Ухвала суду № 56461695, 16.03.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/392/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 49 Троян Т. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДемченка В. А.суддівБородійчука В. Г. , Василенко Л. І. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року у справі за позовом першого заступника прокурора м. Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и л а :

Прокурор звернувся в суд з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги прокурор обгрунтовував тим, що вироком Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/12330/13-к від 18.02.2014 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26.12.2014 року, заступника начальника управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради міської ради Чернуху Віталія Володимировича визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу України, в основу обвинувачення якого лягли порушення діючого земельного та природоохоронного законодавства України, що мали місце на стадії погодження ним зацікавленим громадянам можливості відведення земельних ділянок безоплатно у власність під індивідуальну житлову забудову в межах кварталу АДРЕСА_1.

Серед осіб, яким у період з 26.10.2005 по 22.02.2006 років Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради видано незаконні висновки про погодження проектів відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) АДРЕСА_1 встановлено відповідачів - громадян ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Вважає, що рішення Черкаської міської ради №9-576 від 31.01.2006 року не відповідає вимогам закону та має бути визнане судом незаконним та скасовано в частині безоплатної передачі відповідачам зазначених земельних ділянок, з огляду на наступне.

Відповідно до генерального плану міста Черкаси, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 29.03.1984 року № 144, вказана земельна ділянка загальною площею 8,7966 га знаходиться на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто являє собою землі загального користування населеного пункту і розміщення на даній земельній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд не передбачено. Згідно п. «а», ч. 3ст.83 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) земельні ділянки, запроектовані генеральним планом міста Черкаси за функціональним призначенням під землі зелених насаджень загального користування населеного пункту, не можуть передаватися у приватну власність.

Виділення спірної земельної ділянки, можливе було, лише за результатами розгляду містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта, не передбаченого містобудівною документацією, яким би обґрунтовувалась можливість зміни функціонального призначення території, за умови затвердження останнього у встановленому порядку відповідно до п. 3.1 та 3.5 ДБН Б. 1.1-4-2002 Черкаською міською радою, посадові особи управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Черкаської міської ради мали право надати позитивні висновки щодо можливості виділення у приватну власність під індивідуальну житлову забудову вказані земельні ділянки.

Згідно інформації директора департаменту містобудування Черкаської міської ради від 20.02.2013 року за № 1828-01-21 містобудівне обґрунтування під індивідуальну житлову забудову в кварталі АДРЕСА_1 не розроблялось.

Управлінням містобудування та архітектури обласної державної адміністрації висновку щодо можливості затвердження зміни до генерального плану м. Черкаси, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСРС від 29.03.1984 року № 144 в частині зміни функціонального призначення території зелених насаджень загального користування на площі розміщення та відведення земельної ділянки під індивідуальну житлову забудову по АДРЕСА_1 згідно вимог п. 3.7 ДБН Б. 1.1-4-2002 не надавалось.

Вивченням проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 згідно довідок Черкаського міського управління земельних ресурсів № 145-25-2 від 26.01.2006 року, №147-25-2 від 26.01.2006 року та №107-25-2 від 21.01.2006 року підтверджено, що спірні земельні ділянки по АДРЕСА_1 по 1000 кв. м кожна відносяться до зелених насаджень загального користування Черкаської міської ради.

Згідно ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Тобто, міська рада при розпорядженні спірними землями, з метою їх передачі для житлової та громадської забудови, зобов'язана була враховувати відповідну містобудівну документацію.

Відповідно до Генерального плану м. Черкаси, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 29 березня 1984 року № 144, спірні землі обліковувались як землі зайняті зеленими насадженнями загального користування Черкаської міської ради, що підтверджується викопійовкою з генплану міста та показом на ній відведених земельних ділянок, що виступають предметом розгляду даної справи.

Крім того з матеріалів землевпорядної документації вбачається, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в порушення ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України не пройшли погодження державного природоохоронного органу, а виключно ґрунтуються на висновках відділу екології та раціонального природокористування виконавчого комітету Черкаської міської ради № 21-ЗК від 20.01.2006, № 23-ЗК від 20.01.2006 та № 22-ЗК від 20.01.2006.

Відповідно до «Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 285 від 16.06.2006 р. єдиним територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, який входить до сфери його управління є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі.

Згідно п. 4.9 окресленого Положення відповідні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі забезпечують в межах своїх повноважень погодження проектів відведення земельних ділянок.

У свою чергу, згідно зі змістом ст. 51 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Як наслідок, при прийнятті спірного рішення фактично відбулася зміна цільового призначення землі із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Крім того, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

А тому, прокурор вважає, що оскільки спірне рішення Черкаської міської ради № 9-57 від 31.01.2006 року суперечить актам цивільного законодавства, а саме: ст.51, ч. 3 ст.83, ст.111, п. 9 ст.118, п. «б» ч. 1 ст.198 Земельного кодексу України, п.3.1 та 3.5 ДБН Б. 1.1-4-2002 в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки, погодження такої дії з відповідними органами, цільового використання земельної ділянки та заборони передачі земель вказаної категорії у приватну власність, то останнє, відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» має бути визнане незаконним та скасоване судом в частині надання громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 безоплатно земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) площею по 1000 кв. м. кожному.

Згідно даних наявних в архіві управління Держземагенства у Черкаському районі Черкаської області та за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Черкаського міського управління юстиції встановлено, що ОСОБА_6. згідно договору дарування земельної ділянки від 15.03.2006 р. № 1362 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_1 від 20.02.2006 р., на користь ОСОБА_10.

В свою чергу, ОСОБА_7 згідно договору дарування земельної ділянки від 15.03.2006 р. № 1359 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_2 від 20.02.2006 р, на користь ОСОБА_10

Разом з тим, ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2006 р. № 1549 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 від 20.02.2006 р, на користь ОСОБА_10

За наслідками укладених договорів дарування № 1362, № 1359 та договору купівлі-продажу №1549, ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3000 кв. м серії НОМЕР_4 від 31.03.2006 р.

В подальшому, ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2006 р. № 3796 здійснив відчуження земельної ділянки площею 3000 кв.м по АДРЕСА_2, що перебувала в його власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_4 від 31.03.2006 р. на користь ОСОБА_11

На час звернення до суду, спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4122 від 17.04.2013 р., укладеного з ОСОБА_11

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Так, у вказаному узагальненні Верховний Суд України зазначив, що якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

Згідно п. 3 ч. 1ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 3- рп / 99 та відповідно до п. 2ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Підставою представництва інтересів держави у судах є наявність порушеного або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів в наслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що виникають у відносинах між ними або державною.

У відповідності до ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України прокурор у випадках, встановлених законом, може звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про не в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

А тому, прокурор вважає, що оскільки, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо звернення до суду із дійсним позовом, то прокурор зазначає про це і відповідно до ч. 2 ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України набуває статусу позивача.

Відповідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Вказане у відповідності до вимог ст. 121 Конституції України покладає на органи прокуратури обов'язок представництва інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред'явлення та підтримання в суді даного позову.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року у позові першого заступника прокурора м.Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено за спливом позовної давності.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Черкаської області подав апеляційну скаргу на рішення, в якій просить скасувати рішення районного суду, так як вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваливши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, колегією суддів за матеріалами справи установлено, що на підставі рішення Черкаської міської ради від 31.01.2006 № 9-57 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність (ОСОБА_13 та інші)» громадяни отримали державні акти на право власності на вказані земельні ділянки, а саме: ОСОБА_14 - державний акт Серії НОМЕР_1 від 20.02.2006 р. на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_5): ОСОБА_7 - державний акт Серії НОМЕР_2 від на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_6); ОСОБА_8 - державний акт Серії НОМЕР_3 від 20.02.2006 р. на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_7) ( а. с. 17 т. 1).

Тобто, із тексту оскаржуваного рішення вбачається, що п. 2 рішення Черкаської міської ради від 31.01.2006 року № 9-57 земельні ділянки за основним цільовим призначенням віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови, а п. 1 цього рішення земельні ділянки передані громадянам безоплатно у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд згідно з додатком.

В подальшому, ОСОБА_6 згідно договору дарування земельної ділянки від 15.03.2006 р. № 1362 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_1 від 20.02.2006 р. на користь ОСОБА_10 ( а. с. 19 т.1).

ОСОБА_7 згідно договору дарування земельної ділянки від 15.03.2006 р. № 1359 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_2 від 20.02.2006 р. на користь ОСОБА_10 ( а. с. 22 т.1).

ОСОБА_8 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.03.2006 р. № 1549 здійснила відчуження земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що перебувала в її власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_3 від 20.02.2006 р. на користь ОСОБА_10 ( а. с. 25 т.1).

За наслідками укладених договорів дарування № 1362, № 1359 та договору купівлі-продажу №1549 ОСОБА_10 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3000 кв. м серії НОМЕР_4 від 31.03.2006 р. (кадастровий номер НОМЕР_8) ( а. с. 27 т.1).

Надалі ОСОБА_10 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2006 р. № 3796 здійснив відчуження земельної ділянки площею 3000 кв.м по АДРЕСА_2, що перебувала в його власності на підставі Державного акту серії НОМЕР_4 від 31.03.2006 р. на користь ОСОБА_11 ( а. с. 28 т.1).

На час звернення до суду, спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 4122 від 17.04.2013 р., укладеного з ОСОБА_11 ( а. с. 68 т. 1).

Статтею 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного рішення Черкаської міської рад, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення /викуп/ земель і затверджує проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (стаття 21 Земельного кодексу України).

Тобто, реалізуючи свої повноваження з розпорядження земельними ділянками, відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування за місцем знаходження земельної ділянки, має право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються (надаються), за умови дотримання положень Порядку про погодження такої зміни з відповідними органами та після складання проекту відведення.

Статтею 51 Земельного кодексу України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 52 Земельного кодексу України).

Частиною 2 ст. 52 Земельного кодексу України в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення визначено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Згідно із п. а ч. З ст. 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, парки, сквери, бульвари.

Крім того, згідно із Генеральним планом розвитку м. Черкаси, що був затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР № 144 від 29 березня 1984 р., земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1, загальною площею 8,7966 га, знаходиться на території зелених насаджень загального користування (територія парків, скверів), тобто є землею загального користування населеного пункту і розміщення на даній земельній ділянці індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд не передбачено.

У пояснювальній записці до вказаного плану зазначено, що розрахунковий строк виконання цього плану складає 20 років (до 2000 р.).

Однак, цей Генеральний план фактично був чинним до 29 грудня 2011 р., тобто до прийняття третьою сесією Черкаської міської ради рішення № 3-505 «Про затвердження Генерального плану міста Черкаси», в якому у п. 2 було зазначено «Вважати таким, що втратив чинність, Генеральний план міста Черкаси, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 29 березня 1984 р. № 144».

Згідно довідки ЗАТ «Черкасизеленгосп» від 25.05.99 р. №663-25 земельна ділянка в районі виділення спірних земельних ділянок належить до лісопаркової зони ( а. с. 36 т.1).

Відповідно до довідок Черкаського міського управління земельних ресурсів № 145-25-2 від 26 січня 2006 року, виданої ОСОБА_6, №147-25-2 від 26.01.2006 року, виданої ОСОБА_15 спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до зелених насаджень загального користування Черкаської міської ради. Інвентарізація ділянок суміжних із даною земельною ділянкою не проведена ( а. с. 38, 39 т.1).

Згідно інформації директора департаменту містобудування Черкаської міської ради Ільченко О. А. від 20.02.2013 року за № 1828-01-21 містобудівне обґрунтування під індивідуальну житлову забудову в кварталі АДРЕСА_1 не розроблялось ( а. с. 35 т.1).

З врахуванням встановленого, колегія суддів погоджується із висновком районного суду про те, що із матеріалів справи вбачається, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у порушення ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України не пройшли погодження державного природоохоронного органу, а виключно ґрунтуються на висновках відділу екології та раціонального природокористування виконавчого комітету Черкаської міської ради № 21-ЗК від 20.01.2006 р., № 23-ЗК від 20.01.2006 р. та № 22-ЗК від 20.01.2006 р. ( а. с. 41, 42,43 т.1).

Згідно висновку Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 21.02.2013 року № 636 спірна земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, а тому не підлягає відведенню у приватну власність під житлову забудову, згідно ст. ст. 38, 39, 44, 51, 52, 83 Земельного кодексу України (. а. с. 33 т.1).

А тому, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення №9-57 від 31 січня 2006 року про передачу громадянам земельних ділянок у власність, зокрема ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під будівництво і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а саме пунктом 2 цього рішення Черкаська міська рада фактично змінила цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення на призначення земельної ділянки для приватної житлової забудови, однак у тексті рішення не зазначено жодних обґрунтувань можливості, законності чи доцільності такої передачі та зміни цільового призначення земельної ділянки. Крім того, не зазначені такі підстави і у проекті відведення земельної ділянки та висновках державної землевпорядної експертизи, на які посилається Черкаська міська рада у своєму рішенні.

А висновок суду першої інстанції про те, що рішення Черкаської міської ради від 31 січня 2006 р. та п. 14,17,18 Додатку до цього рішення щодо передачі у приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд відбулося з порушенням чинного земельного законодавства, відповідає положенням законодавства та матеріалам справи.

При цьому, під час судового розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_17 було зроблено заяву про застосування позовної давності, яка обґрунтовувалась тим, що про оскаржуване рішення прокурору було відомо в 2006 році, однак позов був поданий тільки в липні 2015 року ( а. с. 116 - 119 т.1).

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить 3 роки.

Згідно вимог ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або держави чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.

Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення інтересів держави.

А тому, висновки суду першої інстанції про те, що право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2006 році, коли йому стало відомо про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а строк позовної давності за вимогами прокурора сплив у 2009 році, є вірним.

При цьому, при зверненні до суду в самій позовній заяві прокурор не вказував коли йому стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення та клопотання про поновлення строків не заявляв, як не надавав і доказів поважності пропуску позовної давності.

В ході дачі пояснень щодо застосування судом строків позовної давності за заявою представника відповідача, прокурор не заперечував про свою обізнаність в 2006 році щодо розпорядження Черкаською міською радою спірною земельною ділянкою, а саме виділення її ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача заявив про застосування судом строків позовної давності при вирішення спору по суті, до ухвалення рішення по справі.

При цьому, посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України по цивільній справі № 6-68 цс 15 є обґрунтованим і правомірним, оскільки за положеннями ст.360-7 ЦПК України, вона є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

І відповідно до даної правової позиції Верховним Судом України визначено, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що порушене право власника земельної ділянки, а саме територіальної громади м. Черкаси не підлягає захисту внаслідок спливу позовної давності, оскільки до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку прокурор пропустив без поважних причин.

А тому, з врахуванням встановлених обставин, матеріалів справи, доводів сторін та апеляційної скарги, положень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність ухваленого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції до залишення без змін, відповідно до вимог ст.308 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307 , 308 , 313 , 314, 315 , 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Черкаської області відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2015 року у справі за позовом першого заступника прокурора м. Черкаси до Черкаської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння,- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :