Ухвала суду № 56481697, 16.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Справа № 876/354/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Кіри Н.В.,

представника позивача- Бориса А.С.,

відповідача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі за позовом Львівського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

Позивач- Львівський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом до відповідача- ОСОБА_1, в якому просив стягнути з останнього незаконно отриману допомогу по безробіттю на суму 30 401,84 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що при зверненні до центру зайнятості для отримання статусу безробітного у власноручно підписаній заяві про надання такого статусу відповідач не зазначив, що зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, у зв'язку з чим неправомірно отримував допомогу по безробіттю та пройшов перепідготовку та модцльне навчання з метою подальшого працевлаштування. Сам факт реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності на час подання заяви свідчить про відсутність підстав для надання статусу безробітного. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Представник позивача (апелянта)- Борис А.С. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Відповідач- ОСОБА_1. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до заяви про надання статусу безробітного від 29 липня 2011 року ОСОБА_1 надано такий статус та призначена допомога по безробіттю.

Згідно з Порядком розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» проведено перевірку та складено акт розслідування страхових випадків №12 від 26 лютого 2015 року, де Львівським міським центром зайнятості виявлено факт подання недостовірних даних, що мали місце під час одержання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, а саме: під час отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, в зв'язку з чим за період з 27 жовтня 2011 року по 27 квітня 2012 року йому виплачено матеріальне забезпечення в сумі 4 863,84 грн, надано соціальну послугу - навчання з метою працевлаштування за період 29 серпня 2011 року по 20 січня 2012 року, вартість якого становить 1 278,38 грн, та соціальну послугу в сумі 24 259,62 грн, тобто відповідач незаконного отримав допомогу на загальну суму 30 401,84 грн.

Відповідно до наказу Львівського міського центру зайнятості №92-сп від 27 лютого 2015 року відповідача зобов'язано повернути кошти, виплачені як допомогу по безробіттю в сумі 30 401,84 грн.

Крім того, Львівським міським центром зайнятості надіслано претензію відповідачу №13/978 від 27 лютого 2015 року про необхідність відшкодування незаконно отриманих коштів у сумі 30 401,84 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім того вважав, що та обставина, що державний реєстратор на підставі поданих відповідачем належно оформлених документів 12 липня 2011 року не вніс відповідного запису в державний реєстр, а зробив це лише 28 вересня 2011 року, не свідчить про наявність умислу у відповідача на отриманя статусу безробітнього, а відповідно і допомоги по безробіттю, неправомірно, тому відсутні підстави для стягнення з нього отриманої допомоги по безробіттю в сумі 30401,84 грн.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ст.50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 ч.4 ст.50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності вказаних осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Отже, зміст ч.4 ст.50 КАС України дає підстави вважати, що і п.5 ч. 4 ст.50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту п.5 ч.4 ст.50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За п.5 ч.4 ст.50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Враховуючи те, що Львівський МЦЗ заявив позов про стягнення грошових коштів, що стали власністю відповідача, положення п.5 ч.4 ст.50 КАС України не поширюються на спірні правовідносини.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір має приватно- правовий, а не публічно- правовий характер, та не належить до юрисдикції адміністративних судів, такий повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 21-1884а15), а в силу вимог ст.244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2016 року апелянту - Львівському МЦЗ було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. У зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду на час ухвалення рішення суду, такий підлягає стягненню з позивача (апелянта) в дохід Державного бюджету України у розмірі встановленому ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 94, 157, 160, 195, 196, п.4 ч.1 ст.198, ст.ст.203, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року у справі № 813/2221/15 скасувати, та провадження у справі закрити.

Стягнути з Львівського міського центру зайнятості судовий збір у розмірі 2009 (дві тисячі дев'ять) грн. 70 коп. за подання апеляційної скарги на рахунок: отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача за ЄДРПОУ) - 38007573, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО) - 825014, рахунок отримувача - 31219206781004, код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді: А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 16 березня 2016 року.