Рішення № 56441996, 09.03.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/498/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Кулінка Л. Д.

Категорія - спори, що виникають із житлових правовідносин про виселення

Доповідач Сукач Т. О.

РІШЕННЯ

Іменем України

09.03.2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Сукач Т.О.

суддів - Бубличенко В.П.

Мурашка С.І.

при секретарі - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Кіровоградська міська рада, публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», ОСОБА_5, про вселення, зобов'язання передати квартиру, не чинити перешкоди у її користуванні, виселення, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Кіровоградська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26 лютого 2015 року і

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Кіровоградська міська рада, публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», ОСОБА_5, про вселення, зобов'язання передати квартиру, не чинити перешкоди у її користуванні, виселення,в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4квартиру АДРЕСА_1 на підставі ст. 388 ЦК України, вселити його у цю квартиру та виселити з неї ОСОБА_4; зобов'язати ОСОБА_4 не створювати йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Свої вимоги мотивував тим, що у 2006 році на підставі підробленого рішення суду його було знято з реєстрації за постійним місцем проживання у зазначеній квартирі. У подальшому, без його відома, квартира була приватизована його матір'ю ОСОБА_6 та братом ОСОБА_5 та за договором купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року продана ОСОБА_4 Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2013 року визнано недійсними та скасовано розпорядження Кіровоградської міської ради від 21 серпня 2006 року НОМЕР_2 про передачу спірної квартири у власність ОСОБА_6 і ОСОБА_5 та свідоцтво про право власності на вказану квартиру. На його думку, незаконним зняттям його з реєстрації і приватизацією квартири було порушено його право користування спірною квартирою як житлом. Також зазначав, що всі наступні правочини щодо її відчуження є незаконними.

У травні 2013 року ОСОБА_4 звернулась з зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Посилалась на те, що ОСОБА_3 не був і не є членом її сім'ї, а тому після відчуження їй квартири його матір'ю та братом, він втратив право користування квартирою. Крім того, реєстрація ОСОБА_3 за постійним місцем проживання у спірній квартирі не поновлена.

Справа в судах розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 Зокрема, зазначає, що він незаконно був позбавлений права користування спірною квартирою внаслідок подання його матір'ю та братом до органу приватизації фальшивих відомостей про те, що він на той момент втратив право користування квартирою. ОСОБА_4, придбавши квартиру у її брата та матері за договором купівлі-продажу, зобов'язана повернути у його користування цю квартиру на підставі ст. 388, 1212 ЦК України, оскільки квартира вибула з його володіння не з його волі. Договір купівлі-продажу квартири є нікчемним, оскільки продавці не мали права відчужувати її, що встановлено рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22.03.2013 року.

Вважає, що суд не навів у рішенні належного обґрунтування своїх висновків, не відобразив правовий аналіз наданих доказів.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 28 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи (ч.4 ст.338 ЦПК України).

Заслухавши доповідача, пояснення представників ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11, які підтримували доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представників ОСОБА_4, ОСОБА_12., ОСОБА_13., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обґрунтованість доводів апеляційної скарги у встановлених статтю 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не має права на витребування спірної квартири на підставі ст. 388 ЦК України та у зв'язку з набуттям на неї права власності ОСОБА_4 він втратив право користування спірною квартирою.

Проте з такими висновками суду у повній мірі погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно приписів ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та членам її сім'ї, дітям - ОСОБА_3 та ОСОБА_5, на підставі ордера від 25 березня 1983 року № 1058 було надано у користування квартиру АДРЕСА_1, якій рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 58 від 21 січня 1985 року присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1(а.с.8,т.1).

Розпорядженням виконкому Кіровоградської міської ради від 21 серпня 2006 року НОМЕР_2 вищевказана квартира була безоплатно передана у спільну часткову власність ОСОБА_6 та ОСОБА_5, на ім'я яких Кіровоградською міською радою видане свідоцтво про право власності від 21 серпня 2006 року НОМЕР_2, яке зареєстроване обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 23 серпня 2006 року за № 15829060. (а.с.223-225, т.1).

12 вересня 2006 року між ОСОБА_5, який діяв від свого імені та за довіреністю від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11-12,т.1).

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2013 року, яке набрало законної сили, зазначене вище розпорядження міської ради та свідоцтво про право власності на квартиру визнано недійсним.

У визнанні недійсним договору купівлі-продажу квартири від 12 вересня 2006 року відмовлено (а.с.13-18,т.1).

Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3, який є членом сім'ї наймача спірної квартири, було незаконно, з використанням підробленого рішення суду, знято з реєстраційного обліку за місцем проживання та, приватизацією квартири АДРЕСА_1 позбавлено права на житло.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ст.9 ЖК України).

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що відповідно до положень ст. 391 ЦК України, яка міститься у главі 29 ЦК України, позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування чужим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про усунення перешкод і вселення у спірну квартиру є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно визначення, що міститься у ч.1.ст.382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку (ч.2 ст.383 ЦК України).

Проведення переобладнання та перепланування у спірній квартирі не свідчить про створення нової речі, квартира залишилася ізольованим помешканням у зазначеному житловому будинку під НОМЕР_1

Ураховуючи наведене не можна визнати обґрунтованими доводи представника ОСОБА_4, ОСОБА_7, про те, що позивач не може бути вселений у квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку із відсутністю предмета договору купівлі-продажу від 12.09.2006 року, оскільки ця квартира була переобладнана та перепланована її власником. Внаслідок чого житлова площа квартири збільшилася до 42,1 кв.м, а загальна її площа зменшилася до 66,9 кв.м, квартира складається не з 12 приміщень, а з - 7, що, на думку представника відповідачки, свідчить про переробку основної речі та створення нової речі, яка ніколи не була у користуванні позивача.

Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом із тим, віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Отже, позивачем за позовом про витребування майна може бути його власник.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Презумпція правомірності правочину встановлена ст. 204 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 не був власником спірної квартири, договір купівлі-продажу цієї квартири сторонами правочину не оспорений, отже, є дійсним. Тому на час розгляду справи власником квартири є ОСОБА_4

За таких обставин суду першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимог позивача в частині витребування квартири та виселення відповідача.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник майна, згідно ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що ОСОБА_4 є власником спірної квартири, а тому має право вимагати усунення перешкод у користуванні власність та визнання позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі.

При цьому суд першої інстанції суд не урахував, що рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2012 року та рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2013 року, які набрали законної сили, встановлено, що позивач протиправно позбавлений права користування спірним житлом.

Згідно приписів ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У порушення вказаних вимог закону відповідачем не надано належних та допустимих доказів (ст.ст.58,59 ЦПК України) про те, що позивач чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Встановлено, що на час звернення до суду право ОСОБА_3 на проживання у спірній квартирі та його реєстрація в ній не поновлена, отже, права власника квартири позивачем не порушені.

Висновки суду про наявність підстав та доказів порушення прав відповідача ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_4 з підстав, визначених ст. ст. 321, 391 ЦК України та ст. 150 ЖК України є недоведеними, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для його задоволення.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права відповідно до п.п.2-4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в частині в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про вселення та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою та в частині задоволення зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 521 грн.74 коп. на відшкодування понесених судових витрат.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача, ОСОБА_7, просила винести окрему ухвалу та інформувати прокурора Кіровоградської області про проведення перевірки наявності, на її думку, в діях ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_8 ознак кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ст.320 ЦПК України апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених статтею 211 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. (ч.1 ст.211 ЦПК України).

Підстав для винесення окремої ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст.209,307,308,309,313,314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26 лютого 2015 року :

-в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про вселення

та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вселити ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою;

-в частині відмови у задоволенні вимог про зобов'язання ОСОБА_4 передати квартиру позивачу та її виселення із квартири залишити без змін;

- в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Кіровоградська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні цих вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 521 грн.74 коп. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді