Постанова № 56452324, 23.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р. Справа№ 910/28081/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання - Сташук Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача: арбітражний керуючий Комлик І.С.- ліквідатор;

від відповідача: Радзієвська О.Є. - за довіреністю;

від третіх осіб:

Публічного акціонерного товариства "Златобанк": не з'явився

ОСОБА_4 - особисто

ОСОБА_5: не з`явився

ОСОБА_6: не з`явився

ОСОБА_7: ОСОБА_8 - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015

у справі №910/28081/14 (головуючий суддя Ярмак О.М., судді: Паламар П.І., Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Златобанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.12.2011 був укладений в порушення вимог статті 92, частини 1 та 3 статті 203, частини 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України, за попередньо спланованою зловмисною домовленістю виконавчих органів сторін договору, у власних інтересах: директором позивача ОСОБА_10 та директором відповідача ОСОБА_11, за участі представника ОСОБА_12, що діяла на підставі довіреності в межах наданих їй ОСОБА_10 повноважень щодо відчуження зазначеного нерухомого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/28081/14 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що станом на момент укладання оспорюваного правочину саме ОСОБА_13 був директором позивача, та йому загальними зборами товариства було надано згоду на укладання договорів стосовно відчуження нерухомого майна юридичної особи та директор відповідно до статуту мав повноваження на видачу довіреностей. З огляду на це місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний правочин з боку позивача було укладено без перевищення компетенції уповноваженою особою. Також суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу виконаний сторонами, оплата за земельну ділянку в сумі 150838,00 грн. була здійснена відповідачем та прийнята позивачем. Крім цього, місцевий господарський суд в своєму рішенні дійшов висновку, що заявником не доведено належними та допустимими доказами наявності зловмисної домовленості під час укладання оспорюваного правочину між представником продавця та представником другої сторони, тобто між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, тому підстав для застосування приписів ст. 232 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не вбачається можливим.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 910/28081/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1,48 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 15.12.2011 задовольнити.

Разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Скаржник, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав правової оцінки постанові Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 по справі № 910/12493/14, яка прямо пов'язана з предметом спору та має преюдиціальне значення для правильного вирішення спору. Крім того, скаржник вказує на те, що судом не досліджено докази зловмисної домовленості керівника позивача та керівника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2015 у справі № 910/28081/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/28081/14, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 16.12.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 прийнято справу №910/28081/14 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Михальська Ю.Б.

16.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

16.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника ОСОБА_7, учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія", надійшла заява про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

16.12.2015 через відділ документального забезпечення суду від ОСОБА_4, учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія", надійшли заяви про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, про залучення до матеріалів справи документів (доказів), пов'язаних із справою № 910/28081/14, та заява про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4.

У судове засідання 16.12.2015 представник відповідача з'явився. Представники позивача та третьої особи (ПАТ "Златобанк") не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 розгляд справи №910/28081/14 відкладено на 20.01.2016.

20.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від ОСОБА_4, учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія", надійшла заява про залучення до матеріалів справи пояснень та документів.

20.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від ОСОБА_5, учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія", надійшла заява про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

20.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника ОСОБА_6, учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія", надійшла заява про залучення її в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

20.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

20.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення щодо залучення до участі у справі учасників позивача в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, розгляд справи №910/28081/14 відкладено на 03.02.2016.

01.02.2016 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи (ОСОБА_7.) надійшов супровідний лист з додатками про долучення документів до матеріалів справи.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у зв'язку з виходом з відпустки судді Станіка С.Р., якого було визначеного для розгляду даної справи відповідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі № 910/28081/14 прийнято справу №910/28081/14 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 розгляд справи №910/28081/14 відкладено на 17.02.2016.

17.02.2016 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи (ОСОБА_4) надійшов супровідний лист з додатками про долучення документів до матеріалів справи.

17.02.2016 через відділ документального забезпечення суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" арбітражного керуючого Комлика І.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні 17.02.2016 оголошено перерву до 23.02.2016 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 виправлено допущену в тексті ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 у справі №910/28081/14 описку: а саме в першому пункті після "Ухвалив:" замість номера справи 910/28081/15 вважати правильним номер 910/28081/14.

22.02.2016 до відділу документального забезпечення суду від ОСОБА_4 надійшли пояснення по справі.

В судовому засіданні 23.02.2016 представник позивача, третя особа ОСОБА_4 та представник третьої особи ОСОБА_7 ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1,48 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 15.12.2011 від 15.12.2011, зареєстрований в реєстрі за № 2380. Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін. Інші представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час, дату та місце проведення судового засідання повідомленні належним чином.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (продавець), в особі представника ОСОБА_12, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 03.12.2011 за реєстровим № 2380 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл", в особі директора ОСОБА_11, який діяв на підставі статуту та протоколу № 24/11-01 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" від 24.11.2011 (покупець), було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі, Договір) відповідно до пункту 1 якого продавець зобов'язується передати земельну ділянку у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти земельну ділянку у власність і сплатити за неї обумовлену грошову суму.

У відповідності до пунктів 2, 3 Договору предметом договору є земельна ділянка, розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Городоцька сільська рада (за межами населеного пункту), кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,48 га.

Згідно пункту 4 Договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинюється за 150 838,00 грн., які покупець сплачує продавцю до 20.01.2012 на поточний рахунок продавця.

Ринкова вартість земельної ділянки складає 149 305,00 грн. згідно Звіту про експертну грошову оцінку від 09.12.2011, виданого ТОВ "Експертний центр "ЗЕМСЕРВІСГРУП" (п. 7 Договору).

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом пункту 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В. 15.12.2011 та зареєстровано в реєстрі за № 2497. Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів договір зареєстровано 15.12.2011 за № 4804182.

Відтак, спірний правочин було вчинено 15.12.2011, тобто з моменту його державної реєстрації.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

За приписами статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 1 статті 145 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до частини 1-2, 4 статті 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до статті 143 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про господарські товариства" установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який, зокрема, має містити відомості про склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Так, відповідно до пунктів 9.1., 9.8. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія", в редакції, що затверджена протоколом загальних зборів № 19/12/2008 від 19.12.2008 (далі, Статут), вищим органом товариства є збори його учасників. Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює керівництво поточною діяльністю суб'єкта господарювання у межах своєї компетенції.

Згідно підпунктів "к" та "м" пункту 9.7. Статуту до виключної компетенції зборів учасників належить, зокрема: призначення та звільнення директора товариства; надання згоди на укладення директором товариства угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб.

На підставі протоколу загальних зборів учасників позивача від 12.03.2012, припинено повноваження директора товариства ОСОБА_10 з 13.03.2012.

Тобто, на момент вчинення Договору (15.12.2011) ОСОБА_10 був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна компанія".

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, 02.10.2009 рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна компанія", оформленим протоколом № 02/10-01, надано директору ОСОБА_10 повноваження на укладання та підписання від імені товариства угод та договорів, що стосуються відчуження (продажу), передачі у заставу (іпотеку) основних засобів, в тому числі, але не обмежуючись, нерухомого майна, земельних ділянок, що належать позивачу, а також договорів поруки на користь третіх осіб на період з 03.10.2009 по 01.03.2012 включно, а також надано керівнику право ціну та умови таких угод і договір визначати на власний розсуд. Продаж основних засобів повинен вчинятись не нижче, ніж за їх балансовою вартістю. Водночас, позивач у позові посилався на незаконність вказаного рішення загальних зборів (аркуш 2 позовної заяви).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 27.08.2015 та 13.10.2015 до господарського суду міста Києва були подані заяви про доповнення підстав позову відповідно до яких позивач просив суд прийняти уточнену (доповнену) правову підставу позову, ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 98, ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України та п. 9.6, п. 9.7, п 9.7 (м) Статуту позивача при збереженні в позові первісних обставин, посилаючись на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 по справі № 910/12493/14 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформлене протоколом № 02/10-01, яким надано згоду на відчуження та продаж основних засобів, в тому числі нерухомого майна, земельних ділянок, що належать товариству.

Однак, суд першої інстанції вказані заяви не прийняв до розгляду з посиланням на те, що вони подані після початку розгляду справи по суті.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як роз'яснено в п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової зави, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 названого кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Отже, з огляду на наведені роз'яснення вбачається, що господарським судом міста Києва не вірно оцінено заяви позивача від 26.08.2015 та від 13.10.2015 як зміну підстав позову.

Так, позивач безпосередньо в своїй позовній заяві посилався на незаконність рішень загальних зборів, оформлених протоколом №02/10-01 від 02.10.2009 р.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що вказана обставина є істотною при вирішенні даного спору, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом міста Києва не було досліджено всіх обставин справи та норм чинного законодавства при неприйнятті вказаних заяв позивача до розгляду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи 30.04.2015 позивачем до господарського суду міста Києва було подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/28081/14 до набранням законної сили рішення по справі № 910/12493/14 за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_15 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01 та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська агрохімічна компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідач ОСОБА_15 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Українська агрохімічна компанія» від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01. До вказаного клопотання було додано копію постанови Вищого господарського суду України по справі № 910/12493/14 від 02.04.2015, якою рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі № 910/12493/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Однак, відповідно до ухвали господарського суду міста Києва від 30.04.2015 в задоволенні вказаного клопотання судом було відмовлено.

Разом з тим, на момент прийняття рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/28081/14 вже була прийнята постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 по справі № 910/12493/14, якою визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформлене протоколом № 02/10-01.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував наявність постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14.

На момент розгляду апеляційної скарги у даній справі постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14 залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі №910/12493/14 встановлено, що загальні збори, які відбулись 02.10.2009, не були правомочними, через відсутність на них ОСОБА_4 та ОСОБА_7, у зв'язку з неповідомленням цих осіб, частка яких у статутному капіталі у сукупності складає 62,69%. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що нотаріально посвідченою довіреністю від 31.10.2008 ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_10 представляти його інтереси. Водночас, відповідно до нотаріально посвідченої 20.11.2008 заяви ОСОБА_7, ним, до дати проведення спірних загальних зборів, скасовано довіреність, видану на представництво своїх інтересів як учасника ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 25.12.2008 ОСОБА_7 повідомив товариство про скасування довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_10 шляхом подання на адресу фактичного місцезнаходження товариства відповідної нотаріально посвідченої заяви. У зв'язку з наведеним, щодо скасування довіреності, додатково до зазначених вище порушень, пов'язаних з неповідомленням позивача та ОСОБА_7, також має місце прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів. Вказані порушення є безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, факт недійсності рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформленого протоколом № 02/10-01, встановлений постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі № 910/12493/14, має преюдиціальне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.

Як уже зазначалося вище, відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Так, у відповідності до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1, 2 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Стаття 239 Цивільного кодексу України визначає, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Як вказувалось вище, договір від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна Компанія" було підписано ОСОБА_12.

Згідно частини 3 статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (статті 245, 246 Цивільного кодексу України).

Повноваження ОСОБА_12 на підписання від імені позивача оспорюваного правочину підтверджуються довіреністю від 03.12.2011, виданою директором ОСОБА_10 та посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Білоконь Р.В.

Згідно частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Таким чином, оскільки надання згоди на укладення директором Товариства угод та договорів, що стосуються відчуження та передачу у заставу (іпотеку) основних засобів, що належать товариству, а також на укладення договорів поруки на користь третіх осіб згідно Статуту відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Агрохімічна компанія" та враховуючи те, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" від 02.10.2009, оформлене протоколом № 02/10-01, яким директору ОСОБА_10 надано згоду на укладення та підписання договорів, визнано недійсним у судовому порядку, а саме, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 у справі №910/12493/14, яка набрала законної сили та не скасована у передбаченому законом порядку, колегія суддів приходить до висновку, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10, надаючи ОСОБА_12 повноваження на підписання від імені позивача оспорюваного правочину, права на вчинення якого він не мав, діяв без належних на те повноважень, що згідно статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору купівлі-продажу недійсним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач наголошував на тому, що оспорюваний правочин було схвалено обома його сторонами шляхом належного його виконання, що у будь-якому випадку виключає можливість визнання його недійсним з підстав укладення останнього не уповноваженою особою. Так, відповідачем на рахунок позивача в рахунок оплати за Договором від 15.12.2011 було перераховано 150838 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1885 від 20.01.2012.

Однак, вказані твердження відповідача не приймаються колегією суддів до уваги та спростовуються наступним.

Дійсно, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно пункту 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, суд першої інстанції у рішенні зазначив, що оскаржуваний Договір був належним чином виконаний сторонами, оплата за земельну ділянку в сумі 150838 грн. була здійснена відповідачем та прийнята позивачем.

Проте, колегія суддів зазначає, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинені особою, що і підписала спірну угоду без належних повноважень.

Водночас, доказів вчинення органами управління позивача будь-яких дій, які б свідчили про схвалення ними спірного правочину матеріали справи не містять.

Отже, посилання суду першої інстанції та відповідача на норми статті 241 Цивільного кодексу України є безпідставними.

У позовній заяві позивач посилається також на зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною, що згідно статті 232 Цивільного кодексу України є підставою для визнання спірного Договору купівлі-продажу недійсним.

З приводу вказаних тверджень позивача колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, в тому числі, статті 232 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому, представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що під час укладання договору між виконавчими органами сторін правочину мала місце зловмисна домовленість.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 232 Цивільного кодексу України категорія "представник" може бути використана тільки щодо особи. Водночас, орган юридичної особи є складовою самої юридичної особи, що з позицій формально-юридичних виключає допустимість визнання недійсним правочину, вчиненого органом, унаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною.

Правочини можуть вчинятися внаслідок зловмисної домовленості тільки тоді, коли представник однієї зі сторін діяв у межах чинних повноважень.

Однак, як встановлено вище, представник ОСОБА_12 діяла на підставі виданої директором ТОВ "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 довіреності на підписання Договору, правових підстав на укладення якого від імені позивача останній взагалі не мав, а відтак, і не мав права уповноважувати ОСОБА_12 на його підписання.

З роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, абзацу 4 пункту 2.1. слідує, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За наведених обставин, з огляду на відсутність у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" ОСОБА_10 належних повноважень на укладення від імені позивача вказаного Договору купівлі-продажу, що суперечить вимогам частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, згідно якої орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" такою, що підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/28081/14 задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі №910/28081/14 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,48 га, кадастровий номер НОМЕР_2 від 15.12.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" в особі ОСОБА_12 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" в особі ОСОБА_11

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вассма Рітейл" (04201, м. Київ, Мінське шосе, буд.4; код ЄДРПОУ 37423497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська агрохімічна компанія" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд.13; код ЄДРПОУ 33236968) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1 339 (одну тисячу триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/28081/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Ю.Л. Власов

С.Р. Станік