Постанова № 56483808, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 911/4816/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Ропій Л.М.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача Чеботарьова І.Г.

від відповідача Дунаєвський І.В.

розглянувши

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення

господарського суду Київської області

від 12.01.2016 року

у справі № 911/4816/15 (суддя - Третьякова О.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна

акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини"

Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського

району Київської області

про стягнення 16162,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.01.2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08136, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Крюківщина, вул. Балукова, буд. 10, код 37606213) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Б.Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 4111,40 грн (чотири тисячі сто одинадцять гривень сорок копійок) пені, 5399,98 грн (п'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень дев'яносто вісім копійок) штрафу, 822,95 грн (вісімсот двадцять дві гривні дев'яносто п'ять копійок) 3% річних, 305,90 грн. (триста п'ять гривень дев'яносто копійок) інфляційних втрат та 1208,76 грн. (одну тисячу двісті вісім гривень сімдесят шість копійок) витрат по сплаті судового збору.

В інших вимогах у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2016 року в частині зменшення 7% штрафу на 5399,98 грн. в оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути суму 7% штрафу у розмірі 5399,98 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2016 року прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач, Продавець) та комунальним підприємством "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №12/716-ТЕ-17 від 28.10.2012 (далі - Договір).

Згідно з п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передавати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Відповідно до п.1.2. Договору газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Як зазначається в п.2.1. Договору Продавець передає Покупцеві з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом до 171,00 тис.куб.м. (сто сімдесят одна тисяча куб.м), у томі числі по місяцях кварталів.

Згідно з п.5.2. Договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 1091,00 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1091,00 грн, крім того ПДВ 20% - 218,20 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

В подальшому, сторонами до Договору внесено зміни, зокрема, Додатковою угодою №1 від 03.12.2012 до Договору - щодо визначення кількості газу.

Пунктом 5.4. Договору загальна сума вартості природного газу за цим Договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як зазначається в п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач свої обов'язки за Договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Так, на виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2012 року Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 164284,96 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012, 30.11.2012 та 31.12.2012, залученими до матеріалів справи, та підтверджено сторонами в ході судового розгляду.

Однак, Відповідач своєчасно та в повному обсязі свої зобов'язання з оплати природного газу не виконав, отриманий від Позивача природний газ оплачував з простроченням, що підтверджується розрахунком позовних вимог, довідкою про грошові операції та довідкою про сальдо, у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, як це передбачено ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, Відповідач був зобов'язаний оплатити природний газ, поставлений: у жовтні 2012 року - до 14.11.2012, у листопаді 2012 року - до 14.12.2012, у грудні 2012 року - до 14.01.2013 відповідно.

Враховуючи, що факт отримання газу та прострочення оплати за Договором Відповідачем не заперечено та належним чином не спростовано, оскільки будь-яких доказів, зокрема, первинних документів в підтвердження своєчасності повного погашення боргу, останнім не подано, суд дійшов висновку, що Відповідач повну оплату отриманого газу в обумовлений Договором строк не здійснив, а тому Позивач правомірно звернувся до суду.

У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором Позивач заявляє до стягнення з Відповідача 4214,14 грн пені за загальний період прострочки з 14.11.2012 по 29.04.2013, 842,83 грн 3% річних за загальний період прострочки з 14.11.2012 по 29.04.2013 та 305,95 грн інфляційних втрат за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як зазначено в ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ч.2 ст.217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання Покупцем п.6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок пені та 3% річних здійснений Позивачем з урахуванням часткових проплат Відповідача, кінцевих термінів виконання зобов'язань по оплаті газу, вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що п.6.1. Договору встановлює обов'язок Відповідача провести розрахунки до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу, Відповідач, у випадку невиконання такого обов'язку, вважається таким, що прострочив вже з 14-го числа відповідного місяця.

Позивачем при здійсненні розрахунків пені та 3% річних невірно визначено періоди їх нарахування, оскільки ним не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості, не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та пені (аналогічна правова позиція викладена у п.1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Отже, Позивачем не можуть встановлюватись періоди нарахування пені та 3% річних з кінцевими датами по 04.12.2012, 19.12.2012, 25.01.2013, 01.02.2013, 27.02.2013, 05.03.2013, 02.04.2013, 29.04.2013, які є датами фактичної сплати заборгованості.

Враховуючи умови Договору, періоди та суми прострочки оплати природного газу, часткові проплати Відповідача, заявлений Позивачем період нарахування пені, вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо обмеженого строку нарахування штрафних санкцій, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок, що наведений в рішенні та є цілком обґрунтованим, згідно якого сума пені складає 4111,40 грн, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 4214,14 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 4111,40 грн.

Враховуючи умови Договору, періоди та суми прострочки оплати природного газу, часткові проплати Відповідача, встановлений судом першої інстанції та заявлений Позивачем період нарахування 3% річних, вимоги законодавства, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок, що наведений в рішенні та є цілком обґрунтованим, згідно якого вірна сума 3% річних, складає 822,95 грн, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 842,83 грн 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 822,95 грн.

Враховуючи умови Договору, періоди та суми прострочки оплати природного газу, часткові проплати Відповідача, встановлений судом та заявлений Позивачем період нарахування інфляційних втрат, вимоги законодавства, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок, що наведений в рішенні та є цілком обґрунтованим, згідно якого вірна сума інфляційних втрат, за вірном розрахунком суду першої інстанції, становить 305,90 грн, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 305,95 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 305,90 грн.

Також Позивачем на підставі п. 7.2. Договору заявлено до стягнення з Відповідача 10799,95 грн штрафу, розрахунок якого здійснено Позивачем арифметично вірно.

Однак, відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Крім того, у п.7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013 №01-06/767/2013 зазначено: положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Водночас, як визначено п.2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Тобто чинне законодавство, зокрема ст. 549 Цивільного кодексу України, встановлює відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді стягнення з боржника неустойки. При цьому чинне законодавство допускає зменшення судом її розміру.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності Відповідача (Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва від 01.10.2015, Оборотно-сальдова відомість за листопад 2015, Довідка №1 від 11.01.2016), який є комунальним підприємством і основною функцією якого є забезпечення споживачів якісними комунальними послугами, незалежно від його фінансового становища, враховуючи баланс інтересів сторін, стан виконання Відповідачем основного зобов'язання за Договором, адекватність обсягу і міри відповідальності Відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, суд першої інстанції вірно вважає за можливе зменшити заявлену до стягнення з Відповідача неустойку, яка складається з пені та штрафу, одночасне стягнення яких в повному обсязі є непомірним для Відповідача та не співрозмірним із можливими збитками Позивача, обмежившись при стягненні штрафу 50% відсотками від його розміру.

Таким чином суд першої інстанції вірно вважає, що в рамках даного спору нараховане стягнення 5399,98 грн штрафу є достатнім для забезпечення права Позивача на неустойку за порушення Відповідачем грошового зобов'язання, тому керуючись правом, наданим п.3. ч.1 ст.83 ГПК України, зменшує неустойку у вигляді штрафу на 50%.

Відсутні докази настання для позивача негативних та спричинених позивачу значних збитків відповідним простроченням.

Згідно з абз.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

З правової позиції, викладеної в рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) вбачається, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 4111,40 грн пені, 5399,98 грн штрафу, 822,95 грн 3% річних та 305,90 грн інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, Відповідачем належним чином не спростованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню. В інших вимогах позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 12.01.2016 року у справі №911/4816/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/4816/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.М. Ропій

Л.Г. Сітайло