Ухвала суду № 56504423, 17.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/9722/15-ц Номер провадження 22-ц/775/595/2016

Єдиний унікальний номер 235/ 9722/ 15-ц

Номер провадження 22-ц/ 775/ 595/ 2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції: Карабан І.І.,

Доповідач: Груіцька Л.О.,

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Груіцької Л.О.,

суддів: Біляєвої О.М., Новікової Г.В.,

секретар Доля В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору зберігання та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору зберігання та стягнення грошових коштів, у позові було відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на його неправильність, незаконність , а саме на те, що суд зробив висновок, який ґрунтується виключно на припущеннях й який не мотивований судом.

Сторони у судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що судом при розгляді справи таких порушень припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що позивачка не довела, що між сторонами було укладено договір зберігання грошей на суму 57405 грн.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону з наступного.

В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що суд першої інстанції відмовив у позові та зробив висновок, який ґрунтується виключно на припущеннях й який не мотивований судом.

Проте такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України у кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із розясненнями Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до абзаців 1 та 3 частини 1 ст.937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ч.1ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка в обґрунтування позову/ а.с. 1,2/, посилалася на те, що 01 листопада 2013 року між нею та відповідачкою був укладений договір зберігання/ а.с.3/, відповідно до якого вона віддала на зберігання 57405 грн. У звязку з тим, що відповідачки не було дома 2 жовтня 2015 року вона направила останній вимогу про повернення їй грошей/ а.с.6/;

З оригіналу розписки/ а.с.3/ вбачається, що відповідачка узяла на себе відповідальність за «зберігання, продаж і своєчасну здачу грошей товару на суму 57405 грн.». Розписка містить закреслення слова «продажу», але відмітка у розписці, яка повинна була зроблена відповідачкою « закреслено вірно» відсутня. Крім того відповідачка узяла відповідальність за своєчасну здачу грошей товару на суму 57405 грн. У розписці відсутні відомості хто передав відповідачці гроші та товар й відомості про те, що вона повинна їх повернути у схоронності, відповідно до частини 1 ст.936 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дослідив усі факти та докази на які посилався позивач в обґрунтування позову, обґрунтовано їх спростував та відмовив у задоволенні позову оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження позову суду не надано та про наявність таких доказів не заявлено.

Усі доводи в обґрунтування апеляційної скарги про незаконність рішення були предметом розгляду суду першої інстанції, де суд обґрунтовано спростував доводи позивача на основі повно і всебічно зясованих обставинах, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Інших доводів щодо неправильності ухваленого рішення, порушення чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, апеляційна скарга позивача не містить.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, підчас розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апелянта не спростовують наведених і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків, у звязку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 , 314-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору зберігання та стягнення грошових коштів,- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: