Рішення № 56507029, 05.01.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/8527/15-ц

н\п 2/490/4130/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г. В.

при секретарі Кошевій О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за:

- позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту;

- зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання кредиту недійсним;

- зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки;

- позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «УкрСиббанк» (далі Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просило стягнути в солідарному порядку на його користь з відповідачів заборгованість за Договором про надання кредиту № 11211976000 від 07.09.2007 року у загальному розмірі 23 709,04 дол. США та 33 122 грн. 95 коп.

В обґрунтування своїх вимог Банк посилався на те, що між Банком та ОСОБА_1 було укладено вищезазначений Кредитний договір, в забезпечення якого між Банком та ОСОБА_2, Банком та ОСОБА_3 було укладено самостійні договори поруки № 139884 та № 139881. ОСОБА_1 свої зобовязання за Кредитним договором належним чином не виконував, у звязку з чим Банк просить стягнути з усіх відповідачів заборгованість у вищезазначеному розмірі.

В той же час, від ОСОБА_1 до суду надійшов зустрічний позов до Банку, в якому він просив визнати недійсним зазначений вище Кредитний договір. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що:

1) банк не надав жодних доказів того, що ОСОБА_1 було надано грошові кошти в іноземній валюті, а також не надав жодних первинних документів, які би підтверджували стан розрахунків між Банком та позичальником;

2) банком неправомірно нараховано пеню на прострочені відсотки, а також всупереч ст. 61 Конституції України, на його думку, двічі вимагається стягнення пені за несвоєчасне виконання одного зобовязання;

3) кредитний договір, всупереч вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, не містить інформації про сукупну вартість кредиту та детального розпису загальної вартості кредиту, а також інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долару США до гривні; не надано інформації про вірогідність і наслідки такого подорожчання;

4) кредитний договір містить несправедливі умови, що поставило позичальника в невигідне становище і порушує його права;

5) позичальника під час його укладення було навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що Кредитний договір має бути визнаний недійсним.

Крім того, від ОСОБА_2 до суду надійшов зустрічний позов, в якому вона просила визнати припиненим договір поруки № 139884 від 07.09.2007 року. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що:

1) зобовязання було змінене без згоди поручителя шляхом укладення між позичальником та Банком Додаткової угоди № 1 від 28.08.2009 року, оскільки цією угодою було збільшено розмір ануїтетного платежу з 07.10.2016 року до кінця терміну дії договору без згоди поручителя;

2) Банком було пропущено шестимісячний строк звернення до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості у солідарному порядку, у звязку з чим, на її думку, правовідносини за договором поруки вважаються припиненими.

Крім того, до суду із позовом до Банку звернулася також ОСОБА_3, в якому вона просила визнати припиненим договір поруки № 139881 від 07.09.2007 року з тих самих підстав, якими свій позов обґрунтовувала ОСОБА_2

Ухвалою суду від 23 грудня 2015 року позов Банку та позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було обєднано в одне провадження.

Представник Банку до суду не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, вимоги власного позову підтримав у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних у матеріалах справи доказів; просив відмовити у задоволенні позову Банку та задовольнити позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Вивчивши доводи первісного позову, доводи позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, дослідивши матеріали та обставини справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 07 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (після зміни найменування ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту № 11211976000, відповідно до умов якого Банк зобовязується надати позичальнику, а позичальник зобовязується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 39980 дол. США (еквівалент 201899 грн.) та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором (п. 1.1 Договору).

Термін повернення кредиту у повному обсязі не пізніше 07 вересня 2017 року.

Позичальник зобовязається повернути суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануітетних платежів у розмірі 585 дол. США в день сплати ануїтетних платежів на рахунок №3739211211976, відкритий у Банку (п. 1.2 Договору).

За використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 12,4% річних. По закінченню 30 календарних днів з дати видачі кредиту та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п. 10.2 договору. У випадку, якщо Банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступній місяць строку кредитування в порядку, встановленому п. 10.2 договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий в попередньому періоді (п. 1.3.1 Договору).

Відповідно до п. 4.6 Договору позичальник зобовязується достроково повернути суму кредиту та сплатити проценти у випадках, встановлених п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 Договору та/або порушень істотних умов Договору та застосування Банком процедури щодо дострокового повернення кредиту в порядку, визначеному розділом 12 Договору.

Згідно з п. 8.1 Договору у випадку порушення позичальником зобовязання в частині не сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі меншому, ніж передбачено Договором, на прострочену суму основного боргу Банк нараховує підвищені проценти. Нарахування підвищеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу;

на суму прострочених процентів Банк може нараховувати пеню, починаючи з 32 календарного дня, якщо рахувати з дати виникнення прострочених процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що відповідно до вимог ст. 611 ЦК України при порушенні позичальником вимог п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 Договору, Банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку, встановленому п. 12 Договору.

Пунктом 10.2 Договору передбачено випадки та порядок, за яких Банк має право змінити процентну ставку за Кредитним договором.

Відповідно до п. 10.13 Договору підписання договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Розділом 12 Договору передбачено порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку, відповідно до якого у випадку порушення позичальником п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 Договору та направлення Банком на адресу позичальника вимоги (листом цінним з описом та повідомленням про вручення, або курєром), і неусунення позичальником порушень протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення від Банку, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, на 32 календарний день.

В якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 139881 від 07.09.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобовязується перед Банком відповідати у солідарному порядку за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобовязань перед Банком за Договором про надання кредиту № 11211976000 від 07.09.2007 року.

Крім того, в якості забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 139884 від 07.09.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобовязується перед Банком відповідати у солідарному порядку за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобовязань перед Банком за Договором про надання кредиту №11211976000 від 07.09.2007 року.

Пунктом 2.1 зазначених вище договорів поруки передбачено, що Банк не вправі без згоди поручителя змінювати умови Кредитного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до п. 2.2 договорів поруки у випадку невиконання боржником своїх зобовязань за Кредитним договором Банк має право предявити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обовязковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

У подальшому, 28 серпня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, відповідно до умов якого сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором:

- у період з 07.09.2009 року по 07.05.2010 року у розмірі 367,24 дол. США;

- у період з 07.06.2010 року по 07.09.2016 року у розмірі 585 дол. США;

- у період з 07.10.2016 року до кінця терміну дії договору у розмірі 942 дол. США.

Банк свої зобовязання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши єдиноразово ОСОБА_1 кредитні кошти у вищезазначеному розмірі, що підтверджується виписною за особовим рахунком ОСОБА_1 за 07.09.2007 року (а. с. 55).

В той же час, ОСОБА_1 свої зобовязання за Кредитним договором протягом першого часу виконував, вносивши відповідні ануїтетні платежі, однак у подальшому належним чином умови договору виконувати припинив, у звязку з чим у нього перед Банком виникла прострочена заборгованість за кредитом та відсотками.

15 червня 2015 року Банк на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 направив вимоги за вих. № 30-11/26150, 30-11/26149, 30-11/26148, в яких посилався на те, що станом на 29.05.2015 року заборгованість ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом становить 22879,52 дол. США, з яких:

- 21965,62 дол. США кредитна заборгованість, у тому числі прострочена 4409,84 дол. США;

- 913,90 дол. США прострочена заборгованість за процентами.

У звязку з цим Банк вимагав від ОСОБА_1 погасити прострочену заборгованість протягом 31 календарного дня з дати одержання повідомлення.

Відповідачі за первісним позовом вищезазначені вимоги отримали 22.06.2015 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії повідомлень про вручення поштового відправлення.

Відносини щодо надання фізичним особам споживчого кредиту регулюються положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За своїм характером відносини, що виникли між сторонами, є зобовязальними правовідносинами. Так, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналіз усіх вищезазначених доказів у їх сукупності дає суду підстави для висновку, що станом на 10.08.2015 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальному розмірі складає 23 709,04 дол. США та 33 122 грн. 95 коп., з яких:

- 21965,62 дол. США заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 5633,16 дол. США за строк з 07.07.2014 року по 10.08.2015 року;

- 1743,42 дол. США заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість у розмірі 1462,62 дол. США за строк з 18.02.2014 року по 06.08.2015 року;

- 28208 грн. 79 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за строк з 10.08.2014 року по 10.08.2015 року;

- 4914 грн. 16 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за строк з 10.08.2014 року по 10.08.2015 року.

Таким чином, враховуючи наявність заборгованості позичальника перед Банком та зважаючи на те, що поручителі відповідають за основним зобов'язанням на таких самих умовах у солідарному порядку, позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту підлягає задоволенню у повному обсязі.

В той же час, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 до Банку з огляду на таке.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Так, ОСОБА_1 у позові посилається як на підставу для визнання Договору недійсним на те, що Банк не надав жодних доказів надання ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті, а також не надав жодних первинних документів, які би підтверджували стан розрахунків між Банком та позичальником.

В той же час, на думку суду факт надання грошових коштів в іноземній валюті у розмірі, обумовленому Кредитним договором, знайшов своє повне підтвердження у ході судового розгляду та підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи доказами: випискою за особовим рахунком ОСОБА_1 у дол. США за 07.09.2007 року (а. с. 55), а також довідками-розрахунком заборгованості за кредитом, з яких вбачається, що ОСОБА_1 протягом значного проміжку часу з 07.09.2007 року і по 10.06.2014 року здійснював ануїтетні платежі в якості погашення заборгованості за Кредитним договором.

За такого, суд вважає доведеним факт надання кредитних коштів ОСОБА_1, а тому вказана обставина не може виступати підставою для визнання Кредитного договору недійсним.

Крім того, ОСОБА_1 також посилається на те, що Банком неправомірно нараховано пеню на прострочені відсотки, а також всупереч ст. 61 Конституції України, на його думку, двічі стягується пеня за несвоєчасне виконання зобовязання, з чим суд також не може погодитися з огляду на наступне.

Так, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В той же час, із умов Кредитного договору та вимог позову вбачається, що Банк просить стягнути неустойку (пеню) за порушення різних передбачених Договором обовязків позичальника, а саме за порушення обовязку своєчасно здійснювати повернення одержаного кредиту, а також за порушення обовязку своєчасно сплачувати нараховані Банком відсотки за користування кредитом.

За такого, суд приходить до висновку, що вимога про притягнення ОСОБА_1 до цивільно-правової відповідальності двічі за одне і те ж цивільне правопорушення Банком не ставиться.

Суд також не може погодитися із твердженням ОСОБА_1 про те, що пеня не може нараховуватися на проценти за користування кредитом.

Так, за своїм характером обовязок позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами є грошовим зобовязанням, що випливає із системного аналізу положень ст. 1048 ЦК України.

В той же час, пеня - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, оскільки сплата відсотків за договором є грошовим зобовязанням, сторони в укладеному договорі мають право передбачити нарахування пені у випадку прострочення обовязків зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а тому висновок представника ОСОБА_1 є невірним.

При цьому, сама по собі вимога Банку про стягнення пені не може виступати підставою для визнання усього Кредитного договору недійсним, а може лише бути підставою для часткової відмови у задоволенні позову Банку.

Ще однією підставою для визнання недійсним кредитного договору ОСОБА_1 ввадає те, що кредитний договір, всупереч вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, не містить інформації про сукупну вартість кредиту та детального розпису загальної вартості кредиту, а також інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долару США до гривні; ОСОБА_1 не надано інформації про вірогідність і наслідки такого подорожчання.

Вказані обставини, на думку суду, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Так, відповідно до п. 10.13 Договору підписання договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Кредитний договір в цілому, та відповідна сторінка договору зокрема, підписана позичальником, факт підпису ним не оскаржувався, що, на думку суду, свідчить про безпідставність тверджень про порушення Банком вимог зазначених вище нормативно-правових актів, і не може бути підставою для визнання договору недійсним.

ОСОБА_1 посилається також на те, що Кредитний договір містить несправедливі умови, що поставило позичальника в невигідне становище і порушує його права.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.09.2013 року у справі № 6-40цс13, визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак:

1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України);

2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін;

3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

При цьому, обовязок доказування вказаних обставин, в силу ст. 60 ЦПК України, покладається саме на ОСОБА_1, який, однак, жодних доказів наявності в умовах вищезазначених ознак несправедливості не надав; не зазначив, які конкретно умови, на його думку, є несправедливими; не зазначив, чому наявність таких умов у Кредитному договорі є підставою для визнання недійсним Договору у цілому, у звязку з чим суд не може вважати вказану обставину доведеною і, відповідно, підставою для визнання недійсним Кредитного договору.

Факт того, що під час укладення Кредитного договору ОСОБА_1 було навмисно введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, на думку суду, також не був підтверджений в ході судового розгляду.

Так, відповідно до розяснень, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При цьому наявність умислу в діях Банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Умисел при обмані виражається у тому, що особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Ніяких доказів вчинення працівниками Банку саме таких дій і ким конкретно вони були вчинені ОСОБА_1 суду надано не було, у звязку з чим суд не вважає правочин таким, що було вчинено під впливом обману з боку Банку.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про визнання Кредитного договору недійсним слід відмовити за безпідставністю його вимог.

Розглядаючи позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання припиненими договорів поруки, суд приходить до такого.

Згідно зі ст. ст. 546, 549, 553 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договорів поруки про їх дію до повного виконання забезпеченого зобовязання не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. В цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

За такого, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців).

При цьому, згідно з абз. 2 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, шестимісячний строк обчислюється не з дня отримання Банком права на дострокове погашення боржником кредиту, як це зазначає відповідачка, а з дня, коли Банк скористався таким правом, направивши відповідну вимогу на адресу боржника.

У зв'язку з порушенням позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо своєчасної сплати ануїтетних платежів ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та розділу 12 Кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за Кредитним договором, надіславши 15 червня 2015 року вимоги до позичальника та обох поручителів про повернення простроченої заборгованості за тілом кредиту та відсотками (а. с. 27-32).

Вказані вимоги позичальник та поручителі отримали 22.06.2015 року (а. с. 33), однак протягом передбаченого Кредитним договором 31-денного строку прострочену заборгованість ОСОБА_1 не погасив, у звязку з чим на 32-й календарний день Банк отримав право вимоги дострокового повернення кредиту.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Такий правовий висновок неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 02.09.2015 року у справі № 6-1077цс15, від 09.09.2015 року у справі № 6-933цс15, від 11.11.2015р. у справі № 6-2056цс15.

Таким чином, строк виконання основного зобов'язання було змінено з 07.09.2017 року на 24.07.2015 року (32-й день з дня отримання вимоги позичальником та поручителями).

За такого, перебіг шестимісячного строку для пред'явлення Банком вимог до поручителів розпочався 24 липня 2015 року та закінчується 24 січня 2016 року. ПАТ «УкрСиббанк» же звернувся до суду із позовом у серпні 2015 року, тобто в межах встановленого шестимісячного строку.

На підставі викладеного, суд вважає, що підстави для припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 559 ЦК України відсутні, а тому у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки та у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки в цій частині слід відмовити.

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїх позовах до Банку посилаються також на те, що зобовязання було змінене без згоди поручителя шляхом укладення між позичальником та Банком Додаткової угоди № 1 від 28.08.2009 року, оскільки цією угодою було збільшено розмір ануїтетного платежу з 07.10.2016 року до кінця терміну дії договору без згоди поручителя, що, в свою чергу, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителів.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-701цс15 за положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми порука припиняється за дії двох умов:

1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання;

2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобовязання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

За п. 2.1 договорів поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови Основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до Основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього Договору щодо внесення відповідних змін.

Із матеріалів справи вбачається, що поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавали своєї згоди на внесення змін до основного зобовязання та не підписували Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору.

При цьому, Додатковою угодою № 1 передбачено, що сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором:

- у період з 07.09.2009 року по 07.05.2010 року у розмірі 367,24 дол. США (замість первинного розміру 585 дол. США);

- у період з 07.06.2010 року по 07.09.2016 року у розмірі 585 дол. США;

- у період з 07.10.2016 року до кінця терміну дії договору у розмірі 942 дол. США (замість первинного розміру 585 дол. США).

Інші умови Кредитного договору були залишені без змін.

В той же час, суд не може погодитися із твердженнями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що зміна розміру ануїтетного платежу за договором є збільшенням обсягу відповідальності поручителів.

Так, зміна ануїтентного платежу в період у період з 07.10.2016 року до кінця терміну дії договору до суми 942 доларів США, на думку суду, не свідчить по збільшення обсягу відповідальності без згоди поручителів, оскільки суду не були надані жодні розрахунки чи доводи, на підставі яких можна було дійти висновку, що загальний обсяг коштів, які повинен сплатити боржник та поручителі з урахуванням Додаткової угоди, буде більшим, порівняно з тим про який сторони домовились. Крім того, додаткова угода не містить жодних умов, які б збільшували розмір відсотків за Кредитним договором, розмір неустойки чи інших витрат, збільшували б кінцевий термін повернення кредитних коштів.

При цьому, суд також враховує той факт, що відповідно до п. 1.2.2 Кредитного договору розмір ануїтетного платежу може змінюватись у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п. 1.3.1, 10.2 цього договору, на що поручителі дали згоду, уклавши договори поруки.

За такого, суд приходить до висновку, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки та у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1218 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання кредиту № 11211976000 від 07.09.2007 року у загальному розмірі 23 709,04 дол. США та 33 122 грн. 95 коп., з яких: 21965,62 дол. США заборгованість за кредитом; 1743,42 дол. США заборгованість за процентами; 28208 грн. 79 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 4914 грн. 16 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання кредиту № 11211976000 від 07.09.2007 року у загальному розмірі 23 709,04 дол. США та 33 122 грн. 95 коп., з яких: 21965,62 дол. США заборгованість за кредитом; 1743,42 дол. США заборгованість за процентами; 28208 грн. 79 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 4914 грн. 16 коп. пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі по 1218 грн. з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору про надання кредиту недійсним відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання припиненим договору поруки відмовити.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН