Постанова № 56457188, 10.03.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 р. Справа № 818/3428/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П., Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Мороз Є.В.

представника відповідача - Шевченка В.В.

третіх осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2015р. по справі № 818/3428/15

за позовом ОСОБА_4

до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6

про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_4, звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, в якому просила суд:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо невиконання рішення суду за виконавчим листом № 2-4472, виданого 29.11.2001 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі1/4 частини заробітку;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо складання акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

- скасувати постанову ВДВС СМУЮ про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

- скасувати акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

Протокольною ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 86).

Також, протокольною ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_6 (а.с. 118).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 1 ст. 33, ч. 6 ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.8.4, п. 3.8.5, п. 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 від 02.04.2012, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, ст.ст. 69, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та третіх осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні державного виконавця Ворони О.В. перебуває виконавче провадження №116633004 з примусового виконання виконавчого листа №2-4472 виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів в розмірі 1/4 частини заробітку.

Крім цього, у провадженні старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. перебуває зведене виконавче провадження № 35187461 про стягнення з ОСОБА_7 грошових коштів на користь фізичних, юридичних осіб та держави на загальну суму 433381 грн.31 коп., в тому числі і на користь ОСОБА_2 200000 грн.00 коп. грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди, стягнутої за виконавчим листом № 1-249/2011р. від 23.03.2012 року.

Постанова про приєднання виконавчого провадження про стягнення аліментів до зведеного виконавчого провадження відповідно до вимог передбачених ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" та п.п.3.8, 3.8.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом М, України від 02.04.2012 року № 512/5 не виносилась.

На виконання рішень судів за зведеним виконавчим провадженням старшим державним виконавцем Шевченком В.В. актом опису й арешту майна боржника від 11 грудня 2012 року описане належне боржнику (ОСОБА_7.) нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка була передана на відповідальне зберігання ОСОБА_4

В подальшому, зазначене нерухоме майно боржника було передане до філії 19 ПП «НИВА-В.Ш.» на реалізацію, але, у зв'язку з тим, що тричі призначені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна не відбулись, державним виконавцем на підставі ст.62 Закону України "Про виконавче провадження" було запропоновано стягувачам вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

Про намір щодо залишення за собою нереалізованого нерухомого майна, в термін, передбачений ст.62 Закону України "Про виконавче провадження" звернувся лише стягувач ОСОБА_2, а від інших стягувачів таких заяв не надходило.

У зв'язку з цим, керуючись ч. 9 ст. 62 ЗУ "Про виконавче провадження" відповідачем - державним виконавцем Шевченком В.В. була прийнята постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014 року, якою передано майно в рахунок погашення заборгованості майно: однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 177160 грн. у відповідності до звіту з оцінки майна №271-13 від 10.09.2013 року, що належить ОСОБА_7 ОСОБА_2 (на виконання виконавчого листа №1-249/2011р. вид. 23.03.2012 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 200000 грн. грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди).

Також 03.04.2014 року відповідачем видано акт державного виконавця на підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу про передачу однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 177160 грн. ОСОБА_2.

04.04.2014 року, керуючись п. 4.5.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень, старшим державним виконавцем відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Шевченко В.В., були зняті арешти з однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Так, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця ВДВС СМУЮ Шевченка В.В. щодо невиконання рішення суду за виконавчим листом №2-4472, виданого 29.11.2001 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Шевченком В.В. постанова про приєднання виконавчого провадження про стягнення аліментів до зведеного виконавчого провадження відповідно до вимог передбачених ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" та п.п.3.8, 3.8.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 не виносилась, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно визнання неправомірними дій старшого державного виконавця ВДВС СМУЮ Шевченка В.В. щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р., щодо складання акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р. та скасування постанови та акту ВДВС про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р., суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Шевченко В.В. надсилалось на адресу ОСОБА_8 письмове повідомлення від 13.03.2014 року про неможливість реалізації нерухомого майна належного боржнику ОСОБА_7 і пропонувалось вирішити питання щодо залишення за собою цього майна, оскільки, як пояснив відповідач державний виконавець Шевченко В.В., йому було відомо про перебування на виконанні у іншого державного виконавця виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_7 на користь скаржниці аліментів і існування заборгованості за цим виконавчим провадженням, але з заявою про намір щодо залишення за собою нереалізованого нерухомого майна, в термін, передбачений ст.62 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_4 не звернулася.

Посилання позивача на порушення відповідачем вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень щодо реалізації нерухомого майна, суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки в даному випадку не йдеться про реалізацію нерухомого майна. Квартира, яка належала боржнику ОСОБА_7 була не реалізована, а передана стягувану ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу. Кошти від продажу відповідної квартири не отримувались а ні стягувачами, а ні виконавчою службою. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не є та не були правовласниками квартири адресою: АДРЕСА_1, тому перехід квартири, що належала ОСОБА_7. в рахунок погашення боргу на користь ОСОБА_2 не зачіпають права ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та малолітньої дитини ОСОБА_9 оскільки вони фактично та юридично не мали права власності на вказану квартиру, що також встановлено судовим рішенням по справі № 1805/12903/2012.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Матеріали справи свідчать, що 06.09.2009 старшим державним виконавцем ВДВС СМУЮ Балабою А.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 11663004 за виконавчим листом № 2-4472, виданого 29.11.2001 Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку.

Крім того, постановою ст. державного виконавця ВДВС СМУЮ Балаби А.О. від 10.12.2009 року, в межах виконання виконавчого листа № 2-4472, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку, було накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7.

12.04.2012 року державним виконавцем Шевченком В.В. винесено постанову від 12.04.2012 року про об'єднання два виконавчих провадження у зведене виконавче провадження згідно виконавчого листа № 1-249/2011, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 200000 грн. грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановами державного виконавця Шевченка В.В. від 12.04.2014 року приєднано виконавчі провадження ВП №№ 32032249, 32032572, 32423088 з виконання виконавчих листів по справі № 1-249/2011 р., виданих 23.03.2012 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7: на користь ОСОБА_2 200000 грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 200000 грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_11 200000 грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь держави судові витрати в сумі 3510 грн. 24 коп., до зведеного виконавчого провадження № 35187461.

Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. У разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, об'єднання виконавчих проваджень у зведене здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох виконавчих проваджень щодо одного боржника визначені Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 року N 74/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за N 865/4158, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 4.19.1. цієї Інструкції, якщо в районному (міському) органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, то вони об'єднуються у зведене виконавче провадження за постановою державного виконавця протягом трьох днів після закінчення строку, даного боржнику для добровільного виконання і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження повинні бути приєднані всі інші виконавчі документи, що надходять стосовно стягнень з цього боржника протягом трьох днів після закінчення строку, поданого боржнику для добровільного виконання.

Аналогічні положення також закріплені в п. 3.8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 489/20802 від 02.02.2012р., яким визначено, що у разі якщо в органі ДВС відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Згідно п.п.3.8.1, 3.8.2 п.3.8 Інструкції виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.

За зведеним виконавчим провадженням арешт на майно боржника накладається у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Виконавчий збір за зведеним виконавчим провадженням стягується окремо за кожним виконавчим провадженням, об'єднаним у зведене, у розмірі 10 відсотків суми, виплаченої стягувачу за таким окремим виконавчим провадженням.

У разі виявлення іншого виконавчого провадження, відкритого щодо одного й того самого боржника в тому самому органі ДВС, державний виконавець звертається до начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, щодо прийняття рішення стосовно об'єднання виконавчих проваджень у зведене чи приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження (п.п.3.8.5 п.3.8 Інструкції).

Наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника державний виконавець перевіряє за даними Єдиного реєстру при відкритті виконавчого провадження ( пункт 3.8.4 Інструкції).

Отже, при відкритті виконавчого провадження державний виконавець повинен перевірити наявність або відсутність іншого виконавчого провадження чи зведеного виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника за даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

В порушення вищезазначених вимог, державним виконавцем Шевченко В.В. при відкритті виконавчого провадження та об'єднання виконавчих листів, виданих Зарічним районним судом м. Суми 23.03.2012 року по справі № 1-249/2011 про стягнення з ОСОБА_7 коштів не було виявлено виконавче провадження за виконавчим листом № 2-4472, виданого Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку та не ініційовано питання щодо приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження.

Натомість, як свідчать матеріали справи, встановлено судом та не заперечується відповідачем по справі, старшим державним виконавцем Відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Шевченко В.В., при примусовому виконанні виконавчих документів по зведеному виконавчому провадженню № 35187461, 23.05.2012 винесено постанову про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, старшим державним виконавцем Шевченком В.В. актом опису й арешту майна боржника від 11 грудня 2012 року описано належне боржнику (ОСОБА_7.) нерухоме майно, а саме: однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка була передана на відповідальне зберігання ОСОБА_4

В подальшому, зазначене нерухоме майно боржника було передане до філії 19 ПП «НИВА-В.Ш.» на реалізацію, але, у зв'язку з тим, що тричі призначені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна 11.01.2014, 13.02.2014 та 13.03.2014 не відбулись, державним виконавцем на підставі ст.62 Закону України "Про виконавче провадження" було запропоновано стягувачам по зведеному виконавчому провадженню вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

17 березня 2014 року до старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. надійшла заява ОСОБА_4, в якій вона просила взяти до уваги довідку про склад сім'ї, видану ТОВ "Компослуги" 13.03.2014 № 189, під час здійснення виконавчих дій по примусовому виконанню зведеного виконавчого провадження по стягнення з ОСОБА_7 заборгованості на користь фізичних, юридичних осіб та держави. ( а.с. 14)

Згідно наданої довідки ТОВ "Компослуги" від 13.03.2014 № 189, виданої уповноваженому власнику (співвласнику, наймачу) житлового приміщення (будинку), членові житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, про те, що до складу сім'ї зареєстрованих осіб входить: ОСОБА_7 - уповноважений власник, ОСОБА_4 - колишня дружина, ОСОБА_6 - донька, ОСОБА_9 - онук ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13)

Вказане звернення позивача та довідка про склад сім'ї не були враховані відповідачем у зв'язку з чим, керуючись ч. 9 ст. 62 ЗУ "Про виконавче провадження" державним виконавцем Шевченком В.В. прийнято постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014 року, якою передано майно в рахунок погашення заборгованості майно: однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 177160 грн. у відповідності до звіту з оцінки майна №271-13 від 10.09.2013 року, що належить ОСОБА_7 ОСОБА_2 (на виконання виконавчого листа №1-249/2011р. вид. 23.03.2012 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 200000 грн. грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди) на підставі поданої ним заяви від 19.03.2014 року.

Також 03.04.2014 року відповідачем видано акт державного виконавця на підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу про передачу однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 177160 грн. ОСОБА_2.

04.04.2014 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Шевченко В.В., були зняті арешти з однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), якщо прилюдні торги (аукціон) не відбувся 16 червня 2014 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу, відповідно до ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014 року, посвідчено, що ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві власності майно, що складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_1. (а.с. 23)

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з п. 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, обов'язковою умовою реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, є отримання дозволу органу опіки і піклування.

В порушення вищезазначених вимог, чинного на час вчинення оскаржуваних дій та прийняття спірних рішень, державним виконавцем в порядку ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", що передбачає реалізацію майна, на яке звернено стягнення, без отримання дозволу органу опіки і піклування прийнято рішення про передачу у власність стягувачу нерухомого майна - однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, в якій проживає та право користування якою має малолітня дитина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилання відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, на те, що вказані дії державного виконавця не зачіпають права ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а також малолітньої дитини ОСОБА_9, оскільки вони фактично та юридично не мали права власності на вказану квартиру, що підтверджується судовим рішенням по цивільній справі № 1805/12903/2012, колегія суддів вважає помилковими та безпідставними з тих підстав, що чинним законодавством передбачено отримання дозволу органу опіки та піклування не лише в разі наявності у малолітньої дитини права власності на нерухоме майно, а й у разі наявності права користування таким майном.

Згідно ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

Пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м.м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, чинним, на час виникнення спірних правовідносин, законодавством не передбачено вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без попереднього дозволу органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В даному випадку реалізація предмета застави - однокімнатної квартири загальною площею 36,26 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, відбулось шляхом передачі його у власність стягувачу в рахунок погашення боргу боржника з порушенням вищенаведених норм законодавства, без попереднього дозволу органів опіки та піклування, що призвело до порушення законних прав та інтересів малолітньої дитини та позивача, як стягувача за виконавчим листом № 2-4472, виданого судом 29.11.2001, оскільки внаслідок вищенаведених дій виконавця позивач була позбавлена права на звернення стягнення на вищезазначене нерухоме майно боржника.

Будь-яких належних доказів щодо надіслання державним виконавцем Шевченко В.В. на адресу ОСОБА_8 письмового повідомлення від 13.03.2014 року про неможливість реалізації нерухомого майна належного боржнику ОСОБА_7 в якому позивачу пропонувалось вирішити питання щодо залишення за собою цього майна, матеріали даної адміністративної справи не містять, а позивач факт отримання такого повідомлення заперечує, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає такі обставини встановлені судом недоведеними.

Наявна у матеріалах справи копія квитанції відділення зв'язку № 21 Сумської дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 14.03.2014 року про надіслання "Говоруха" рекомендованого листа, не може свідчити про надіслання та отримання позивачем вищезазначеного повідомлення від державного виконавця. (а.с. 65)

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, беручи до уваги вищенаведені норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, вчиняючи оскаржувані дій та приймаючи спірні рішення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2015 року по справі № 818/3428/15 не відповідає вимогам ст. 159 КАС України, оскільки прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.11.2015р. по справі № 818/3428/15 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 - задовольнити.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо невиконання рішення суду за виконавчим листом № 2-4472, виданого 29.11.2001 року Зарічним районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі1/4 частини заробітку.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р..

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Шевченка В.В. щодо складання акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

Скасувати постанову ВДВС СМУЮ про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

Скасувати акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 03.04.2014р.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з Відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2094 (дві тисячі дев'яносто чотири) грн. 96 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 15.03.2016 р.