Ухвала суду № 56490450, 15.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1644/16 Справа № 186/86/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року

15 березня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Самокиша О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 року та справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суду (а.с.130-131).

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16.12.2015 року позовні вимоги задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в зв'язку з невиконання зобов'язання за договором позики в розмірі 50 000 грн. та судовий збір в розмірі 621 грн. 80 коп., а всього стягнуто 50 621 грн. 80 коп. (а.с.119-120).

Як на підстави апеляційній скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи (а.с.130-131).

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд виходив із того, що факт укладення договору позики підтверджений наданою позивачем письмовою розпискою, написаною власноручно відповідачем ОСОБА_2, на вимогу позивача кошти не повернуті, тому суд прийшов до висновку про стягнення суми позики.

Вказаний висновок суду є правильним, він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального закону.

Так, із наявної у справі розписки вбачається, що між сторонами 02.10.2011 року було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_3 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 грн., які він зобов'язався повернути на першу вимогу позивача (а.с.4). Інших умов та вимог даний документ не містить.

Згідно із ст.ст. 1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позивачем надана розписка позичальника, нею посвідчено передача суми позики ОСОБА_3

Таким чином, суд обґрунтовано вважав доведеним факт укладення договору позики.

Оскільки на вимогу позивача кошти не повернуті, суд обґрунтовано задовольнив вимоги про стягнення боргу.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційної скарги про те, що факт передачі позики позивач не довів, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки ОСОБА_2 не оспорював, що текст розписки написаний ним власноруч.

Вимог щодо оспорювання укладеного договору на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця (ч.1 ст.1051 ЦК України) ОСОБА_2 не заявляв, в правоохоронні органи по даному факту не звертався.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,315,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: