. Крім того, позивачем надано фото таблиці з зображенням дисплею «Обмін валют».

В п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2,.пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не визначено обов'язковим критерієм віднесення до складу валових витрат на оренду місць для розміщення реклами наявність договорів та актів виконаних робіт, які підтверджують факт виготовлення реклами, яка повинна бути розташована на даних місцях.

Плата за договором здійснювалась позивачем за фактично одержані послуги з метою забезпечення власної господарської діяльності. Отже, відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону понесені за договором витрати підлягали віднесенню до складу валових витрат позивача.

За ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

За таких обставин оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 року № 0001992201/0 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність часткового задоволення позову.

Що стосується вимоги про скасування акта перевірки, то судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не породжує правових наслідків та не порушує прав та охоронюваних Законом інтересів позивача. Проте, апеляційна інстанція знаходить за необхідне зауважити, що дані обставини є підставами для закриття провадження по справі, а не відмови в позові, з огляду на наступне..

Виходячи з положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (п. 6 ч.1 ст. 3 КАС України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи положення законодавства, під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАСУ необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правові акти - рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

В свою чергу, акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обов'язки для суб'єкта, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.

Отже, акт перевірки, не породжує певних правових наслідків, висновки акту не мають обов'язкового характеру для позивача.

Якщо виходити з положень правознавства, то такі акти не можна визначити як документи, які містять норми права загальної або індивідуальної дії. Вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не мають обов'язкового характеру для суб'єкта по відношенню, до якого вони винесенні.

Тобто, вищезазначені акти, що складені за результатами проведеної перевірки, не мають обов'язкового характеру і не набувають статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, внаслідок чого не можуть бути оскарженні в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині визнання протиправним і скасування акту перевірки з закриттям провадження по справі в цій частині.

Керуючись ст.ст. 2, 157, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2010 року в частині визнання протиправним і скасування акту перевірки від 01.09.2010 року № 139/2201/14285934 скасувати, провадження по справі в цій частині закрити.

В решті постанову суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 16.02.2011 року.