Ухвала суду № 56490323, 09.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2431/16 Справа № 201/17241/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Батманова В. В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

09 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Волошина М.П.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Компанія з управління активами «Фінансовий капітал»,

на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про стягнення заборгованості за користування безпідставно отриманих коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 січня 2016 року постановлено ухвалу якою суд задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал».

З цією ухвалою не погодилося ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» і звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» з вимогами про стягнення заборгованості /а.с.1-8/.

Одночасно ОСОБА_2 звернувся до суду с заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу. Позивач свою заяву мотивує тим, що відповідач може вчинити дії направлені на відчуження цього майна на користь інших осіб, тим самим, у разі задоволення позову, не зможе виконати свої зобов'язання по поверненню грошових коштів /а.с.9-11/.

04 січня 2016 року суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська було постановлено ухвалу про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» /а.с.15/.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір про стягнення заборгованості та те, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим з боку відповідача виконання рішення суду. Також суд прийшов до висновку про співмірність даних заходів із заявленими позовними вимогами.

Однак, колегія суддів з даним висновком погодитись не може, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ст.ст.151,153 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.1 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,- єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України - види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, ухвала про забезпечення позову постановлюється в порядку, визначеному ст.209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Однак, в порушення вище зазначених вимог процесуального закону, вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи 04 січня 2016 року ухвалу про забезпечення позову, - суд першої інстанції не зазначив підстави обрання такого виду забезпечення позову, як і не обґрунтував причини застосування заходів по забезпеченню позову, не вказав на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи зазначене апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання співмірності даного виду забезпечення позову, так як в ухвалі суду не зазначені мотиви, із яких суддя дійшов висновку про обґрунтованість причини застосування заходів по забезпеченню позову, не вказав на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову і постановляючи 04 січня 2016 року ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції, в порушення ч.2 ст.151 ЦПК України, прийняв в своє провадження заяву, яка не відповідає вимогам закону і в порушення вимог ч. 3 ст. 153 ЦПК України не витребував у заявника додаткові матеріали та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з передачею на новий розгляд до суду першої інстанції, як така, що не відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 151-153, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» - задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2016 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

Демченко Е.Л.