Ухвала суду № 56503869, 17.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/292/2016(м)

264/8155/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Іванченко А.М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 43

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючої - Биліни Т.І.

суддів - Бугрим Л.М., Лопатіної М.Ю.

при секретарі - Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення до будинку, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення до будинку задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 передати ОСОБА_2 ключі від замків хвіртки та вхідної двері будинку № 91 по вул. Моторна, в м.Маріуполі Донецької області. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, витрати на правову допомогу в розмірі 750,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 243,60 грн., а всього 993,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в який посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2016 року в частині відмови у задоволені позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Апеляційну скаргу обґрунтувала тим, що відмова в задоволенні позову щодо її вселення перешкоджає її можливості розпорядитися її особистими документами, речами та спільно придбаним майном. Крім того вона не має можливості здійснювати обслуговування земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційної інстанції не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а саме телефонограмою, зареєстрованою в журналі телефонограм апеляційного суду(а.с.84,85).

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення до будинку, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на домоволодіння, розташоване на земельній ділянці по вул. Моторна, 91 в м. Маріуполі, як на нерухоме майно у подружжя не виникло, оскільки воно знаходиться у стані незавершеного будівництва.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що повністю узгоджуються з положеннями закону.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач не заперечувала, що будинок побудований на 95%.

Згідно ст.380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У відповідності до положень п.3 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як частини третьої статті 376, так і статті 331 ЦК.

Оскільки вказаний будинок не є житловим будинком, а є самочинним будівництвом, сторони не набули право власності на нього, і він не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єкт незавершеного будівництва може бути визнаний об'єктом нерухомості лише за умови реєстрації. У разі недодержання зазначеної вимоги можна вести мову лише про сукупність будівельних матеріалів, які власник вправі забрати, здійснивши за власний рахунок знесення об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Законодавством передбачено, що закінчений будівництвом об'єкт підлягає прийняттю в експлуатацію.

Проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування (стаття 14 Закону України "Про основи містобудування").

До здачі в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва він не може вважатись таким, що відповідає вимогам статті 50 ЖК України і може надаватись для проживання, як житло.

Вказана позиція знайшла відображення у рішенні судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 жовтня 2008 року.

Відповідно абзацу 2 ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вище вказане рішення суду в частині усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом вселення до будинку не підлягає задоволенню, оскільки об'єкт незавершеного будівництва не може вважатись житлом.

Рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому не ревізується.

Усі доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів переглянула і дійшла висновків, що судом першої інстанції фактичні обставини з`ясовані повно та всебічно, висновки суду відповідають встановленим фактам. Суд розглянув цивільну справу з дотриманням загальних засад цивільного судочинства - принципу змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства, що передбачено ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, а також, те, що апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: Л.М. Бугрим

ОСОБА_4