Постанова № 56456711, 14.03.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Житомир справа № 806/356/16

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Коваль О.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Чулова С.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку

встановив:

11 січня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 із позовом до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - Овруцька ОДПІ) про стягнення недорахованих та невиплачених при звільненні посадового окладу у сумі 124 грн 92 коп., надбавки за спеціальне звання у сумі 64 грн 39 коп., винагороди за вислугу років у сумі 4670 грн 27 коп., надбавки за вислугу років у сумі 11752 грн 27 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 11 червня 2015 року до 5 січня 2016 року у сумі 13521 грн 33 коп.

Ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2016 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

У позовній заяві ОСОБА_3 вказав, що працював в Овруцькій ОДПІ на різних посадах. 10 вересня 2015 року звільнився із посади завідувача сектору ІТ та обліку платників податків Овруцької ОДПІ у зв'язку із змінами істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України. У день звільнення йому не було виплачено усі суми, що належали йому до сплати.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 9 березня 2016 року роз'єднано позовні вимоги у справі №806/77/16 із виділенням в окреме провадження позовних вимог про стягнення посадового окладу у сумі 124 грн 92 коп., надбавки за спеціальне звання у сумі 64 грн 39 коп., винагороди за вислугу років у сумі 4670 грн 27 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 11 червня 2015 року до 5 січня 2016 року у сумі 13521 грн 33 коп., якому присвоєно номер №806/356/15.

У судовому засіданні позивач збільшив позовні вимоги, подавши відповідну заяву (а.с. 107), однак судом прийнято заяву до розгляду лише в частині недонарахованих і невиплачених позивачу при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років і середнього заробітку за час затримки розрахунку. В частині позовних вимог про стягнення надбавки за вислугу років заяву про збільшення позовних вимог повернуто позивачу, у зв'язку з відкликанням цих вимог позивачем (а.с. 114).

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить: стягнути з Овруцької ОДПІ суму у розмірі 26226 грн 62 коп., з яких: недонараховані та невиплачені йому при звільненні: посадовий оклад у сумі 124 грн 92 коп., надбавка за спеціальне звання у сумі 64 грн 39 коп., винагорода за вислугу років у сумі 4670 грн 27 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2015 року (з наступного після звільнення позивача з роботи) до 14 березня 2016 року (до постановлення рішення у даній справі) в сумі 26226 грн 62 коп. (а.с.107).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив адміністративний позов задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві з урахуванням уточнень.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити, з підстав, що викладені у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.51-53). У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що відповідачем наданий до суду розрахунок розбіжностей, у якому частково відповідач погодився із розрахунком наведеним позивачем зробивши відмітку "не завищено", а частково не погодилась із розрахунком зробивши відмітку "завищено". Відповідач не погодився із розрахунками позивача за березень 2003 року, травень 2009 року та квітень 2010 року, оскільки вважає, що при табелюванні роботи працівника була допущена помилка, а виплати зроблені вірно. Щодо невиплати винагороди за вислугу років за період з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року пояснив, що у цей час позивачу виплачувалась надбавка за вислугу років як державному службовцю, тому не зважаючи на присвоєння спеціального звання не виплачувалась винагорода за вислугу років.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 у період з 20 листопада 2002 року до 10 вересня 2015 року працював на різних посадах в Овруцькій ОДПІ, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.12-16).

ОСОБА_3 20 листопада 2002 року призначений на посаду державного податкового інспектора відділу інформації та обліку Овруцької МДПІ.

1 січня 2003 року присвоєно спеціальне звання - "Інспектор податкової служби ІІІ рангу" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1992 року №559 "Питання державної податкової служби в Україні".

1 липня 2006 року присвоєно чергове спеціальне звання "Інспектор податкової служби ІІ рангу" (а.с.14).

1 січня 2014 року присвоєно спеціальне звання "Інспектор податкової та митної справи І рангу" (а.с.16).

10 вересня 2015 року позивач відповідно до наказу №17-0 від 10 вересня 2015 року був звільнений із посади завідувача сектору ІТ та обліку платників податків Овруцької ОДПІ у зв'язку із змінами істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Оскільки у день звільнення з роботи ОСОБА_3 не було виплачено усі суми, що належать йому до сплати від Овруцької ОДПІ, він звернувся до суду за захистом порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітною платою - є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" до структури заробітної плати відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Отже розрахунок з працівником при звільненні означає виплату йому не тільки основної заробітної плати, а й інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідач, надавши до суду розрахунок розбіжностей окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років по періодах, нарахованих позивачем (а.с.100-102), погодився із розрахунками позивача щодо недонарахування та невиплати йому:

посадового окладу за березень 2009 року у розмірі 9 грн 09 коп.;

надбавки за спеціальне звання у розмірі 51 грн 10 коп., а саме: за липень 2006 року у розмірі 7 грн 14 коп., за серпень 2006 року у розмірі 0 грн 91 коп., за вересень 2006 року у розмірі 10 грн 00 коп., за жовтень 2006 року у розмірі 10 грн 00 коп., за листопад 2006 року у розмірі 10 грн 00 коп., за грудень 2006 року у розмірі 10 грн 00 коп., за серпень 2007 року у розмірі 2 грн 27 коп., за березень 2009 року у розмірі 0 грн 78 коп.;

винагороди за вислугу років у розмірі 6 грн 94 коп., а саме: за липень 2006 року у розмірі 0 грн 71 коп., за серпень 2006 року у розмірі 0 грн 09 коп., за вересень 2006 року у розмірі 1 грн 00 коп., за жовтень 2006 року у розмірі 1 грн 00 коп., за листопад 2006 року у розмірі 1 грн 00 коп., за грудень 2006 року у розмірі 1 грн 00 коп., за серпень 2007 року у розмірі 0 грн 23 коп., за березень 2009 року у розмірі 1 грн 91 коп.

Отже наведені суми визнані відповідачем і не підлягають доказуванню.

Щодо решти невиплачених коштів суд зазначає наступне.

Відповідач заперечує проти розрахунку позивача за березень 2003 року, травень 2009 року та квітень 2010 року, посилаючись на те, що в інформаційній системі кадрового підрозділу допущена помилка при табелюванні працівників, оскільки система не врахувала перенесення вихідного дня 8 березня 2003 року на 10 березня 2003 року, перенесення вихідних днів 2 травня 2009 року та 9 травня 2009 року на 4 травня 2009 року і на 11 травня 2009 року відповідно, перенесення вихідного дня 4 квітня 2010 року на 5 квітня 2010 року, тому позивач помилково вважає, що ним було відпрацьовано у названі місяці більше робочих днів.

Представник позивача у свою чергу пояснив, що позивач працював на державній службі у податковій інспекції і часто траплялись випадки, що працівникам доводилося виходити на роботу у вихідні та святкові дні.

Надаючи оцінку спірним розрахункам за березень 2003 року, травень 2009 року та квітень 2010 року суд виходить з наступного.

Листом Мінпраці України від 6 листопада 2002 року №010-1135 встановлені норми тривалості робочого часу на 2003 рік у тому числі на березень 2003 року у кількості 20 робочих днів.

Листом Мінпраці України від 30 вересня 2008 року №10338/0/14-08/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік" встановлені норми тривалості робочого часу на 2009 рік у тому числі на травень 2009 року у кількості 18 робочих днів.

Лист Мінпраці України від 25 серпня 2009 року №9681/0/14-07/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік» встановлені норми тривалості робочого часу на 2010 рік у тому числі на квітень 2010 року у кількості 21 робочого дня.

На підтвердження розрахунків позивача у матеріалах справи міститься довідка №13991/06-16-05-10 від 12 жовтня 2015 року (а.с.32-34), у якій Овруцька ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області повідомляє, що ОСОБА_3 у березні 2003 року відпрацював 21 робочий день, у травні 2009 року - 19 робочих днів, а у квітні 2010 року - 22 робочі дні.

Дані у довідці підтверджуються витягом з інформаційної системи кадрової служби за 2003 рік, розрахунковими листами за 2009 та за 2010 роки (а.с. 94-97) та табелем обліку використання робочого часу за квітень 2010 року (а.с. 92-93).

Доводи відповідача про допущену помилку при обліку робочого часу ОСОБА_3 за названий період не підтверджені доказами, тому суд виходить із даних наведених у документах наявних у матеріалах справи та вважає позовні вимоги про стягнення недонарахованих та невиплачених посадового окладу, надбавки за спеціальне звання та винагороди за вислугу років за березень 2003 року, травень 2009 року та квітень 2010 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення винагороди за вислугу років за період з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року суд зазначає наступне.

Виплата винагороди за вислугу років працівникам податкової інспекції була врегульована Порядком виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 (далі - Порядок №1013), що був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 Порядку №1013 до стажу роботи, що дає право на одержання винагороди за вислугу років, включається час роботи органах державної податкової служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1013 винагорода за вислугу років виплачується посадовим особам органів державної податкової служби у таких розмірах: від 1 до 2 років - 5%, від 2 до 5 років - 10%, від 5 до 10 років - 20%, від 10 до 15 років - 25%, від 15 до 20 років - 30%, від 20 до 25 років - 35%, від 25 і більше років - 40%.

Частинами 1-3 пункту 3 Порядку №1013 передбачено, що розмір винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання. Нарахування та виплата винагороди за вислугу років провадяться щомісяця за фактично відпрацьований час у межах встановленого фонду оплати праці. Посадовим особам, у яких протягом календарного місяця виникло право на підвищення розміру винагороди за вислугу років, розмір винагороди змінюється з початку наступного місяця.

Згідно з пункту 4 Порядку №1013 документом для визначення стажу роботи є трудова книжка та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи. Стаж роботи для виплати винагороди за вислугу років визначається комісією органу державної податкової служби питань встановлення стажу, необхідного для нарахування винагороди за вислугу років. Рішення комісії про встановлення стажу роботи або зміну його розміру оформляється протоколом і передається керівникові відповідного органу державної податкової служби для видання наказу про виплату винагороди за вислугу років.

Отже, чинний на той час Порядок №1013 встановлював виплату працівникам податкової служби винагороди за вислугу років в залежності від стажу роботи.

Наказом Овруцької ОДПІ від 31 грудня 2013 року №50-0 присвоєно ОСОБА_3 - завідувачу сектору ІТ та обліку платників, спеціальне звання працівника інспекції - інспектор податкової та митної справи І рангу з 1 січня 2014 року (а.с. 99).

Однак, незважаючи на присвоєння спеціального звання працівника інспекції, Овруцькою ОДПІ не виплачувалася ОСОБА_3 винагорода за вислугу років з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року (до втрати чинності Порядком №1013).

Представник відповідача в судовому засіданні пояснюючи причину невиплати позивачу винагороди за вислугу років, зазначив про те, що позивачу у цей період виплачувалася надбавка за вислугу років згідно статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" як державному службовцю, що виключало виплату винагороди за вислугу років.

Суд не може погодитися з таким твердженням представника відповідача, оскільки надбавка за вислугу років, передбачена статтею 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" та винагорода за вислугу років, встановлена Порядком №1013 є різними видами виплат.

Такої ж думки притримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27 травня 2014 року №К/9991/15277/12.

Винагорода за вислугу років, встановлена Порядком №1013, виплачується лише працівникам податкової служби, які мають спеціальне звання, тобто Порядок №1013 є спеціальним нормативним актом, який встановлює інші ніж у Законі України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу" відсоткові ставки виплат за вислугу років та регулює виплату винагороди за вислугу років саме працівникам податкової служби.

Незважаючи на це відповідач знехтував правом позивача на отримання винагороди за вислугу років та не виплатив йому винагороду за вислугу років за період з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року саме як працівнику податкової служби, який має спеціальне звання та відповідний стаж роботи в органах податкової служби, а не як державному службовцю, тому позовні вимоги про стягнення винагороди за вислугу років за період з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до частини 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Судом встановлено, що позивач у день звільнення - 10 вересня 2015 року працював.

Відповідно до довідки Овруцької ОДПІ від 16 вересня 2015 року №908/06-16-05-10 середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 на день звільнення (10 вересня 2015 року) становила 166 грн 93 коп. (а.с.36).

За час затримки розрахунку, у тому числі і оспорюваної суми, за період з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року (дата постановлення рішення) середній заробіток за 128 робочих днів становить 21367 грн 04 коп.

(кількість робочих днів за період з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року згідно Кодексу законів про працю України, розрахунок наведено в листі Міністерства соціальної політики від 9 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13) х 166 грн 93 коп. (середній заробіток за 1 робочий день згідно довідки відповідача) = 21367 грн 04 коп. (середній заробіток за затримку розрахунку з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року до дати постановлення рішення у справі, при п'ятиденному 40-годинному робочому тижні), який підлягає стягненню з відповідача.

Стосовно вимог представника позивача щодо стягнення на його користь 166 грн 02 коп. судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року №590 (далі - Постанова №590) компенсація за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України ОСОБА_1 має право на відшкодування судових витрат, а саме, витрат, що пов'язані із прибуттям до суду: компенсації за відрив від звичайних занять та витрат на проїзд до суду з м.Овруча Житомирської області до м.Житомира.

Статтями 8 Законів України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16 січня 2014 року №719-VII та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року №80-VIII, встановлено, у 2016 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить - 1378 гривень.

Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13 березень 2016 року має 22 робочих дні.

У зв'язку із явкою представника позивача до Житомирського окружного адміністративного суду, а також розгляду справи компенсація за відрив від звичайних занять становить 62 грн 64 коп., тобто 1378 грн 00 коп. (мінімальна заробітна плата) : 22 (робочих дні) = 62 грн 64 коп.

Згідно з пунктом 5 додатку до Постанови №590 компенсація адміністративних витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та на наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (далі - Постанова №98) сума добових витрат на відрядження в Україні становить 30 грн 00 коп.

Представник позивача з'явився до суду 14 березня 2016 року, а тому добові витрати за один день становлять 30 грн 00 коп.

Витрати на проїзд до Житомирського окружного адміністративного суду (з м.Овруча, місця проживання представника позивача) до м.Житомира (місцезнаходження суду) за 14 березня 2016 року становлять 73 грн 38 коп.

Враховуючи вказане, компенсація витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту, складає 103 грн 38 коп. (30 грн 00 коп. + 73 грн 38 коп.) без урахування витрат на проїзд з Житомирського окружного адміністративного суду з м.Житомира до м.Овруча за 14 березня 2016 року.

А тому розмір компенсації витрат позивача, що пов'язані із прибуттям 14 березня 2016 року до Житомирського окружного адміністративного суду, становить 166 грн 02 коп., з яких 62 грн 64 коп. компенсація за відрив від звичайних занять та 103 грн 38 коп. компенсація в адміністративній справі витрат, що пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу заявлених у позовній заяві сум, тому суд задовольняє адміністративний позов.

Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_3 недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 124 грн 92 коп., надбавку за спеціальне звання у сумі 64 грн 39 коп., винагороду за вислугу років у сумі 4670 грн 27 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 11 вересня 2015 року до 14 березня 2016 року у розмірі 21367 грн 04 коп.

Стягнути з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 166 грн 02 коп. витрат, пов'язаних із прибуттям до суду.

Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.М. Гурін

Повний текст постанови виготовлено: 16 березня 2016 р.