Рішення № 56473664, 29.02.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/7974/14-ц

Провадження № 2/638/560/16

29.02.2016 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді - Подус Г.С.,

При секретарі - Коваленко О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Завод ім.. ОСОБА_2» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку розрахунку.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою до Державного Підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за затримку розрахунку в сумі 76 904,13 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.06.2011 року він був

звільнений з підприємства відповідача з посади інженера конструктора 2 категорії за

згодою сторін. На час звільнення відповідач не провів розрахунку. Заборгованість підприємства по заробітній платі склала 1000,87 грн.Вважає, що оскільки відповідачем порушені вимоги ст.. 116 КЗпП України, він повинен, відповідно до ст.117 цього Кодексу виплатити компенсацію за затримку розрахунку в сумі 76 904,13 грн.

В уточненій позовній заяві від 28.01.2016 року позивач збільшив позовні вимоги в частині середнього заробітку за період з червня 2011 року по січень 2016 року, в розмірі 102 539,36 (сто дві тисячі пятсот тридцять девять гривень 36 копійок) грн. та моральну шкоду у розмірі 100000 ( сто тисяч гривень) грн., а в частині заборгованості по заробітній платі в розмірі 1000,87 (тисяча гривень 87 копійок) грн. відмовився у звязку з виплатою заборгованості відповідачем.

Рішенням Дзержинського районного суду від 23.01.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 1000,87 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25.03.2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова залишено без змін.

29.07.2015 року Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.01.2015 р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 25.03.2015 р. скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав пояснення, в яких зазначив, що завод повинен був виплатити середню заробітну плату за час затримки розрахунку в розмірі 102 539,36 (сто дві тисячі пятсот тридцять девять гривень 36 копійок) грн. та моральну шкоду завдану затримкою виплат,втраченим часом за час затримки заборгованості.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Також надала пояснення про те, що на момент звільнення 09.06.11 року існувала заборгованість по заробітній платі у розмірі 1000,87 грн. Але у липні, серпні та грудні 2011 року відповідач здійснював виплати зазначеної суми. Позивач не зявився до каси підприємства, після чого кошти були задепоновані на банківському рахунку. Вважає,що вимога відшкодування моральної шкоди необґрунтована та не підтверджується жодними доказами, тому неможливо стверджувати, що така мала місце.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали по страві, приходить до висновку про те. що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 21 серпня 2006 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Завод ім. В.О. Малишева». 09.06.2011 року ОСОБА_3 був звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений в цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Після звільнення, у період з 8 липня 2011 року по 28 грудня 2011 року, ОСОБА_3 проводились виплати заробітної плати та на момент предявлення позову сума заборгованості становила 1000,87 грн.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями ст.. 117,237-1 цього Кодексу розяснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз даних норм дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належали йому від власника або уповноваженого ним органу - є триваючим правопорушенням, тому працівник сам має право визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку з ним.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведена вина відповідача у невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 97 046,18 грн.

У свою чергу, відповідачем не доведена відсутність вини у затримці остаточного розрахунку. При цьому суд приймає до уваги те, що позивач був звільнений з підприємства 09.06.11 року. Проте розрахунки по заборгованості із заробітної плати з ним проводились з 08.07.11 року по 28.12.11 року. Також суд приходить до висновку про те, що достатніх підстав для депонування інших коштів, належних до виплати, у підприємства не було. Представник відповідача не зміг пояснити суду, чому у липні 2011 року проводились виплати належних сум позивачу, і в цей же час решта коштів депонувалася. Належних доказів повідомлення позивача про необхідність отримання ним коштів, що передувало б виникненню права у відповідача на їх депонування, підприємством не надано.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних

страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка заподіяла її, за наявності її вини.

Позивачем не надано належних доказів про те, що внаслідок саме протиправних дій (бездіяльності) відповідача завдана моральна шкода.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що відповідачем доведена вина в затриманні розрахунку, яка підлягає сплаті в розмірі 97 046,18 грн. Але не доведена спричинена йому моральна шкода, так як не було надано жодних доказів чи підтверджень.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України, суд стягує судові витрати з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218, 224-229 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Державного Підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 97046,18 (девяносто сім тисяч сорок шість гривень 18 копійок) грн.

Стягнути з Державного Підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» на користь держави судовий збір у сумі 243,60 (двісті сорок три гривні 60 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя